Проблеми макроекономічного регулювання економіки України (стр. 1 из 7)

Мета роботи: Викласти основний теоретичний матеріал: основні визначення, види, методи, об’єкти, суб’єкти макроекономічного регулювання економіки України; визначити актуальні проблеми макроекономічного регулювання окремих сфер та об’єктів економіки України.

Структура курсової роботи:

1) У першому розділі розглядаються основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток та основні методи макроекономічного регулювання економіки.

2) У другому розділі розглядаються особливості макроекономічного регулювання окремих сфер та об’єктів економіки, зокрема виробничої діяльності, фінансових ресурсів, інноваційної, наукової та науково-технічної діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, малого підприємництва.

Актуальність теми. Загальновизнано, що ринок є основним регулятором змішаної економіки. Ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту.

Особлива роль належить ринку в здійсненні ефективного розподілу ресурсів: вони спрямовуються на виробництво найпотрібніших суспільству товарів та послуг.

Ринок спонукає підприємців розробляти та застосовувати новітні ефективні технології. В умовах ринкової економіки відбувається відбір найбільш дієздатних товаровиробників, оскільки конкурентне середовище вилучає із виробничого процесу ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкового господарства.

Разом з тим ринок ніколи не був ідеальною формою організації суспільного виробництва. Як суб'єкт макроекономічного регулювання, він має певні обмеження, які можна згрупувати за кількома напрямами.

По-перше, ринок не володіє досконалим механізмом протистояння економічній нестабільності, що проявляється в затяжних спадах виробництва, надмірному безробітті, високих рівнях інфляції тощо.

По-друге, ринок має здатність реагувати лише на індивідуальні запити людей і не має важелів, здатних забезпечити людей суспільними благами, тобто товарами й послугами колективного споживання, як то: послуги державного управління, утримання національної армії, міліції, системи охорони здоров'я, освіти, науки, культури тощо.

По-третє, ринок, навіть сучасний, не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові умови істотний вплив можуть справляти монополії. Впливаючи на обсяг виробництва й ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції й створюють умови для такого розподілу ресурсів, який враховує не суспільні, а корпоративні інтереси. Ринкова економіка до цього часу не виробила надійного імунітету протистояння монополізму.

По-четверте, взаємодія людей у ринкових умовах породжує побічні негативні наслідки, які називаються зовнішніми ефектами:

3) нерівність у доходах;

4) нерівномірність розвитку регіонів;

5) порушення екологічних умов;

6) відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо.

Названі та деякі інші недоліки ринкової системи можуть бути компенсовані лише з допомогою державного втручання в економіку. Отже, держава на сучасному етапі об'єктивно змушена виконувати певні функції, спрямовані на регулювання економіки. Головними серед них є такі:

1) Розробка напрямків соціально-економічного розвитку країни для визначення головних цілей, пріоритетів та засобів розвитку економіки. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин, на відміну від планової економіки, мають орієнтуючий та рекомендаційний характер.

2) Формування правових засад функціонування економіки. Для цього держава визначає правовий статус кожної з форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими ринковими суб'єктами. Спираючись на економічне законодавство, держава тим самим виконує роль своєрідного арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки протиправної діяльності та застосовує відповідні заходи до порушників.

3) Захист конкурентних відносин як головного рушія ринкового механізму, для чого державою здійснюється антимонопольна політика.

4) Перерозподіл доходів та ресурсів, що обумовлюється природою ринку, оскільки первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це призводить до надмірних відхилень в одержанні особистих доходів, а також до відсутності доходів у непрацездатних членів суспільства.

Для нівелювання цієї диференціації державою здійснюється перерозподіл доходів у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає компенсації товарами та послугами. Є й інші форми державного регулювання індивідуальних доходів:

а) встановлення мінімальної заробітної плати;

б) застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів;

в) регулювання цін на товари та послуги першої необхідності тощо.

Необхідність перерозподілу доходів обумовлюється двома факторами.

Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ.

Другий випливає з необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Зокрема, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує суспільні витрати, пов'язані із збереженням екологічної чистоти довкілля, тому вона є фактично заниженою.

Введенням соціальних податків та санкцій держава домагається компенсації суспільних витрат, пов'язаних з екологічним забрудненням.

5). Стабілізація економіки здійснюється методом впливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути або недостатніми, або надмірними для досягнення повної зайнятості. В таких випадках застосовується або стимулююча, або стримуюча політика.

Є ще одна істотна обставина державного втручання в економіку. Воно може бути як ефективним за умов зваженості, так і деструктивним у протилежному випадку. Тому проблема співвідношення між державним регулюванням економіки та ринковим саморегулюванням залишається актуальною в теоретичному й практичному аспектах.

Вирішення даної проблеми значною мірою залежить від правильного розуміння сутності державного регулювання економіки, тобто цілеспрямованої діяльності держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найефективнішого функціонування ринкового механізму та його мінімізації.

Спираючись на ринковий механізм, держава разом з тим використовує й неринкові інструменти, зокрема: державні закупки, податки, трансферти, грошову емісію, без яких не можуть вирішуватися важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

В умовах розвинутих ринкових відносин ринковий механізм виступає бар'єром для втручання держави в економіку, а держава має усувати перешкоди на шляху функціонування ринку, створювані монополіями та владними структурами.

Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об'єктів регулювання. Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інституціональних одиниць, груп населення. Вони мають бути конкретними, кількісно визначеними. Пріоритети — це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів.

Об'єктом регулювання є господарство країни, регіонів, областей, міст і районів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс тощо.

Суб'єктом регулювання є держава в особі державних органів управління (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування інтересів залучає наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно держави (засоби виробництва, споруди, транспорт, що перебувають у власності держави).