Запровадження нової схеми без попередньої вислуги учасників передбачає, що фонд
"стартує" при відсутності активів і врахування попередньої вислуги. Розвиток цієї схеми
можливий при "старті" схеми за одним із декількох способів:
а) вона може початися зі стабільного середнього віку і дотримуватися цього підходу
до того випадку, коли в стабільну "популяцію" раптово вводиться нова пенсійна схема;
в) вона може початися з низького середнього віку, який збільшується (наприклад, у
випадку недавно утвореної компанії, у якій переважає "молода" робоча сила), з момента
введення нею пенсійної схеми і подальшого "'старіння" контингенту. Після деякого
періоду "старіння" цей контингент, мабуть, досягне стійкого становища і стійкого
середнього віку.
У будь-якій новій схемі, що враховує попередню вислугу учасників,
застосовуються різні методи прогнозування. Метод прогнозованої одиниці,
наприклад, передбачає, що актуарні зобов'язання дорівнюють нулю, тому надлишки або
дефіцит відсутні. Звідси РСВ дорівнює ССВ.
Припустимо, що досвід у точності відповідає оціночним припущенням. Отже,
виплата ССВ буде достатня, щоб гарантувати, що активи будуть рівні актуарним
зобов'язанням наприкінці наступного року (і при наступній оцінці). РСВ тому залишиться
рівною ССВ. Якщо схема має стійкий середній вік, то ССВ залишиться стійкою, як і РСВ.
У тому разі, коли для схеми характерний зростаючий середній вік, то ССВ буде поступово
підвищуватися доти, поки середній вік не стабілізується. Далі вона буде залишатися
стійкішою.
Метод вступного віку передбачає, що всі члени пенсійної схеми знаходяться у віці
вступу до неї, отже, початкові актуарні зобов'язання дорівнюють нулю. Однак більш
вірогідно, що вік учасників пенсійної схеми (у середньому) перевищує вік вступу, тому
схема починається з актуарного дефіциту. ССВ розраховується один раз, і якщо не
відбувається зміни бази або передбачуваного віку вступу, то вона не змінюється. Однак
початкова РСВ буде вища, ніж ССВ внаслідок актуарного дефіциту. Після погашення
дефіциту РСВ упаде до рівня ССВ, і якщо досвід відповідає припущенням, вона
залишиться на цьому рівні.
Застосування методу поточної одиниці означає, що актуарні зобов'язання
дорівнюють нулю, тому надлишок або дефіцит відсутні, і початкова РСВ дорівнює ССВ.
Відтак, початкова ССВ дуже мала. Це пояснюється тим, що відсутня попередня вислуга, і
в розрахунку немає (або є тільки запропонований законодавством) елемент переоцінки.
Виплата ССВ підтримує активи, рівні актуарним зобов'язанням (якщо досвід відповідає
припущенням). Зі зростанням середньої попередньої вислуги ССВ дуже швидко зростає.
Якщо програма досягає стійкого стану, включаючи стійку середню попередню вислугу, то
ССВ стабілізується.
При використанні методу досягнутого віку актуарні зобов'язання дорівнюють нулю,
тому дефіцит відсутній і РСВ дорівнює ССВ. Зобов'язання такі ж, що й при методі ПЕ.
Проте ССВДВ вище, ніж ССВПЕ. У зв'язку з цим виплата ССВДВ створює надлишок. При
наступній переоцінці робиться перерахунок ССВ. Якщо відбувається "старіння'" схеми, то
нова ССВ буде вища початкової ставки. При тому, що середній вік залишається таким же,
ССВ не змінюється. Однак надлишок буде присутній, і це означає, що РСВ буде нижчою,
ніж ССВ. Якщо надлишок або дефіцит розподіляються за майбутнім терміном трудової
діяльності, що залишився, то РСВДВ залишиться стабільною і рівною початковій ССВДВ.
Якщо запроваджена і досить нормально розвивається відкрита схема, то
передбачається, що на початку діяльності такого фонду активи рівні відповідальності за
попередньою вислугою. Це означає, що активи рівні актуарним зобов'язанням, якщо
використовуються методи ДВ і ПЕ. При методі ТІ з'являється надлишок і дефіцит при
використанні методу ВВ (у припущенні, що вік учасників програми перевищує
передбачуваний вік вступу до неї).
При відкритій схемі метод прогнозованої одиниці означає, що актуарні зобов'язання
дорівнюють активам. Тому початкова РСВ буде дорівнювати ССВ. Якщо оціночні
припущення підтверджуються на практиці, то виплачувана ССВ буде цілком достатньою
для збільшення розміру активів до зобов'язань наприкінці наступного року (і при
наступній оцінці). Тому РСВ залишиться рівною ССВ. Якщо програма має стійкий
середній вік, то ССВ залишиться стійкою, так само як і РСВ.
