Необхідність виплати пенсій особі або дітям, що знаходяться на утриманні, у
випадку смерті після виходу на пенсію головним чином визначається персональними
обставинами клієнта. Пенсійні схеми багатьох компаній передбачають виплату таких
пенсій у розмірі від половини до двох третин пенсії учасника схеми. Такий же інтервал
часто використовується для персональних пенсій.
Предметом домовленостей мають бути також допомоги, виплачувані у випадку
смерті і непрацездатності. При визначенні нетто-суми, виплата якої передбачається
пенсійним забезпеченням, першим збором, що нараховується на брутто-суму,
виплачувану клієнтом, часто є сума, необхідна для надання захисної допомоги у випадку
смерті або непрацездатності, які сталися до виходу на пенсію. Більшість схем
персональних пенсій передбачають додаткове покриття за страхування життя, що може
змінюватися відповідно до мінливих обставин. Ця вартість часто розраховується на базі
періодичного одноразового страхового внеску і тому витрати швидко зростають з віком.
Покриття може також даватися на аналогічній основі в разі потреби раннього виходу
на пенсію внаслідок втрати працездатності. При відсутності спеціального покриття розмір
суми, виплачуваний за пенсійною схемою, може бути мінімальним, що залишає клієнта в
повній залежності від державної допомоги.
У разі обрання персональної схеми важливими для обумовлення в договорі є темпи
фінансування.
На противагу членам багатьох професійних пенсійних програм, особи, що бажають
одержати персональну пенсію, часто не хочуть робити внески у вигляді постійного
відсотка від окладу. Це може відбуватися з багатьох причин, серед яких - інші
зобов'язання даної особи або необхідність виплати податків.
Поки клієнт не має бажання вносити постійний відсоток від свого окладу в пенсійну
схему, вираження вартості наміченої допомоги таким способом може служити корисним
показником придатності будь-якого запропонованого темпу фінансування.
Щодо процедур розрахунку, то вона є рішенням простого рівняння вартості з метою
віднаходження невідомого значення після того, як був визначений основний пакет
допомоги. Невідомим значенням може бути сума виплат, гарантована даною ставкою
внесків, або це може бути ставка внеску, необхідна для надання намічених виплат.
На практиці необхідно мати декілька наборів розрахунків, які показують результати
комбінації майбутніх виплат і різних майбутніх припущень, таких як інвестиційний
прибуток, збільшення окладів тощо до того, як буде установлений тип виплат і внесків.
Прийняття припущень для окремої особи пов'язане зі значною непевністю, більшою ніж
прийняття припущень для групи учасників професійної пенсійної схеми.
З огляду на перемінний характер багатьох елементів, детальні розрахунки будуть
недоречні, і варто приймати широкі допущення для малих значень. Також недоречно за
більшості обставин давати дуже точну оцінку ставці внеску або наміченій допомозі. У цих
розрахунках важливо показати клієнту мінливість результатів майбутніх подій:
зміна дати виходу на пенсію або збільшення окладу можуть внести істотні корективи в
розуміння правомірності запропонованого пакету.
Час від часу необхідно переглядати внески у світлі реальних тенденцій. Зміни в
матеріальному положенні особи (наприклад, у її родинному стані, рівні прибутків, стані
здоров'я) можуть радикально впливати на передумови, що лежать в основі початкової
моделі виділення коштів, у той час як економічні чинники, такі як розмір окладу й
інфляція цін або норма прибутку за активами, будуть впливати на вартість надання
допомог.
Принципи, що лежать в основі початкового визначення" внесків, залишаються в силі
при їх перегляді. Головна відмінність полягає в існуванні фонду активів, що має потребу в
оцінці. При оцінці активів колективної пенсійної схеми необхідна узгодженість в оцінці
активів і пасивів. Це справедливо також і для індивідуальних угод, хоча умови можуть
бути іншими.
