Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами, особливо в умовах кризису економіки i виходу з нього.
Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів – від помірних обмежень, до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики.
Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу. За граничний рівень цін може бути прийнятий той, що існував на протязі базового періоду перед «заморожуванням».
При цьому підвищення цін вважається:
допустимим, – якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цін на імпортні вироби (тобто коли збільшення витрат неможливо контролювати);
недопустимим, – якщо, його причиною стало невиправдане підвищення зарплати, що стимулювало підприємців самим обмежувати зростання заробітної плати.
Заморожування цін дозволяє долати iнфляцiйнi очікування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної системи, внести деяке заспокоєння в економіку.
В ролі альтернативи прямому державному регулюванню цін іноді розглядаються картельні згоди про ціни, які можуть зіграти позитивну роль, якщо однією з сторін, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженість цін.
3.4 Максимальний рівень цін
Максимальній рівень ціни – являє собою законодавчо встановлену максимальну ціну, яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар або послугу.
В широких масштабах максимальні рiвнi цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці.
Причому, встановлення обмеження ціни має сенс тільки при умові, що нова ціна буде нижчою за рівноважну.
Які ж будуть наслідки введення цього обмеження? Спроможність вільного ринку нормувати споживання буде паралізована. Існування обмеження цін створює стійкий дефіцит даних товарів. Оскільки введення цінового обмеження призводить до виникнення стійкого дефіциту даної продукції, уряду приходиться приймати на себе піклування про нормування її для споживачів в інтересах досягнення більш справедливого розподілу.
Це здійснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирішує іншої проблеми. Дійсно з’являється велика кількість покупців, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.
I, звичайно, для продавців вигідніше реалізувати його по більш високій цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цінами, нелегальні «чорнi ринки» – ринки, на яких товари купуються й продаються по цінах, вищих за встановлені межі – отримують широке поширення.
Проблеми у реалізації політики контролю за цінами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи інших видів товарів або який-небудь галузі. Поступово, по мipi подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пільги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.
Інша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти ціновий контроль в силі вже після завершення проміжного періоду й початку нового підйому. В цей період контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погіршити ситуацію.
Хоча політика державного регулювання цін несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризові періоди, її реалізація може призвести до дуже небажаних наслідків.
У короткостроковому плані пряме регулювання цін сприятиме стабiлiзацiї національної економіки. Так, у державі можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрібних цін i це призведе до гальмування інфляційних процесів. Але вже у найближчі роки виявляться негативні наслідки централізованої моделі регулювання. «Заморожування» цін i заробітної плати обмежить міжгалузевий перелив капіталів, буде гальмувати інвестиційну політику, знизить рівень ділової активності, стримуватиме зростання доходів.
Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цін на енергоносії, якi, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974 – 1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі в країні.
«Заморожування» внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток інфляційних тенденцій, призвело до ряду негативних наслідків в американській економіці. Нестача інвестицій в енергетичне господарство, відсутність зацікавленості у видобувних корпорацій щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу, через контроль над рівнем внутрішніх цін, призвели до того, що чистий імпорт нафти до США, незважаючи на зростання світових цін, продовжував аж до 1981 року збільшуватися високими темпами.
Р. Рейган, якого підтримував великий бізнес, ставши президентом, відразу ж відмінив контроль над внутрішніми цінами на нафту й нафтопродукти (у січні 1981 р.). «Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнічував технологічні досягнення й робив США більш залежними від енергетичного імпорту», – так коментував Р. Рейган своє рішення. За оцінками спецiалiстiв, тільки в результаті відміни контролю над цінами чистий імпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54 % порівняно з 1980 р.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.
2. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес,2004. – 615 с.
3. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. – К.: Альтернативи, 2003. – 610 с.
4. Квартальні передбачення/ Перший квартал 2006р. – http://www.icps.com.ua
5. Заболоцький Б.Ф.. – Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка: Підручник. – К.:2003. – 368 с.
6. Матеріали наукової студентської конференції. – К.: Інститут економіки та права “КРОК”, 2001. – 111 с.
7. Мельник О.М. Інфляція: теорія і практика регулювання: Монографія. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 291 с.
8. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 394 с.
9. Мочерний С.В., Довженко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 856 с.
10. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004.-348 с.
11. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Університет економіки та права “КРОК”. 2004. – 72 с.
12. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп./ За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с
13. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: ЦУЛ, 2002. – 320 с.
14. Царенко О.М., Бей Н.О., Сало І.В. Економіка розвитку. – С.: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 590 с.
15. Чистов С.М., Никифоров А.Є. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.