За такої ситуації емісія булл неминучою. Вона слідувала за адміністративним підвищенням піп, була його наслідком. При цьому слід урахувати й те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системами. У цій ситуації автономність НБУ була лише формальною, а кредитна емісія мали фіскальну природу, тобто здійснювалася не на кредитних, а на суто дефіцитних засадах. Відтак основним винуватцем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстата намагалися компенсувати надмірні (амбіціозні) бюджетні витрати, значною мірою породжені недосконалою економічною політикою. Нині запроваджуються ефективні механізми регулювання грошово-кредитного ринку. Ідеться про кредитні аукціони, вексельне редисконтування, ломбардне кредитування та операції РЕПО. Національний банк надаватиме традиційні кредити рефінансування комерційним банкам під заставу цінних паперів (як державних, так і банківських) та векселів, що мають товарну основу. Це стимулюватиме розширення попиту па боргові зобов'язання Уряду і банків та активізуватиме використання векселів у розрахунках, що, у свою чергу, сприятиме подоланню платіжної кризи.
10. Ідеї регулювання інфляції в світовому досвіді
З'ясування негативних наслідків для функціонування грошей в умовах інфляції формує усвідомлення у потребі її подоланні. Студенти мають знати, що інфляція в той чи інший період історії і стадії розвитку була властива кожній країні.
При цьому хоч і діяли певні національні відмінності та особливості у характері протікання інфляційних процесів, проте загальна схема переходу країн від стану дефіциту товарів і зростання цін до формування комплексу антиінфляційних заходів і витіснення та обмеження інфляції відображають наявність певних закономірностей. Тому вивчення досвіду подолання інфляції є важливим елементом побудови антиінфляційного механізму і забезпечення зростання економіки. Зокрема, у західній економічній думці склалося кілька наукових течій, досвід яких можна об'єднати у два фундаментальні напрями: економічний, або кейнсіанський, та інституціональний, або монетаристський.
Думка, що інфляція є наслідком дії всієї сукупності певних економічних факторів породила кейнсіанський підхід до подолання інфляції за допомогою реалізації комплексу економічних важелів. В тому числі і активного втручання держави в обмеження надлишкового попиту, який ще називають ефективним попитом. А саме: попитом з боку держави, приватного бізнесу й населення. За умов граничної зайнятості усіх факторів виробництва (виробничих потужностей, використання матеріальних і сировинних ресурсів та робочої сили) зростання будь-якого компоненту сукупного попиту веде до інфляційного розриву між товарною і грошовою масою, який заповнюється інфляційним зростанням цін. Виходячи з надмірного попиту, кейнсіанці зосереджували антиінфляційні заходи на зменшенні ділової активності, насамперед, державного сектора економіки, скороченні державних замовлень, обмеженні кредиту шляхом підвищення банківського процента, підвищенні ставок оподаткування та ін. У політиці дефляції активна роль відводилась державі і в інших сферах регулювання, в тому числі у складанні стабілізаційних заходів щодо затрат, «заморожування» заробітної плати та зменшення інших елементів ефективного попиту.
При цьому кейнсіанцям першим належить оцінка повзучої інфляції як позитивного явища. І лише на вищих стадіях вона набуває руйнівного характеру. Це підштовхнуло державу до збільшення контролю за її перебігом і до впровадження державного регулювання темпів інфляції з метою утримання в межах безпеки. Дж.Кейнс і його послідовники, пропагуючи ідею «державного дирижизму», вважали, що активним втручанням у економіку і грошово-кредитну політику держава здатна стимулювати розширення попиту, внаслідок чого зросте пропозиція і зайнятість без підвищення цін. Умовами ефективності такої політики мають бути:
а) вільна конкуренція на ринку і дія механізму ціни рівноваги;
б) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили;
в) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку.
Ідея регульованої інфляції практикувалася у 50-60 pp. в більшості країн ринкової економіки. На її принципах проводилась політика форсованих державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, практикувалася кредитна експансія, лібералізація цін і доходів тощо. Внаслідок комплексу цих заходів регульованої інфляції було досягнуте тривале (50-60 pp.) стримування інтенсивності інфляції на повзучому рівні. Але накопичений інфляційний потенціал і швидке зростання цін на початку 70-х років вже не піддавалося регулюванню, а тому кейнсіанські ідеї були відкинуті.