Більшість припущень, обраних для оцінки колективної пенсійної схеми, засновані на
тому, що хоча вони не гарантують фактичний результат для окремого учасника програми,
для групи в цілому вони в змозі дати в середньому добру оцінку майбутнього досвіду.
Крім того, оцінка професійної пенсійної програми звичайно включає певні межі в
припущеннях. Встановлення цих меж, як правило, не потрібне при оцінці допомоги за
програмами із визначеним внеском.
Інші важливі розходження включають необхідність врахування індивідуальних
умов, що впливають на фінансування програми (наприклад, чи перебуває учасник
програми в шлюбі і вік особи), і різні способи надання допомоги, наприклад,
акумулювання наявного фонду, використовуваного для покупки ануїтету, аніж оплата
пенсії з прибутку.
Ті ж самі основні макроекономічні чинники застосовні у визначенні очікуваного
валового прибутку як для власників структур, що дають персональні пенсії, так і для осіб,
що є учасниками професійних пенсійних схем. У чистому прибутку, однак, будуть
розходження за витратами, що фінансуються за наявні кошти.
Плануючи фінансування пенсійних схем, треба усвідомлювати, що персональні
пенсійні угоди укладаються на умовах збереження великої частини активів у вигляді
готівки або інших форм ліквідних активів, особливо, коли учасник схеми наближається до
виходу на пенсію. Така тенденція зменшує очікуваний прибуток. Багато схем, що
використовуються для забезпечення персональних пенсій, застосовують страхові поліси
для усіх або частини своїх інвестицій. Прибутки за такими полісами, при настанні терміну
виплати за ними, є більш важливим чинником для структур, які дають персональні пенсії,
ніж для великих професійних програм. Крім того, персональні пенсії здебільшого
інвестують у купівлю ануїтетів при виході на пенсію.
Урахування загальної інфляції заробітку призводить до використання норми,
прийнятої для колективних схем з обмовкою, що незадовго до виходу на пенсію потрібен
розрахунок за більш короткий проміжок часу. Надвишки зацікавленості варто
обговорювати з клієнтом з метою оцінки можливих відхилень інтенсивності зростання
його особистого прибутку від існуючої в економіці/галузі в цілому.
Одноразово виплачувані суми і допомоги особам по смерті на службі звичайно
оплачуються страховкою. Таким чином, припущення про смертність до виходу на пенсію,
як правило, виключається. Смертність після виходу на пенсію повинна відбивати оцінку
смертності, використовувану компаніями, які провадять страхування життя, при
встановленні ставок ануїтету під час виходу учасника схеми на пенсію.
Вибір пенсійного віку є ключовим аспектом розроблюваної схеми. Як правило,
пенсійний вік визначається в ході обговорення цього питання з клієнтом - майбутнім
учасником схеми.
Способи оцінки активів пенсійних схем пов'язані з загальними механізмами
фінансування пенсійних схем. Розглянемо їх докладніше.
6. СТРАХУВАННЯ РЕНТИ І ПЕНСІЙ
Як уже зазначалося, страхування життя поділяється на страхування капіталів і
страхування рент. Відмінність між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталів
метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже
існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.
При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання
своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку,
визначеного в договорі страхування.
Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії за
один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей
інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник
одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був
укладений договір страхування (чи спадкоємці).
Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною
особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи.
Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров'я не оговорюється, і
медичне засвідчення при укладенні договору страхування не проводиться.
Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть укладати договори
страхування стосовно своїх працівників.
Страхування ренти має на меті забезпечити страхувальникові звичний для нього
матеріальний стан незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або
втратою працездатності, старістю. За допомогою різнобічних послуг, які можуть бути
запропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична особа)
може забезпечити звичний матеріальний стан для рідних і близьких на випадок своєї
смерті.
Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що
страхова сума являє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику
(застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього,
страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лише
тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить усю суму внесків і не раніш
як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплату
певних сум може бути пов'язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених
внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і
початком виплати ренти.