Нарешті, дуже велику небезпеку в наші дні становить також проблема міжнародного тероризму, здатного спровокувати різні конфлікти аж до ядерного шантажу та глобального ядерного конфлікту (деякі дослідники виділяють міжнародний тероризм у розряд нових глобальних проблем).
Таким чином, справившись із прямою загрозою знищення в глобальній війні, людство зіштовхнулося з новими явищем, здатними підірвати загальний мир.
Світову продовольчу проблему називають однією з головних невирішених проблем XXст. За останні 50 років у харчовому виробництві було досягнуто значного прогресу - чисельність людей, які недоїдають і голодують, скоротилася майже вдвічі. В той же час чимала частина населення планети до цих пір відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність нужденних у них перевищує 800 млн чоловік, тобто абсолютну нестачу продовольства (по калоріях) відчуває кожен сьомий.
Найбільш гостро проблема дефіциту продуктів харчування постає в багатьох країнах, що розвиваються (до них, за статистикою ООН, відноситься і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема до числа найбільш нужденних країн, де середнє споживання продовольства на душу населення за енергетичною цінністю складає менше 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, відносяться Того та Монголія.
В той же час у деяких країнах, що розвиваються, рівень споживання на душу населення в даний час перевищує 3000 ккал у день, тобто знаходиться на цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія та Туреччина.
Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість харчування. Так, для сучасної Росії характерним є не стільки зниження енергетичної цінності споживаного продовольства (протягом 90-х років - з 2500 до 2300 ккал у день), скільки погіршення структури харчування. Іншими словами, споживання на душу населення найбільш важливих видів продовольства є значно нижчим за медичні норми, що рекомендуються для повноцінного харчування, та продовжує скорочуватися. У 1997 р. споживання м'яса та м'ясопродуктів у розрахунку на одну людину склало 50 кг (при нормі 81 кг),молока та молочних продуктів - 229 кг (норма -329 кг) рослинної олії 7,9 кг (норма - 13 кг), цукру - 33 кг (норма -40,7 кг). Найбільшу гостроту продовольча проблема в Росії набула в 90-і р. у зв'язку з різким зниженням життєвого рівня основної маси населення та падінням сільськогосподарського виробництва більше ніж у 1,5 раза.
Світове виробництво сільськогосподарської продукції стримується через обмеженість угідь, причому як у розвинутих, так і в країнах, що розвиваються. Це зв'язано з високим рівнем урбанізації, необхідністю збереження лісових масивів, обмеженістю водних ресурсів. Найбільш гострою проблема дефіциту продовольства є в найбідніших країнах, які не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів харчування.
Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там де воно вироблене, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться дуже інтенсивно. Обсяг світового експорту продовольства становить понад 300 млрд дол на рік. Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством - розвинуті країни, насамперед США, Франція, Нідерланди, Німеччина. На частку цієї групи країн припадає близько 60 % світового експорту й імпорту. Приблизно третина закупівель і продажів продовольства приходиться на країни Азії, Африки та Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою незначна і складає менше 5 %. Росія є великим нетто-імпортером продовольства та сировини для його виробництва, щорічно закуповуючи цих товарів на суму більше 10 млрд. дол. (насамперед м'ясо та м'ясні продукти, цукор, зерно, а також молоко та молочні продукти). Найбільш активно ведеться міжнародна торгівля зерновою продукцією, а також (меншою мірою) м'ясними та молочними товарами і цукром. Головними постачальниками зерна є США, Канада, ЄС (в основному Франція), Аргентина й Австралія. На їх частку припадає 9/10 світового експорту пшениці та кормового зерна (табл. 1).
Світовий експорт зерна у 1996-1999сільськогосподарських роках (з липня по червень), млн т
| Країни | Пшениця | Кормове зерно | ||||
| 1996-1997 рр. | 1997-1998 рр. | 1998-1999 рр. | 1996-1997 рр. | 1997-1998 рр. | 1998-1999 рр. | |
| США | 27,0 | 28,1 | 29,0 | 52,2 | 44,4 | 49,8 |
| Канада | 17,9 | 21,1 | 14,5 | 5,0 | 3,5 | 3,5 |
| ЄС | 16,9 | 14,0 | 16,0 | 8,6 | 4,1 | 9,1 |
| Аргентина | 9,6 | 9,2 | 7,0 | 11,4 | 13,1 | 12,5 |
| Австралія | 18,4 | 15,3 | 14,5 | 4,4 | 2,9 | 4,0 |
| Всього п'ять експортерів | 89,8 | 87,7 | 81,0 | 81,6 | 68,0 | 78,0 |
| Світ у цілому | 97,2 | 98,4 | 93,3 | 92,2 | 86,6 | 90,0 |
| Частка п'яти експортерів у світовому експорті, % | 92,4 | 89,1 | 86,8 | 8,5 | 78,5 | 86,4 |
Країни - провідні експортери продовольства є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечуючи собі ключові позиції в постачаннях стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти й овочі, каву, какао, чай, спеції та ряд інших товарів. У 1996 р. експорт продовольства Сполучених Штатів склав 47 млрд дол., а імпорт - 22 млрд дол.
Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі продовольством, у даний час зазнає докорінних змін. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана зростанням державної підтримки та протекціонізму в багатьох країнах, особливо розвинутих.
Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності Світової організації торгівлі. Важливе місце в її основних документах займає Угода по сільському господарству, що передбачає переведення всіх нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти та поступове зниження тарифів (за шість років, починаючи з 1995 р., - у середньому на 36 % порівняно до 1986-1988 рр.), зниження експортних субсидій (бюджетних асигнувань на субсидування експорту -на 36 % за шість років і його обсягів - на 21 % порівняно до періоду 1986-1990 рр.), скорочення рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва (агрегований показник передбачається знизити на 20% порівняно до 1986-1988 рр.). При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов'язання (2/3 від зобов'язань розвинутих країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвинуті країни взагалі звільняються від зобов'язань.
Позиції багатьох міжнародних експертів збігаються в тому, що виробництво продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатне в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн чоловік. При цьому попит на продовольство в розвинутих країнах, де він і так досить високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни будуть стосуватися головним чином структури споживання й якості продуктів). У той же час зусилля світового співтовариства з вирішення продовольчої проблеми приведуть, як передбачається, до реального зростання споживання продовольства в країнах, де спостерігається його нестача, тобто в ряді держав Азії, Африки та Латинської Америки, а також Східної Європи.
В останній третині XXст. серед проблем світового розвитку позначилася проблема обмеженості та браку природних ресурсів, особливо енергетичних і мінеральної сировини.
По суті, глобальна енергосировинна проблема являє собою дві дуже близькі за характером походження проблеми - енергетичну та сировинну. При цьому проблема забезпечення енергією є значною мірою похідною від проблеми сировинної, оскільки практично більша частина використовуваних у даний час способів одержання енергії по суті є переробкою специфічної енергетичної сировини. Про енергосировинну проблему як глобальну заговорили після енергетичної (нафтової) кризи 1972-1973 рр., коли в результаті скоординованих дій держави - члени ОПЕК практично в один момент підвищили у 10 разів ціни на сиру нафту, яку вони продавали. Подібний крок, але в менших масштабах (країни - члени ОПЕК не змогли перебороти внутрішні конкурентні протиріччя), було розпочато на самому початку 80-х р. Це дало можливість говорити про другу хвилю світової енергетичної кризи. У результаті за 1972-1981 рр. ціни на нафту зросли в 14,5 раза. Ця ситуація була названа "світовим нафтовим шоком", що ознаменував кінець ери дешевої нафти та викликав ланцюгову реакцію подорожчання різних інших видів сировини. Деякі аналітики тих років розцінювали подібні події як свідчення виснаження світових не поновлюваних природних ресурсів і вступу людства в епоху тривалого енергетичного та сировинного "голоду".
Енергетична і сировинна кризи 70-х - початку 80-х р. завдали важкого удару по системі світогосподарських зв'язків, яка існувала раніше, та викликали важкі наслідки в багатьох країнах. Насамперед це торкнулося тих країн, які в розвитку своїх національних економік значною мірою орієнтувалися на відносно дешевий і стійкий імпорт енергоносіїв та мінеральної сировини.
Найбільш глибоко енергетична та сировинна кризи торкнулися більшості країн, що розвиваються, поставивши під сумнів можливість реалізації, а в деяких - і можливість економічного виживання держави. Відомо, що переважна частина запасів корисних копалин, які знаходяться на території країн, що розвиваються, зосереджена приблизно в 30 з них. Решта ж країн, що розвиваються, для забезпечення свого економічного розвитку, в основу якого в багатьох з них було закладено ідею індустріалізації, змушені імпортувати більшу частину необхідної мінеральної сировини й енергоносіїв.