Соціально економічні наслідки інфляції в Україні (стр. 5 из 8)
По–сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочуються, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть «проходити» по статтях бюджету у номінальному розмирі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менш за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись.
Iншi наслідки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд є неспроможним збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування.
У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання підвищення ціни товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на це дозвіл усіх вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячний різкий, несподіваний і стрибкоподібний рости інфляції подібний механізм навіть технічно важко-здійснимо. У підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава утрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.
По–восьме, в економіці, що функціонує в умовах неповної зайнятості, помірна інфляція, незначно скорочуючи реальні доходи населення, змушує його більше і краще працювати. У результаті повзуча інфляція є одночасно «платою» за економічний ріст і стимулом для нього. Дефляція, навпроти, приводить до зниження зайнятості і завантаження виробничих потужностей.
Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.
В–дев'ятих, в умовах стагфляції високий рівень інфляції сполучається з великим безробіттям. Значна інфляція не дає можливості збільшити зайнятість.
Залежність між інфляційним ростом цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А. Филлипсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861 – 1956 р. він побудував криву, що відбиває зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Теоретичну базу під розрахунки А. Филлипса підвів економіст Р. Липси. Надалі американські економісти П. Самуэльсон і Р. Солоу модифікували криву Филлипса, замінивши ставки заробітної плати на темпи росту товарних цін.
Рде P - темп росту товарних цін;
U - рівень безробіття.
Відзначимо заздалегідь, що залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною росту безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД).
В–десятих, відбувається різноспрямований рух відносних цін і обсягів виробництва різних товарів.
Відповідно до теорії «прискорення інфляції» на довгострокових тимчасових інтервалах підвищення темпів інфляції щорічно допомагає підтримувати реальний обсяг виробництва вище свого природного рівня.
Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки.
Ключовий момент сучасної інфляції розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти.
В Україні в квітні 2008 року до квітня того року інфляція склала 30,2%; у квітні 2007 року до квітня 2006-го - 10,5%; у січні-квітні 2008 року до періоду 2007 року відповідно – 24,4%; у січні-квітні 2007 року до січня-квітня 2006-го – 10,3%.
Відкрита інфляція, а тим паче гіперінфляція – це щось більше, ніж економічне лихо, це також соціальна катастрофа.
Ерозія купівельної спроможності грошей означає ерозію грошових доходів людей, яка найбільше і насамперед згубно впливає на головний фактор і джерело приватного та суспільного багатства – працю. За умов інфляції підриваються стимули та мотивація до продуктивності праці, посилюється відплив трудових резервів із сфери виробництва у сферу розподілу та перерозподілу товарних цінностей. Жорстка інфляція сприяє розповсюдженню спекулятивної, мафіозної. Власне паразитарної діяльності людей.
Один із найнегативніших наслідків інфляції полягає у тому, що вона деформує морально-психологічний клімат у суспільстві, прискорює суспільно-психологічне безладдя, загострює криміногенну обстановку.
З огляду на те, що інфляція в Україні була затяжною, понад 10 років, виникають питання про зворотний вплив інфляції на поглиблення усіх кризових явищ в економіці, тому що економіка України характеризувалась катастрофічним спадом виробництва, соціальним розшаруванням і бідністю, фізичним зносом устаткування та будівель, розбалансуванням виробничих і комерційних зв’язків. І тільки з 2000 року в економіці України почали спостерігатися деякі позитивні зрушення в напрямку стабілізації економіки.
2.2 Стан України в період інфляції
Особливістю кризи, у якій зараз перебуває країна, є те, що вона довгий час подавлялася централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного підвищення цін, емiсійного фінансування і т.ін. В 1989-1991 рр. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний бюрократичний і кримінальний монополізм.
Діагностування кризи дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсії, без складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японія та Італія ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.
В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін прийняла лавиноподібний характер.
Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.
Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.
Лiбералiзація цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні постачань товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної маси. В цьому зв'язку актуальні наступні питання:
1. Чи створене конкурентне середовище для лiбералiзацiї цін ?
2. Чи є умови для переливання капіталу у виробництво дефіцитної продукції ?
3. Яку роль може грати конверсiя в утворенні ринкової структури економіки?
Лiбералiзація цін в ринковій економіці не означає будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.
Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.