План.
1. Демографічні проблеми в світі.
2. Гіпотеза Мальтуса.
3. Шляхи рішення.
4. Населення:
а)середня густота населення,
б)природний та механічний рух,
в)міграційні процеси.
5. Література.
Демографічні проблеми в світі
В 1998році Національне географічне суспільство США опублікувало карту світу під назвою „Земля в небезпеці”. Небезпека номер один на цій карті-тиск населення. Справа в тому, що з середини ХХ століття відбувається неймовірний ріст кількості світового населення. Homo sapiense-людина розумна як вид живих істот, вершина творіння життєвих форм на Землі – існує на планеті біля 100тис. років, та лише приблизно 8тис років тому на Землі стало нараховуватися біля 10млн. людей. Чисельність землян збільшувалася дуже повільно, поки вони жили полюванням і збиранням, вели кочівний спосіб життя. Але з переходом до осілого землеробства, до нових форм виробництва, особливо промислового, кількість людей стала збільшуватися і до середини ХVIIІ століття склала майже 800млн. Згодом наступив період прискорення росту населення на Землі. Приблизно в1820 році чисельність землян досягла 1млрд. У 1927 ця величина подвоїлась. Третій мільярд був зафіксований у 1959 році, четвертий вже через 15 років, в 1974 році, а всього через 13 років 11липня 1987року було оголошено ООН „днем народження 5-мільярдної людини”. Шостий мільярд вступив на планету у 2000році.
За прогнозам експертів ООН, до 2025 року населення світу досягне 8,3 млрд. людей. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130млн. людей, вмирає 50млн.; таким чином, приріст населення складає близько 80млн. людей.
Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів росту населення залежить від багатьох факторів. До таких факторів належать забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації с/г, без розвитку освіти, рішення соціальних питання. Дослідження, проведені в останні роки у деяких країнах Азії та Латинської Америки, показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, хоча у багатьох з них проводиться політика по регулюванню народжуваності, і навпаки, налице її зниження при прогресивних економічних перетворень.
Не менш актуальний зв’язок між ростом світового населення та такими глобальними проблемами, як забезпечення людства природними ресурсами та забруднення навколишнього середовища. Швидкий ріст сільського населення вже привів у багатьох країнах що розвиваються до такого „тиску” на природні ресурси(ґрунту, рослинності, тваринного світу, прісної води тощо), який у деяких районах підірвало їх здатність до самовідновлення. Зараз вживання різних природних ресурсів для промислового виробництва в країнах що розвиваються з розрахунку на душу населення в 10-20 раз менше, ніж у розвинутих. Однак, припустимо, що з часом ці країни стануть економічно розвинутими і досягнуть такого ж рівня даного показника, як у наші часи в Зх.Європі, їх потреби в енергії та сировині виявились в абсолютних величинах приблизно у 10разів більше, ніж зараз у всіх країнах Європейської спілки. Якщо ж врахувати темпи росту населення країн що розвиваються, то їх потенційні потреби в природних ресурсах повинні були б подвоїтись до 2025року, та відповідно могло б значно зростати і забруднення навколишнього середовища промислового виробництва.
За даними ООН, при задоволенні потреб, відповідних до сучасного західного суспільства, сировини та енергії вистачить тільки на 1млрд. людей, якраз на населення США, Зх.Європи та Японії. Через те, ці країни стали називати „золотим мільярдом”. Всі разом вони споживають більше половини енергії, 70%металів, утворюють 3/4 від всієї маси відходів, з них:США споживають близько 40% світових природних ресурсів, виділяє понад 60% всіх забруднень. Значна кількість відходів залишається в країнах, добуваючих сировину для „золотого мільярду”.
Гіпотеза Мальтуса
Перша спроба оцінити динаміку кількості населення і відповісти на питання, чи може Земля прогодувати всіх на ній живучих, пов’язана з ім’ям Томаса Мальтуса, який в швидкому рості населення передбачав згубні екологічні наслідки.
Томас Роберт Мальту (1766 – 1834) – один з найвідоміших вчених свого часу пропагандував ідею про те, що швидкий ріст населення –головна причина убогості трудового народу. Вивчаючи роботи філософів та економістів попередніх епох, він натрапив на думку, що люди розмножуються швидше, ніж ростуть умови існування, і якщо ріст населення нічим не тримається. То кожні 25-30років населення буде подвоюватися. Розвиваючи ці ідеї, він прийшов до висновку, що плодючість бідняків – головна причина їх злиденного положення в суспільстві . Свої погляди він анонімно опублікував у 1798році у роботі ”Дослід про народонаселення в зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства”. Всього за життя вийшло 6 видань його книги. В 1805 році він отримав кафедру професора сучасної і політичної економії в коледжі Ост-Індської компанії.
