Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові
(застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх
їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за
собою значне подорожчання страхових послуг.
Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення
заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з
іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли
розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.
Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає
об'єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування
у складі полісу на домашнє майно, багаж — у складі автомобільного полісу чи полісу зі
страхування туристських подорожей і т. ін. Таке дублювання стає ще виразнішим, коли
йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою
дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей,
видаються здебільшого різними страховими компаніями.
Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за
проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним
страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.
Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних
страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я
кілька разів з метою наживи. Проте застосовувати принцип контрибуції потрібно досить
обережно. Слід переконатися, що існують не менш як два поліси на відшкодування
збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування.
Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується на
пропорційному підході. Наприклад, у трьох страховиків застрахований один і той самий
автомобіль на суми відповідно 16500, 18000 і 20200 грн, тобто загальна страхова сума
становить 54700 грн. Частка першого страховика дорівнює 30,2, другого — 32,9 і третього
36,9 %. Якщо доведеться покривати збитки у зв'язку з викраденням автомобіля, що мав
реальну вартість 20200 грн, суми, призначені для відшкодування, будуть розподілені в
таких самих пропорціях. Отже, перший страховик сплатить 6100, другий — 6645, а третій
7455 грн.
Слід ще раз наголосити: наведений математичний метод розподілу відшкодування
на практиці не завжди прийнятний, оскільки не враховує особливостей кожного полісу.
Зменшенню випадків подвійного або кількаразового страхування позитивно сприяло би
створення єдиного центру електронної реєстрації страхових полісів, проданих різними
страховиками, як це вже зроблено в деяких країнах світу.
Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання
обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових
фондів. Згідно із Законом України «Про страхування» страховик може укласти страховий
договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованих
страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої
платоспроможності страховика. Неважко уявити страхову компанію з мінімальним
статутним фондом, еквівалентним 100 тис. євро. Такий страховик міг би надавати послуги
лише за дрібними об'єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або
три-чи чотирикімнатної квартири значно перевищує ліміт можливостей компанії. Це дуже
незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші
перспективи на отримання прибутку, а отже, був би неконкурентоспроможним.
Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими
можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою
співстрахування і перестрахування.
Співстрахування— це страхування об'єкта за одним спільним договором
кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають
права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може
бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але
залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки.
Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу
об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким
страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури
оформлення страхування і виплати відшкодування.
Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом,
перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини
своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального
перестраховика.
Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед
страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в
першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при
перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком,
так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в
іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про
наявність договору на перестрахування.
Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні
страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових
операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє
підвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахування
здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.
Перестрахування — вельми складний процес, який має багато особливостей.
Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації,
тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу,
обмежені. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньої
діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова
діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням
ними. Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленої
щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на
страхування ризиків. Чим вони відчутніші, тим імовірність одночасного настання
страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.
Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страхові
резерви. Прислів'я «Розумний господар не кладе всі яйця в один кошик» безпосередньо
стосується страхування. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на
депозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості. Проте можливості
маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й
отримання інвестиційних доходів ще обмежені.
Тема 2. Цілі та інструментарій актуарних розрахунків
Навчальні питання:
Особливості актуарного забезпечення особистого страхування
Роль актуарних розрахунків при довгостроковому страхуванні життя
Чиста премія. сучасна ймовірна вартість
Фактори, які впливають на ступінь ризику при страхуванні життя
Основні ймовірності, які використовуються при страхуванні життя
Ключові слова: договір страхування, суб'єкт, угода, справедлива ціна угоди,
ймовірна вартість.
Рекомендована література для самостійної підготовки:
Основи актуарних розрахунків: Навчальний посібник / І.О. Ковтун, М.П.
Денисенко, В.Г. Кабанов - К.: «Професіонал» - 2008.
Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.
Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:
Алеута, 2007. - 444 с.
Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.
1. ОСОБЛИВОСТІ АКТУАРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОГО
СТРАХУВАННЯ
Особисте страхування є поняттям ширшим, ніж "класичне" страхування життя, і
може бути визначене як угоди, укладені з окремими особами чи групами осіб на користь
їх самих чи третіх осіб на випадок настання події, яка їх стосується особисто.
Особистим вважається:
страхування життя на випадок дожиття чи на випадок смерті;
операції, подібні до страхування життя (нагромадження, фінансові послуги,
страхування ренти);
страхування на випадок інвалідності;
страхування на випадок тимчасової непрацездатності;
страхування від нещасних випадків на роботі чи внаслідок інших причин;
страхування на випадок хвороби;
страхування на випадок утрати роботи;
страхування на випадок необхідності в опіці (залежності).
Якщо говорити про суміжні зі страхуванням життя сфери, то це різні види допомоги
(assistance) на випадок хвороби чи нещасного випадку.