Інституційний напрям став ідеальною підставою монетаристського підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Тому монетаристська антиінфляційна політика переважно зосереджується навколо монетарної політики національного (центрального) банку. В тому числі, пропонується інфляцію долати шляхом підвищення ставки дисконтного відсотка, збільшення обов'язкових резервів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку. Монетаристське тлумачення інфляції як наслідку тиску з боку одержувачів прибутку, продавців, отримувачів заробітної плати, а також результату структурних змін в економіці стало підставою відповідної антиінфляційної політики провідними елементами якої стали:
а) ліквідація монополізованих структур підприємців і професійних спілок;
б) зменшення затрат виробництва і, насамперед, обмеження заробітної плати;
в) запровадження антитрестовського законодавства та ін.
В сукупності монетаристські заходи передбачають зменшення грошей в обігу. Центральний банк зобов'язується жорстко регулювати грошову масу відповідно до динаміки валового національного продукту.
Слід зазначити, що уряди багатьох країн світу в різні історичні епохи прагнули і прагнуть тепер використовувати початкову фазу інфляції, як додатковий стимулюючий каталізатор економічного зростання. Вихід же за цю межу, як свідчить досвід нашої країни, переходить у стадію негативного впливу на валютно-фінансову стабільність і загальноекономічне становище.
Саме я вважаю, що досвід боротьби з інфляцією в Україні показує, що більша частина заходів грунтується здебільшого на прикладах з “підручників”, тоді як успіх в боротьбі з цим злом можливий тільки в тому випадку, якщо брати до уваги всі тонкі особливості ситуації. Тонкість боротьби з інфляцією грунтується саме на тому, щоб правильно зловити і використати саме ті умови, зумовленні місцем і часом явища.
Як нам відомо, чітко визначити який із типів інфляції має місце неможливо тому, що вони сильно переплітаються між собою.У випадку інфляції витрат ціни зростають тому, що виробник хоче продати свою продукцію за більш високими цінами, а при інфляції попиту покупець продукції прагне потратити гроші якомога скоріше. Явно, всі ці два випадка мають місце в нашій дійсності. Більшість економістів вважають, що якшо використовувати тільки один важель — регулятор грошової маси від інфляції врятуватись неможливо.
Методи боротьби з інфляцією можуть бути як прямими так і непрямими. Частіше за все проявляється наступна закономірність — чим скрутніша ситуація, тим більш продуктивними є прямі методивпливу Уряду і Центрального банку на економіку і грошову масу.
Непрямі методи включають:
- регулювання загальної маси грошей через управління “друкарським верстатом”
- регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центробанком
- обов’язкові грошові резерви комерційних банків
- операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів
Непрямі методи не можуть працювати у нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних паперів в тому числі ринок державних зобов’язань у нас відсутьній і відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.
Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включає в себе такі методи:
- пряме регулювання кредитів і їх розподіл державою
- державне регулювання цін
- державне регулювання обмежень заробітної плати
- державне регулювання зовнішньої торгівлі і операцій з іноземним капіталом
- державне регулювання валютного курсу
Практика регулювання грошової маси широко застосовується на заході. США неодноразово у 60-ті. роки запроваджували фіксовані ціни на деякі товари. Приблизно п’ятнадцять років після Другої світової війни країнам західної європи потрібно було для початку лібералізації цін, і то неповної. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише у 1986 році. Франклін Рузвельт виводив США з глибокої кризи тридцятих років шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони обмежуючі прибутки від торгівлі та посередництва.
Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною умовою для припинення всіляких нееквівалентних міжнародних торгівельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенції центрального банку слід сказати наступне, щонадії на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс доллара зросте стрибкоподібно — в деякий момент центробанк не має можливості утримувати курс і його як би “прориває”. Останнім часом центробанк навчився використовувати політичні моменти для таких стрибків. До тих пір , поки іноземна валюта не буде використовуватись лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів, політика “гри на пониження” приречена на поразку.