Вважають, що поштовх до розвитку вогневих страхових товариств у цій країні дали
часті пожежі, особливо в містах. Будинки були переважно дерев'яними. Опалювалися
вони домашніми вогнищами (камінами), а освітлювалися свічками. Одна з найбільших
тогочасних пожеж сталася 1666 року в Лондоні. Вона забрала життя 70 тис. мешканців,
знищивши майже весь житловий фонд міста.
У XIX столітті з'являються страхові картелі й концерни. Так, 1874 року в Берліні
було створено міжнародний концерн, до якого ввійшли спочатку 16 страхових товариств,
а через 50 років він об'єднував уже 230 товариств із 26 країн. (Шиминова М. Я.
Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. — М: Наука, 1989.
— С. 17).
Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, скажімо, на випадок
каліцтва, хвороби, втрати годувальника чи іншого нещастя. У багатьох містах з'явилися
лікарняні страхові каси.
Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в XX столітті. У
сучасному капіталістичному світі воно стало невіддільним атрибутом ринкової економіки.
У третє тисячоліття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених і
ефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, й те, що суми надходжень
страхових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий
внутрішній продукт. За даними міжнародної статистики протягом 1998 року до
страхових компаній, товариств взаємного страхування надійшло в доларовому (США)
еквіваленті 2155 млрд. страхових премій. Привертає увагу й украй нерівномірний
розвиток страхового бізнесу. Справді, понад 55 % усіх страхових надходжень припадає
майже порівну на дві країни — США та Японію, ще 29 % — на держави Європейського
союзу. Частка решти країн світу — 16 %, у тому числі України — лише 0,01 %. Ці
відомості опубліковано в московському журналі «Страхове ревю» (2000. — №2).
Еволюція страхування в Україні. До набуття Україною статусу незалежної
держави страхування здійснювалося тут згідно з економічними, соціальними та
правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а
згодом — у колишньому СРСР.
Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було
взаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII століття і до появи залізниці на
теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані
відігравало чумацтво. Якщо під час подорожі в якогось чумака гинув віл чи ламався
дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту потерпілому купували потрібні засоби
пересування, причому до попередньої сплати регулярних внесків на створення й
поповнення резервного фонду вдавалися рідко. І це мало сенс. Адже перевозити гроші
було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це
не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.
З розвитком капіталізму класичне страхування із Західної Європи прийшло в Росію.
У XVIII столітті в Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. З
упровадженням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватися
державні страхові організації. Це зумовлювалося потребами довгострокового
кредитування. Маніфест «Про заснування державного позикового банку» дозволяв
операції лише з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цією
метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування
будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом або
черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхування
суми. Страхова економія (експедиція) проіснувала 36 років. Проте вона, хоч і мала
монополію на всі відповідні операції, які були дуже вигідними, помітної діяльності не
розгорнула. Премії за весь цей час, як зазначалося в «Енциклопедичному словнику»
Брокгауза та Єфрона, становили лише 1168 тис. руб., а виплати за збитки, заподіяні
пожежами, — лише 170 тис. руб. (СПб., 1901. — Т. 62. — С. 739).
Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на
території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.
Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. З метою захисту
від її наслідків 27 липня 1827 року було оприлюднено Указ про створення Російського
страхового товариства від вогню. До 1913 року вже 13 акціонерних товариств
здійснювали захист від вогню. Кілька з них успішно працювали в Україні.
З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої
на село. На базі органів місцевого самоврядування створюється система земського
страхування. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості
та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, котрі перебували на державній
службі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове та добровільне.
Власники будівель, що підлягали обов'язковому страхуванню, мали змогу скористатися
ще й страхуванням на добровільних засадах.
У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств
1863 року було створено в Полтаві. Згодом порівняно великі товариства цього
спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові. їх діяльність обмежувалася
територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували, здебільшого, великих
домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, які укладали договори
страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне
страхування за так званим золотим полісом.
Це були часи, коли страхова справа переживана глибоку кризу. Особливо великих
збитків зазнавали товариства зі страхування від пожежі. Цінні папери перестали
приносити власникам дивіденди. Необмежена конкуренція страхових товариств стала
небезпечною для страховиків. Щоб залучити якомога більше страхувальників, тарифи
знижували без жодних на те підстав.
Цікаво, на наш погляд, ознайомитися з тими заходами, до яких вдавалися самі
страховики для виходу з кризи. У 1874 році кілька страхових товариств домовилися щодо
спільних дій. Було створено синдикат, до якого ввійшли 8 страхових товариств. Вони
уклали угоду, згідно з якою зобов'язалися діяти на однакових для всіх умовах.
Застосовувались єдині тарифні ставки, єдині прийоми страхування і перестрахування,
однакова система пільг і штрафів. Завдяки спільному підвищеному тарифу пожвавилася
діяльність страхових товариств. Сума премій, як зазначалось у згадуваному вже
«Енциклопедичному словнику» Брокгауза та Єфрона, почала зростати, збільшилися
дивіденди (Т. 62. — С 740—741).
У другій половині XIX століття спектр страхових послуг був уже доволі широким.
Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одяг, засоби
транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.
Основним видом страхування і надалі лишалося страхування від вогню. Поняття
такого страхування значно розширилося, охопивши більший набір ризиків. У 1909 році
було затверджено статут Товариства страхування від вогню майна гірничих і
гірничозаводських підприємств (м. Харків).
У дореволюційні роки одним із важливих центрів страхування була Одеса. Тут
існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових
компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.
Досить поширеним було й самострахування. Так, створене 1857 року Російське
товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ) мало своєю головною базою Одесу. У 1865
році статут РТПіТ було змінено. Розмір страхового капіталу збільшено до 1 млн. руб. і
передбачено, що в разі розподілу прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна
для поповнення страхового капіталу до визначеного розміру. Цей фонд застосовувався під
час страхування суден (Щеглов Э. Морское страхование в Одессе в XIX веке //
Украинские деловые новости. — 1993. —№ 43).
Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За
прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного
страхування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування
збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.
Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX століття. Протягом тривалого часу
страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і
доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами):
А — страхування капіталу,
В — страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку,
С — страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на
дожиття),
Д — страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного
віку.
Понад 97 % припадало на розряд А.
У 1906 році було ухвалено закон про страхування життя державними ощадними
касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського
огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання
страхового випадку відстрочувалася на 5-7 років. Це не відповідало інтересам широких
кіл населення.
Страхування життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, здійснювали також
товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.