Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено три роки, при
страхуванні кредитів — сім років. Використання середньорічної суми виплат на відміну
від визначення страхової премії за звітний період пов'язане з випадковістю настання
страхової події і коливань розміру збитків.
Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений
тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.
Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас
платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями,
які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат — на
основі зобов'язань, що виконані.
Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобто
вільних від зобов'язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запасу платоспроможності. Цей
фонд створюється страховиками для контролю за додержанням фактичного запасу
платоспроможності.
Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно із
Законом України «Про страхування», яким передбачено:
наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду
страховика;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових
сум і страхових відшкодувань;
перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим
нормативним запасом платоспроможності.
Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі
платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над
розрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двох
коефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний
період та від страхових відшкодувань за той самий період.
Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні
обсягу зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які
можуть бути використані на покриття зобов'язань. Порівняння фактичного запасу
платоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштів
страховика в загальних зобов'язаннях.
Згідно з українським законодавством фактичний запас платоспроможності
страховика визначається відніманням від вартості майна страховика суми нематеріальних
активів і загальної суми зобов'язань, зокрема страхових, які беруться в розмірі технічних
резервів. Фактичний запас платоспроможності страховика має перевищувати
розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двох
визначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страхових
премій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій
зменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестраховикам. Другої, яка
визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду за
договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат
зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих пере-страховикам згідно з
укладеними договорами перестрахування.
Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика і зобов'язань,
які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов'язання, які не
відповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов'язань лишається не
покритою ресурсами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З урахуванням
забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками Законом України «Про
страхування» передбачено обов'язкове укладання договору перестрахування в разі, коли
страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого
статутного фонду і сформованих страхових резервів.
Тема 7. Динамічні моделі банкрутства страхової компанії
Навчальні питання:
Інвестиційна політика страховика
Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля
Структура інвестиційних ризиків
Страхування інвестицій
Ключові слова: сукупністю ресурсів, ліквідність активів, інвестиційну
стратегію страховика, диверсифікація
Рекомендована література для самостійної підготовки:
Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.
Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:
Алеута, 2007. - 444 с.
Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.
1. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА СТРАХОВИКА
Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного
капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії
передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому
страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами
страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.
Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні
кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за
рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.
Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю
ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанні
страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти
представлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами,
які можуть використовуватися протягом кількох років.
З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а
також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами
страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у
вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за
надання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з
урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що
це й є основні вимоги до управління активами.
Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний
інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.
Що ж до прибутковості активів страховика, то вона істотна при визначенні
загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик
компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від
інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний
фінансовий результат.
Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість
оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик
дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципу
ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків страховому
портфелі страховика. Якщо страховик здійснює страхування високо ризикованих
(авіаційне, страхування і т. ін.) видів страхування, йому в короткий термін необхідно буде
перетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, страховикові з ризикових видів
страхування доцільно мати високоліквідні активи.
Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюваними
характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку
прибутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою
диверсифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвестиційних коштів між
категоріями активів інвестування.
Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебувають у
розпорядженні страховика протягом терміну дії договору страхування, тобто, як правило,
до одного року. Максимальний період часу між датою акумулювання коштів у страхові
резерви та датою їх використання для страхових виплат становить рік. Але частина коштів
може знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за цими договорами
страхування. Тому кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування
мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.
Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, призначаються
для забезпечення виконання страховиком своїх зобов'язань за договорами страхування у
випадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Кошти цих
резервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвестовані в
довгострокові активи. Але вони мають бути високоліквідними, коли постане потреба
використати їх за призначенням.
Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії договорів і
виконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовлений
строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити
вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.