У загальному зведеному вигляді склад і структура фінансового плану наводяться в табл. 1.2.
Таблиця 1.2
2007–2012 рр. , млрд євро
| Показники | Факт | План | Проект | Фінансовий план | ||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | |
| Видатки | 249,3 | 248,2 | 251,2 | 251,2 | 251,2 | 254,9 |
| Зміни до попереднього року | -0,4 | -2,3 | – | – | 1,5 | |
| Податкові надходження | 192,0 | 203,3 | 201,4 | 211,8 | 221,4 | 229,9 |
| Інші доходи | 25,4 | 26,0 | 18,9 | 18,4 | 14,8 | 15,0 |
| Чисті кредитні надходження | 31,9 | 18,9 | 30,8 | 21,0 | 15,0 | 10,0 |
| Інвестиції | 24,1 | 26,7 | 24,8 | 24,7 | 24,7 | 24,7 |
Найважливіша мета середньострокового фінансового плану – формулювання бюджетних пріоритетів відповідно до соціально-економічної політики уряду, а також, що особливо важливо, стримування надмірного попиту на бюджетні видатки. Інструкції міністерства фінансів вимагають від державних відомств і установ неухильного дотримання лімітів, зафіксованих у фінансовому плані, а також регламентують зростання поточних і адміністративних видатків.
У сучасній Франції комплексний процес складання багаторічних бюджетів на основі прогнозування відсутній, хоч такі види державних видатків, як оборона і фінансування так званих заморських територій регулюються законами довгострокової дії. Варто нагадати, що у період 1947–1975 рр. фінансова політика підпорядковувалася програмуванню (індикативному плануванню) на п'ятирічний термін, яке відіграло значну роль в економічному розвитку Франції і слугувало свого часу взірцем для всього західного світу. Подібну метаморфозу можна пояснити послабленням активного втручання держави в економічне життя. Французькому бюджетному процесу властивий принцип пріоритету ресурсів, тобто парламент затверджує видаткову частину бюджету після дохідної.
У Канаді бюджетні розрахунки на перспективу регламентуються спеціальною урядовою структурою з управління фінансовою політикою і видатками. У процесі складання багаторічних бюджетів принцип «зверху вниз», призначений для визначення стратегічних цілей, доповнюється оперативним плануванням за принципом «знизу вверх», що передбачає детальний розгляд кожної статті видатків. На рівні виконавчої влади в бюджетному процесі взаємодіють казначейство, міністерство фінансів, а також так звана таємна рада – запозичений із колишньої метрополії дорадчо-виконавчий орган державного управління. До складу ради входять усі колишні й нинішні міністри, спікери обох палат парламенту, інші відомі політичні діячі.
Управління таємної ради виконує функції стратегічного планування, а також є центром зосередження й аналізу рекомендацій щодо здійснення фінансово-економічної політики. Отже, за британським взірцем канадський механізм багаторічного бюджетного прогнозування, тією мірою, якою у ньому беруть участь неофіційні члени таємної ради, діє на громадських засадах.
Щорічно з позиції державних пріоритетів канадський уряд переглядає і продовжує бюджетні розрахунки доходів і видатків на поточний і три наступні роки. Кожне бюджетне відомство розробляє оперативний план, відповідно до якого приймаються рішення про величину ресурсного забезпечення, необхідного для фінансування існуючих програм протягом трьох років, і подає в парламент свої оцінки необхідних видатків на багаторічну перспективу.
В Японії немає регулярного бюджетного прогнозування в межах багаторічних бюджетів. Проте головна ланка фінансової системи – державний бюджет – складається з бюджету центрального уряду (так званого загального рахунка), численних спеціальних бюджетів і бюджетів державних корпорацій. Останні дві ланки бюджетної системи за своїм обсягом навіть перевищують загальний рахунок і значною мірою мають інвестиційний характер. Так, із спеціального рахунка державних інвестицій і позик фінансуються промислові інвестиції, розвиток міст, енергетики та інші довгострокові витрати. Подібну роль виконують державні корпорації з підтримання транспорту, рибальства, лісного і сільського господарства, а також корпорації, діючі в регіональному рівні.
