Реферат
на тему
Вступ
Кінець двадцятого століття ознаменувався появою на політичній карті світу цілої низки нових держав, економіки яких дуже скоро отримали назви перехідних. “Перехід” відображався зазвичай в трансформації економічної системи від командно-планової до ринкової.
Перехід супроводжувався появою цілком нових, невідомих критеріїв існування “ринку”. Зокрема, централізована планова економіка розглядала роль грошей тільки як інструменту перерахунку і контролю, тоді як роль грошей в умовах ринку має центральне значення. Гроші з їх різними функціями, як загальний еквівалент обміну, одиниця виміру, а також як засіб для передачі й збереження вартості, - це кров економіки.
Інша характерна риса сучасного розвитку перехідних економік – зростання фінансового сектору та його впливу на різні сторони суспільного буття. Поява грошей започатковує формування фінансового сектора, а відтак і ринкової економіки. Виникнення грошей, а потім і інших фінансових інструментів були викликані потребами розвитку продуктивних сил. Вони раціонували господарське життя, сприяли підвищенню продуктивної діяльності реального сектора економіки.
Завдання будь-якої ринкової економіки – ефективний розподіл ресурсів, підвищення ефективності виробництва. Усі суб’єкти такої системи сполучаються за допомогою засобу обміну – грошей. Саме фінансова система повинна вдосконалити, оптимізувати рух грошей між економічними агентами.
Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою. Досягнення фінансової стабілізації сприяє розв’язанню багатьох проблем реформування перехідних економік. Відповідно створення міцного фінансового сектору стає необхідним елементом процесу ринкової трансформації у перехідних економіках.
Фінанси. Фінансова система.
В економічній літературі визначення слова “фінанси” досить неоднозначне. В радянській літературі найтиповішим було їх трактування як сукупності економічних відносин, які утворюються між державою, підприємствами та організаціями, галузями та регіонами, окремими громадянами у зв’язку з рухом коштів.
Поняття “фінанси” у країнах з розвинутою ринковою економікою все більше ускладнюється і все більше пов’язується з розширеним відтворенням суспільного продукту.
Фінанси – це економічні відносини, пов’язані із формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів в цілях виконання функцій, завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення.
Під централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, пов’язані із формуванням і використанням фондів державних грошових засобів, які акумулюються в державній бюджетній системі.
Децентралізовані фонди – грошові відносини, які формують грошовий оборот підприємства.
Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за виконаними функціями. До основних функцій фінансів відносять розподільчу, контрольну і функцію формування грошових доходів. Розподільча і контрольна функції здійснюються фінансами одночасно, але контрольна функція виступає окремо. Розподільча функція проявляється при розподілі національного доходу.
Слід відрізняти поняття “грошово-кредитні кошти” і “фінансові ресурси”. Перше поняття є ширшим і місткішим за друге. Фінансові ресурси, хоч і виступають завжди у грошовій формі, стають ними тоді, коли накопичуються у відповідних фондах. На відміну від грошово-кредитних коштів, вони виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат відтворювального процесу.
У ширшому розумінні фінансова система охоплює не лише фінансові потоки, а також відповідну інфраструктуру і включає всі фінансово-кредитні аспекти економічного розвитку через розвинуту мережу фінансово-банківських установ. Фінансова система – це не просто сукупність, а певним чином впорядковані, скоординовані і субординовані явища економічного життя. Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів на різних рівнях: народногосподарському, країни в цілому, структурних частин народного господарства – територій, підприємств, інших виробничих структур. Ознаки системи – цілісність, складність економічного об’єкта, можливість його поділу на складові частини. Саме в системі окремі елементи виконують функції, орієнтовані на досягнення узагальнених цілей. Різна складові можуть об’єднуватись в ціле, але ще не можуть бути системою, поки не буде сформований механізм їхнього взаємозв’язку.
Фінансова система включає три основні складові: державні фінанси, фінанси підприємств і фінанси домашніх господарств. Державні фінанси — це сукупність грошових фондів, сконцентрованих у державних фінансових установах і призначених для здійснення властивих державі функцій, а також форм і методів, за допомогою, яких ці функції реалізуються. Фінанси підприємств — це сукупність грошових, фондів, що використовуються для організації виробничого і відтворювального процесу, в межах даного об'єкта підприємницької діяльності, та сукупність форм і методів їхнього формування і витрачання. Фінанси домашніх господарств — це кошти населення, що складаються з коштів громадян, отриманих на підставі трудової, господарської та іншої діяльності, або спадщини. Для глибшого аналізу фінансової системи необхідно розглядати її складові з позицій структурного підходу.
