Соціальна політика України та її перспективи розвитку (стр. 2 из 2)

У національній економіці пенсійна система відіграє дві функції:

- соціальну (сприяє соціальному захисту працездатного населення, запобігає бідності населення);

- економічну (фінансує матеріальне забезпечення громадян з настанням пенсійного віку, формує та використовує резервні грошові фонди, стимулює до збільшення заощаджень).

Соціальні амортизатори

Однак в умовах трансформаційних процесів, що проходять в національній економіці виникають певні соціальні небезпеки та ризики. Тому держава мусить стати соціальним амортизатором цих процесів і водночас здійснювати активну соціальну політику. Що ж таке соціальні амортизатори? Це механізми соціального захисту населення (рис. 1.)

Коли виникає необхідність у соціальних амортизаторах?

У час, коли здійснюється:

1. системна соціально-економічна трансформація процесів в національній економіці;

2. структурна перебудова національної економіки;

3. перехід на якісно новий технологічний рівень виробництва продукції;

4. інституційні перетворення та вихід національної економіки на якісно новий рівень розвитку.

Згідно з 25 ст. Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, що враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, які необхідні для підтримки здоров`я, і права на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, старості чи інших способів до існування незалежних від людини обставин. Для забезпечення такого захисту держава повинна насамперед у законодавчому порядку установити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації, а також функції надання соціальної підтримки.

Поруч з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (чи підприємці) і самі наймані робітники – їхні профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, в яке входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття тощо.

Отже, система соціального захисту в Україні включає:

· пенсії (пенсійний фонд, фонд соціального страхування);

· допомога по безробіттю;

· системи соціальної допомоги;

· соціальні гарантії.

В Україні в 2000 р. було прийнято Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законодавчо, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Сьогодні в національній економіці є такі критерії соціальних гарантій:
- мінімальний розмір заробітної плати;

- мінімальний розмір пенсій за віком;

- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає в себе: пенсійну систему, соціальне страхування на випадок безробіття, соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, соціальне страхування від нещасних випадків.

Методи впливу держави на розвиток системи соціального захисту:

1. правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

2. прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

3. соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

4. впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

5. прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці, створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

6. встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів, контроль за їх дотриманням;

7. державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьби з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

8. державний вплив на ціни та ціноутворення;

9. обов’язкове соціальне страхування

10. в різних формах;

11. пенсійне забезпечення;

12. розвиток державного сектора економіки та виробництво суспільних товарів та послуг;

13. підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт;

14. соціальне партнерство.

ВИСНОВКИ

Україна, яка знаходиться в іншій соціально-економічній і політичній ситуації, не повинна сліпо копіювати досвід ані інших країн перехідної економіки, ані тим більш економічно розвинених країн, з їх системою соціального захисту та соціальної політики в цілому, що склалася потягом кількох десятиліть. Наші уряд і Верховна Рада мають своє власне уявлення і про соціальні пріоритети, і про засоби досягнення їх. Проте не можна нехтувати накопиченим у світі досвідом вирішення соціальних проблем, треба його повсякчас аналізувати й використовувати для власних потреб.

На мою думку, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Усі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати однакові пенсії. Це один із найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе проведена диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для деяких категорій працівників лише символічно перекриває витрати на одержання надвеликих розмірів пенсій і аж ніяк не відповідає принципу соціальної справедливості.

Я вважаю, якщо не досягти реального зростання доходів, позитивне вирішення проблеми подолання бідності втрачає перспективу. Гарантований успіх залежатиме від того, якою мірою і якими заходами вдасться впорядкувати два процеси: підвищення доходів і динаміку цін. Це питання не тільки фінансово-бюджетного, а й реального сектора економіки. Для переважної більшості населення навіть стабілізації рівня реальних доходів означатиме подальшу деформацію споживчих пропорцій і стандартів. Як результат, відтворюватиметься негативна тенденція до звуження платоспроможного попиту на товари і послуги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кір’ян Т. Шаповал М.Насущні проблеми соціальної політики та шляхи їх вирішення // Україна: аспекти праці – 2006 №6

2. Папієв М. Соціальна політика та її вплив на доходи і рівень життя населення // Україна: аспекти праці - 2004- №7

3. Ткаченко Н. М.Соціальний стан і стратегія розвитку в Україні // Облік і фінанси АПК – 2008 №1.

4. Шевчук П. І. Соціальна політика – 2-ге вид. – Львів: Світ, 2005. – 400с – 966-603-443-3