З метою координації інвестиційної діяльності уряд щорічно складає план бюджетного інвестування та кредитування, але в межах затвердженого обсягу видатків. Якщо приймається рішення про асигнування додаткових коштів, воно здійснюється за рахунок резервного фінансового фонду. Тобто розпорядження бюджетними коштами в Японії має обмежувально-дозвільний режим, подібний до других розвинених країн.
У досвіді бюджетної роботи в Італії експерти МВФ не знаходять нічого, вартого уваги і популяризації.
Прогнозування і багаторічне бюджетування практикується в багатьох інших країнах. Так, в Австралії в процесі роботи над бюджетом міністерство фінансів розраховує перспективні оцінки видатків на кожний із наступних трьох років. Уряд Австрії щорічно готує середньостроковий бюджет на три роки після поточного року. У Данії також прогнозуються асигнування на три роки. У Фінляндії часовий горизонт фінансових заходів становить один плюс три роки. Особливість формування бюджету в Греції полягає в тому, що складений міністерством національної економіки бюджет інвестицій включається в державний бюджет без будь-яких скорочень.
В Ірландії бюджетні розрахунки передбачають прогнози потреб у ресурсах на три-чотири роки вперед. Горизонт цих прогнозів щорічно відсовується, що і є засобом середньострокового управління економікою і бюджетом. У Нідерландах прогнози складають на найближчий бюджетний рік та наступні чотири роки і регулярно продовжують, кожна зміна бюджетних тенденцій зумовлює відповідну корекцію всієї низки п'ятирічних оцінок. У Португалії складають перелік програм і проектів, що фінансуються за окремо затвердженим планом інвестицій і видатків, розрахованим на чотири роки.
В Іспанії сценарій бюджетного процесу дає змогу за допомогою багаторічних бюджетів аналізувати макроекономічні і мік-рофінансові результати діяльності державного сектору в межах чотирирічного періоду. У Швеції установлено трирічний бюджетний цикл і, крім того, розробляють чотирирічні прогнози доходів, видатків і сальдо державного бюджету з метою передбачити наслідки прийнятих рішень і фінансових зобов'язань. Уряд Туреччини віддає перевагу річному бюджету, але його параметри залежать від цільових показників п'ятирічних планів соціально-економічного розвитку країни, які мають обов'язковий характер для державного сектору і рекомендований – для приватного.
Загальні висновки щодо елементів прогнозування в межах багаторічних бюджетів, так чи інакше закладених у бюджетні процеси багатьох західних держав і підпорядкованих завданням державної макроекономічної і структурної політики, можна підсумувати у такий спосіб:
• діє функціональна модель складання бюджетів, що збалансо-вує перспективні цілі з нагальними потребами, ураховує інтереси як нинішнього, так і майбутніх поколінь; транзитна модель, коли ресурси, що належать сучасникам, розглядаються як засіб реалізації певної кінцевої мети у майбутньому, не використовується;
• здійснено перехід до системи бюджетних обмежень за типом тих, які діють у ринкових умовах для суб'єктів господарювання, відповідно обсяг бюджетів і окремих його статей визначається на основі установлених лімітів, а не заявлених потреб державних відомств у коштах;
• ініціативи міністерств щодо видатків приймаються за умови їх ресурсної забезпеченості;
• у пропозиціях щодо бюджету насамперед увага зосереджується на конкретних результатах, які потрібно досягнути, витрачаючи бюджетні кошти;
• вкрай необхідні видатки підвищеної пріоритетності, як правило, фінансуються за рахунок перерозподілу ресурсів, додаткове фінансування допустиме лише у разі доведеної адекватності суспільного результату потребам його споживачів чи вищим національно-державним інтересам;
• у ряді країн (насамперед членів ЄС) середньострокове прогнозування спрямоване на наближення до стандартних показників державних фінансів, прийнятих у Європейському Союзі згідно з Маастрихтськими угодами (1991р.), що передбачає скорочення бюджетного дефіциту і державного боргу;
• культура бюджетного процесу і бюджетного менеджменту, взятих у цілому, є похідною від загальної культури, рівня економічного розвитку і соціального прогресу, сталих демократичних традицій, високого професіоналізму державного апарату.
Розділ 2. Макроекономічне прогнозування в системі державного регулювання економіки