Економічні структури є не тільки цілісними, а динамічними утвореннями, що розвиваються під впливом різних за своїми значенням і впливом факторів, умов зовнішнього середовища, ступеня зрілості всього суспільного ладу. Системно-структурний підхід до аналізу соціально-економічних процесів передбачає застосування системного аналізу, який ґрунтується на таких провідних принципах, як цілісність. Комплексність, динамічність взаємодії, взаємозалежності та взаємозв’язку елементів.
Системно-структурний аналіз передбачає цілу ієрархію систем різного порядку. Кожна система, будучи цілісним утворенням, може бути підсистемою іншої системи вищого порядку. Так, зокрема, фінансова система є підсистемою системи функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, виробництва і споживання на всіх етапах економічного обігу.
Як вже зазначалося, фінансові відносини за своїм змістом мають виконувати регулюючу, стимулюючу, контролюючу і фіскальну функції. Однак великі функціональні можливості фінансових відносин сьогодні використовуються мінімально і залишаються нерозкритими. Тому як ланка загальноекономічної системи вони значною мірою випадають із макроекономічного регулювання, що і є однією з основних причин наростання фінансової кризи. Курс на регулювання економічних відносин лише фіскально-монетарними методами не на кожному етапі себе виправдовує і часто призводить до зіткнення економічних інтересів держави і суб'єктів господарювання. Для того щоб мінімізувати опір ланок системи, необхідно дотримуватись в економічній політиці узгодження різних функцій фінансових відносин у процесі суспільного відтворення на всіх його стадіях, враховуючи головне завдання фінансів – сприяння підвищенню ефективності виробництва, стимулювання його розвитку, економії витрат уречевленої та живої праці. Фінанси мають впливати на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, стимулювати ефективне використання матеріальних, трудових і грошово-кредитних ресурсів.
Загалом фінансовий сектор економіки включає фінансові операції, адекватні економічному обігу в секторі підприємств, держави і домашніх господарств. Державний фінансовий сектор включає фінансові операції центральних і місцевих органів виконавчої влади з виконання функцій державного управління, соціального забезпечення, розвитку невиробничої сфери, забезпечення незалежності та захисту державності.
Поняття “державний сектор” означає сектор економіки, яким керують органи державного управління і який забезпечує досягнення цілей держави щодо надання неринкових послуг і здійснення перерозподілу доходу, фінансованого податками, на інші сектори економіки. Фінансові інститути, що контролюються державою, не входять до органів державного управління, але розглядаються як державні фінансові інститути. Нефінансові державні підприємства, що виробляють та продають товари і послуги (націоналізовані або засновані урядом підприємства), входять до визначення “державний сектор”. В адміністративній економіці ці підприємства є основною складовою продуктивного сектора економіки, і бюджет відіграє роль основного мобілізуючого і розподільного фінансового інструменту. Це призводило до значного перерозподілу ресурсів через державний бюджет (на 20—25% вище, ніж у країнах з ринковою економікою), а також визначало структуру державних доходів і видатків. Більша частина доходів держави забезпечувалася за рахунок податкових надходжень корпоративного сектора економіки. Надходження від індивідуальних доходів громадян залишалися низькими порівняно з міжнародними стандартами. Оподаткування особистих доходів громадян обмежувалося низьким рівнем заробітної плати соціалізованого сектора і установкою, що первинний розподіл трудових доходів є достатнім і не погребує додаткової корекції.
В умовах ринкової економіки, коли основну роль у забезпеченні економічного зростання відіграє приватний сектор економіки, а державний сектор відіграє роль підтримуючого середовища, бюджетна політика концентрується на досягненні макроекономічної стабільності та ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси виконують контролюючу і стимулюючу роль: вони спрямовуються на формування ефективної структури виробництва, стимулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження та підвищення ефективності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших фінансових інструментів і відіграє роль їхнього координатора на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.