Метод вступного віку в даній схемі означає, що розмір активів дорівнює
відповідальності за минулою службою, отже, виникає дефіцит. ССВ не зміниться, якщо не
зміниться база або передбачуваний вік вступу. Проте, РСВ буде вищою ССВ внаслідок
дефіциту. Оскільки дефіцит погашається протягом визначеного періоду, то для цього
періоду РСВ буде вищою ССВ. Після погашення дефіциту РСВ знизиться до ССВ і
залишиться таким, якщо досвід буде точно відповідати оціночним припущенням.
Використання методу поточної одиниці у відкритій схемі значить, що актуарні
зобов'язання менші, ніж відповідальність за минулою вислугою, що робить можливим
зростання майбутнього окладу, але виникає надлишок і РСВ буде нижчою ССВ. Після
погашення надлишку РСВ підніметься до більш високої ССВ. Потім виплата ССВ буде
підтримувати активи, рівні зобов'язанням, за умови, що досвід відповідає припущенням.
ССВ залишається стійкою, якщо залишається стабільним профіль програми за середнім
віком/ статтю/окладом/минулою вислугою.
Якщо актуарні зобов'язання дорівнюють активам, то застосовується метод
досягнутого віку. Початкова РСВ буде дорівнювати ССВ. Зобов'язання в даному випадку
такі ж. що і використовувані за методом ПЕ. Однак ССВ вища, ніж ССВ за методом ПЕ.
У зв'язку з цим, виплата ССВДВ дасть певний надлишок. При проведенні наступної
оцінки робиться перерахунок ССВ. Якщо схема "старіє", то ССВ збільшиться. Якщо
середній вік залишається таким самим, то вона не зміниться. Однак наявний надлишок
означає, що РСВ буде меншою, ніж ССВ.
Винятки з загальноприйнятих правил (порівняння різних методів із різними
ставками внесків) мають місце залежно від вікової структури учасників схеми і прийнятих
актуарних припущень. Наприклад, якщо прийнятий темп зростання заробітної плати вище
прийнятої ставки інвестиційного прибутку, то накопичення внесків для більш молодих
учасників може коштувати дорожче, ніж для літніх. Однак вплив показників вибування
може пом'якшувати ситуацію.
Завершуючи викладення фінансових механізмів функціонування пенсійних схем,
необхідно звернути увагу ще на один аспект - фінансування пенсійних угод. Розміри
внесків за індивідуальними пенсійними договорами або колективною угодою з
визначеним розміром внеску є досить різними, адже методика обслуговування окремого
індивіда може відрізнятися від методики, прийнятої для колективної схеми. Зокрема до
розрахунку повинні братися скоріше умови і вимоги окремого учасника, аніж середні
припущення.
При визначенні розміру внеску за індивідуальною пенсійною програмою
використовується так званий "плановий пакет допомоги".
У більшості випадків основним чинником, що визначає рівень допомоги для
індивідуальної пенсійної схеми, є сума, яку має можливість виплатити особа. Для
прогнозування планової пенсії необхідно вибрати "пакет" такої допомоги. Процес містить
у собі домовленості з учасником схеми, який призводить до угоди на прийнятному і
досяжному для учасника плановому пакеті допомоги. Важливо, щоб клієнт був у курсі
непевностей, які супроводжують прогнозування планової допомоги, зокрема, впливу
майбутніх повернень інвестицій і інфляції, а також ймовірної відсутності гарантій, що
указують на необхідність регулярного перегляду позиції.
Діяльність більшості індивідуальних пенсійних схем спрямована на ефективне
забезпечення грошового запасу після виходу на пенсію, що може використовуватися для
надання допомоги у формі, обраній особою при виході на пенсію.
Вибір цільового пенсійного віку є критичним моментом, адже це визначальний
чинник вартості схеми, що впливає на інвестиційну стратегію. Важливим є не тільки
обраний вік, але також властивий йому ступінь рухливості.
Обумовленим має бути також рівень початкової пенсії. Хоча переговори можуть
починатися з визначення необхідного рівня внесків і з'ясування можливості їх виплати,
вони часто концентруються навколо розміру пенсійної допомоги. При ухваленні рішення
про бажаний рівень початкової пенсії повинна враховуватися потреба клієнта в прибутку
по виході на пенсію, а також ймовірна сума пенсійного прибутку, одержуваного з інших
джерел.
Становище досить часто ускладнюється інфляцією. Найбільш вживаним способом
вираження передбачуваної пенсії особи, яка ще не близька до виходу на пенсію, є
вираження цієї пенсії у вигляді відсотка від окладу, близького до того, який планується
наприкінці службової кар'єри.
Інтенсивність зростання пенсії теж має обговорюватися і враховуватися в угоді.
Вплив інфляції на купівельну спроможність пенсії часто недооцінюється, і тому
бажане введення тієї або іншої форми захисту від інфляції. Надвишок на компенсацію
цінової інфляції звичайно викликає істотне збільшення ставки внеску у порівнянні з тією,
яка потрібна для постійної пенсії. Збільшення витрат буде залежати від фактичного
врахування підвищення пенсії і припущень, використовуваних для вартості допомоги при
виході на пенсію.