Методика і організація процесу використання чистого прибутку та аналіз результатів господарської (стр. 3 из 6)
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.
У статті “Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)” відтворена виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), або собівартість реалізованих товарів:
Вср = (Всп+Всз)/(Кпп+Кпз) ´ Крз
де Вср – виробнича собівартість реалізованої продукції;
Всп – виробнича собівартість залишку готової продукції на початок звітного періоду (року);
Всз – виробнича собівартість продукції, виробленої за звітний період;
Кпп – кількість (залишок) готової продукції на початок звітного періоду;
Кпз – кількість виробленої готової продукції за звітний період;
Крз – кількість реалізованої продукції за звітний період.
Рис. 4.1.2 Формування чистого прибутку від основної діяльності. [20]
Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).
У статті “Витрати на збут” відображаються витрати підприємства, пов’язані з реалізацією продукції (товарів) – витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо.
У статті “Адміністративні витрати” відображаються загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства.
Загальний фінансовий результат, створений підприємством, визначається як сума фінансового результату від звичайної та надзвичайної діяльності до оподаткування та нарахованих відсотків за кредит.
У статті “Податки на прибуток” показується сума податків на прибуток від звичайної діяльності, визначена згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
4.2 Економічний механізм використання чистого прибутку.
Використання прибутку підприємства. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Принципова схема використання чистого прибутку підприємства за підручником «Фінансова звітність підприємства та її на рис. 4.2.1. схожу схему розподілу і використання чистого прибутку рис.4.2.2. наводить А.М. Поддєрьогін у підручнику «Фінанси підприємств» [18].
Рис. 4.2.1. Схема використання прибутку підприємства. [20]
Порядок використання прибутку (збитку) визначає власник підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом та чинним законодавством.
Із загального прибутку сплачуються податки у відповідності з чинним законодавством. Прибуток після оподаткування (чистий прибуток) залишається у розпорядженні підприємства і використовується в порядку, що передбачений його статутом і рішеннями власників.
Принципові напрями використання передбачають поділ прибутку на дві частини:
1) прибуток, що направляється за межі підприємства, називається розподілений прибуток (виплати власникам корпоративних прав, персоналу підприємства по результатам роботи, на соціальну підтримку);
2) прибуток, що залишається на підприємстві і використовується як фінансове джерело його розвитку (нерозподілений прибуток).
Нерозподілений прибуток направляється на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень у роботі підприємства, джерелом покриття додаткових його потреб.
Використання прибутку може здійснюватися за наступними напрямками:
1. Платежі до бюджету (належні за розрахунком суми податку на прибуток, суми дивідендів, нараховані на частку майна у статутних фондах господарських товариств, яка належить до державної та комунальної власності суми платежів підприємствами – монополістами у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці та інші платежі до бюджету за рахунок прибутку)
2. Відрахування до резервного (страхового) фонду
3. Використання на:
-збільшення статутного фонду (капіталу),
-виробничий розвиток і вдосконалення виробництва,
-соціальний розвиток,
-заохочування,
-дивіденди,
-вилучення виручки, внаслідок порушення державної дисципліни цін (тарифів) на продукцію (роботи, послуги),
-поповнення оборотних коштів,
-інші цілі, включаючи суми економічних санкцій до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, у тому числі штраф за порушення нормативних актів про охорону праці, штраф за порушення стандартів, норм і правил, пеня за несвоєчасне перерахування платежів до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, на погашення непокритих збитків минулих років, штраф до місцевого бюджету за порушення порядку проведення розрахунків із споживачами, а також проценти за прострочені кредити.
Відрахування у фонди підприємство здійснює, якщо їх створення передбачено установчими документами. В іншому випадку підприємство відображає за рахунок прибутку відповідні затрати і витрати на придбання основних засобів і нематеріальних активів, утримання об’єктів соціально-культурного призначення, заохочення тощо.
Для власників (акціонерів) важливе значення має дивідендна політика, як показник спроможності підприємства приносити доход власникам. У свою чергу, підприємство повинно зберігати баланс між сплатою достатніх дивідендів власникам (щоб розвиватись у майбутньому і максимізувати власний капітал та ціну підприємства). Дивіденди – платіж, який провадиться юридичною особою а користь власників корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв’язку з розподілом частини прибутку. Для власників дивіденди – це доход, який, можна порівняти з іншими доходами від використання майна.
Дивідендна політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються власниками підприємства для нарахування та виплати собі доходу за рахунок чистого прибутку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій щодо розподілу чистого прибутку між поточними виплатами дивідендів (споживанням прибутку власниками) і реінвестуванням в господарську діяльність (виробничим споживанням прибутку з метою зростання активів, балансової та ринкової вартості акцій).
Таким чином, створення і функціонування системи управління прибутком дасть змогу вирішити актуальні проблеми управління, дотримати вказані вимоги, підвищити ефективність господарської діяльності в цілому.
4.3 Основні напрямки вдосконалення економічної політики держави і підприємства щодо використання чистого прибутку.
Виробництво продукції має два обмеження – попит і ринкові ціни. Виробники зацікавлені у виробництві такої кількості продукції, яка забезпечує максимум прибутку. У цьому проявляється критерій ефективності виробників, метою яких є отримання максимуму економічних вигод.
Максимізація прибутку та мінімізація збитку – одна з цілей діяльності будь-якого підприємства. Тому особлива увага в ході аналізу фінансових результатів приділяється резервам зростання прибутку і, відповідно, зменшення збитку.
Максимізація прибутку може бути досягнута при рівності граничних витрат і граничного доходу. Завдяки цій рівності на ринку стабілізується попит виробників на засоби виробництва.