Роздрібний ринок – сукупність попиту, пропозиції та цін на матеріальні блага, якими обмінюються суб'єкти різних сфер товарного виробництва з метою кінцевого індивідуального споживання товарів і послуг. Є ринком персоніфікованих покупців [7, с.242].
Ринок закупівлі сільськогосподарської продукції - сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Покупцями на даному ринку виступають – держава, підприємства та організації; а продавцями – безпосередні виробники продукції різних форм власності й організації виробництва [29, с.366].
З урахуванням єдності економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки [23, с. 173].
Легальний (офіційний) ринок – сукупність не заборонених законом (легальних) економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу товарів та послуг.
Нелегальний („тіньовий”) ринок – сукупність дозволених законом економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу товарів та послуг, які не оподатковуються [29, с.366].
„Чорний” ринок – вид тіньової економіки, в межах якої функціонує певна сукупність заборонених законом економічних відносин між продавцями і покупцями товарів і послуг [7, с.254].
За соціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок та інші.
У структурі сучасного ринку найважливішим є ринок робочої сили.
Ринок робочої сили (в економічному аспекті) – сукупність економічних відносин між найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) - іншого, з приводу організації, купівлі-продажу і використання робочої сили.
Крім ринку робочої сили, виокремлюють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно-активного населення, а й випускники вищих, середніх та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві [23, с. 173].
Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили.
Ринок засобів виробництва (в економічному аспекті) – сукупність економічних відносин і передусім відносин економічної власності між різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, купівлі-продажу засобів та предметів праці і привласнення на цій основі частини національного доходу.
Взаємопов'язаний з ринком засобів виробництва ринок предметів споживання.
Ринок предметів споживання (в економічному аспекті) – система економічних відносин між продавцями і покупцями та посередниками з приводу організації, купівлі – продажу товарів тривалого користування, їх використання на ринку товарів поточного споживання, а також привласнення на цій основі необхідного і додаткового продукту.
У цій системі економічних відносин виокремлюють також пов'язані з маркетингом та менеджментом організаційно-економічні відносини у сфері обміну.
Найдинамічнішим сегментом ринку предметів споживання є ринок послуг.
Ринок послуг (в економічному аспекті) – система економічних відносин між підприємствами (а також фірмами, компаніями, об'єднаннями), виробниками і споживачами (насамперед широкими верствами населення) з приводу купівлі-продажу цих послуг та їх споживання, а також відносин привласнення, що виникають і розвиваються на цій основі.
Фінансовий ринок (в економічному аспекті) – сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал і привласнення на цій основі частини необхідного і додаткового продукту [23, с. 176].
Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансовий ринок [23, с. 177].
Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій 9до 1 року), на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей) [1, с.95].
Грошовий ринок, у свою чергу, поділяють на обліковий (об'єктами купівлі продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу ліквідність), міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін) [23, с. 177].
Існує також ще один поділ довготермінового фінансового ринку:
- Ринок фінансового капіталу;
- Ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;
- Ринок капітальних послуг, або орендний ринок [21, с.316].
Рух всіх грошових коштів, що вкладаються у виробництво утворюють ринок фінансового капіталу. На цьому ринку обертаються цінні папери (акції, облігації), а також грошові кредитні ресурси, отже фактично і ринок фінансового капіталу утворюється з двох ринків:
- ринку кредитних ресурсів;
- ринку цінних паперів.
Ці ринки мають свої особливості функціонування, але вони так тісно пов'язані між собою, що для спрощення деякі вчені вважають їх єдиним ринком.
Учасниками ринку фінансового капіталу, з одного боку, виступають фірми, які формують попит на кредитні кошти, необхідні для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і споживачі, які також користуються кредитами, коли купують товари тривалого користування, а з іншого боку, - домогосподарства, які формують пропонування позичкових коштів за рахунок особистих заощаджень, а також фірми і держава, які теж мають заощадження [21, с.317].
Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку [8, с.256].
Ціною позичкових коштів на ринку фінансового капіталу виступає процент – сума грошей, яку повинен сплатити постачальник за можливість тимчасового використання чужих грошей [21, с.318].
Ринок цінних паперів (в економічному аспекті) – сукупність організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності на первинному і вторинному ринках акцій і облігацій з приводу їх купівлі-продажу, організації й управління цим процесом і привласнення на цій основі частини додаткового продукту у різних формах [23, с. 177].
Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу [18, с. 145]..
Ринок капітальних активів - сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу фізичного капіталу. До сукупного запасу фізичного капіталу західна теорія відносить основні фонди, які збільшуються шляхом інвестицій. Разом із землею фізичний капітал утворює речове багатство країни. Капітальний актив розглядається як благо тривалого користування, тому центральну роль в теорії капіталу відіграє час [21, с.327 - 328].
Ринок послуг капіталу. Об`єктом купівлі-продажу на ринку послуг капіталу (орендному ринку) є капітальні послуги..Ціна капітальних послуг - рентної оцінки капіталу. На практиці вона формується як орендна плата. Орендна плата, зазвичай, обчислюється в розрахунку на рік (річна). Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, залежить від їх граничної доходності [21, с.332 - 333].
Розглядаючи таку різноманітність видів ринку можна зробити висновок, що ринок – явище багатогранне, і вивчення його в якомусь одному аспекті було б помилковим. Тому необхідним є дослідження усіх ринкових варіацій з метою більш чіткого прогнозування майбутнього стану економіки країни.
2. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ
2.1. Поняття „інфраструктура ринку”
Слово „інфраструктура” означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку – це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в єдине ціле ринкових відносин. А це означає, що ринок складається не тільки з тих, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між ними зумовлюються великою кількістю організаційних форм, які допомагають суб'єктам ринку реалізувати свої ділові інтереси [2, с.172-173].
Інфраструктура (як категорія економічного способу виробництва) – це сукупність базових галузей і економічних відносин між людьми у процесі їх діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг, а також відповідної суспільної форми. Саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин продукція постачається від одного суб'єкта господарювання до іншого. Важливим елементом інфраструктури як категорії економічного способу виробництва є організаційно-економічні відносини.
Інфраструктура (в економічному аспекті) – сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей [23, с. 180].