Т.Мальтус стверджував, що чисельність населення збільшується в геометричній прогресії, в той час як харчові ресурси, необхідні для прожитку цього населення-в арифметичній. Таким чином, рано чи пізно , як би повільно населення не росло, лінія його росту перетнеться з прямою харчових ресурсів-арифметичною прогресією (на графіку-точкаХ). Коли чисельність населення досягне цієї точки, загальмувати його ріст зможуть тільки війни, злидні, хвороби та пороки ( необхідно відмітити, що до цих способів боротьби з збільшенням населення він ніколи не закликав). В інших видавництвах своєї книги Мальтус пропонував інші способи „гальмування” чисельності населення: безшлюбність, удівство, пізні шлюби. Перенаселення в концепції Мальтуса – не тільки біда людства,але й благо, яке змушує багато численних та лінивих від природи робітників із-за конкуренції якісно працювати за невисоку платню.
Теорія Мальтуса з моменту виходу книги стала предметом гострих дискусій-одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками, побачивши в ній закон, дійсний для будь-якої епохи. Послідовники Мальтуса в 20 ст. - мальтузіанці та неомальтузіанці пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а „природним законом природи”, а соціально-економічну відсталість країн що розвиваються не економічною ситуацією в країні та світі, а винятково надмірним ростом населення. В дійсності, помітна тенденція, що ріст засобів існування викликає надмірний ріст народжуваності, на певному етапі переходить в протилежну –підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, але й до абсолютного його зниження.
Шляхи рішення
Важливість та значущість глобальної демографічної проблеми в наші часи визнають всі країни, які усвідомили, що швидкий ріст світового населення, більшість якого припадає на країни що ровиваються, відстала економіка та нерозвинута соціальна сфера яких не в змозі повернути цей ріст на благо свого розвитку; що розповсюдження небезпечних захворювань типу СНІД, сильні осередки якого припадають знову ж таки на бідні країни, ведуть до збільшення смертності; що неконтролююча міграція та урбанізація з позитивного явища перетворюються в негативне ; що зв’язок між розвитком народонаселення більш крихкий, ніж це здавалося раніше; що ріст збройних конфліктів та гонка озброєння , особливо в країнах що розвиваються , ведуть до величезних матеріальних затрат ,що значно погіршує можливості для економічного та соціального розвитку і для рішення проблеми народонаселення.
Усвідомлено, що рішення цих проблем можливо лише при сумісних зусиллях всього світового суспільства. В значній мірі це сприяло створенню в 1969 році в рамках ООН спеціального Фонду ООН для діяльності в галузі народонаселення (ЮН ФПА) і проведення під його егідою трьох Всесвітніх конференцій по проблемам народонаселення. Фонд вже на початку своєї діяльності розробив програму ООН в області народонаселення , яка охопила понад 100 країн і включає біля 1400 проектів. За минулі роки тільки фінансова допомога Фонду на здійснення національних програм в галузі народонаселення перевищила 100 млн. доларів в рік, на міжнародні програми в 1998 році було виділено 56.3 млн. доларів.
Особлива роль належить Фонду по організації та проведенню Всесвітніх конференцій по народонаселенню ,які відбулися в 1974 році в Бухаресті, в 1984 році в Мехіко та в 1994 році в Каїрі , на яких розглядалися гострі проблеми народонаселення, приймалися найважливіші програмні документи в цій галузі.
Відмінність цих конференцій від інших наукових та практичних форумів в тому, що вони проходили на високому урядовому рівні на відміну від попередніх конференцій по проблемам народонаселення , на яких експерти виступали тільки від свого особистого імені.
Одним із таких основних документів став Всесвітній план дій в галузі народонаселення, який прийняли в 1997 році в Бухаресті на 20 років.
В плані підкреслювалось, що основою для дійсного рішення проблеми народонаселення є, перш за все, соціально-економічні перетворення. В 1984 році в Мехіко відбулася друга Міжнародна конференція по народонаселенню , в якій приймали участь 147 країн проти 136 країн, які прийняли участь на конференції в 1974 році. На ній були підбиті підсумки Всесвітнього плану дій за 10 років в галузі народонаселення і прийняли Декларацію по проблемам населення та розвитку, в якій була підтверджена важливість принципів та цілей прийнятого 10 років тому Плану дій та зроблені рекомендації по дальшому його виконанню.
В 1994 році в Каїрі відбулася третя Всесвітня конференція по народонаселенню та розвитку, в якій прийняло участь вже 179 держав. На конференції прийняли підсумковий документ-20-річна Програма дій в галузі народонаселення та розвитку, яка складає 16 розділів, де розкриваються практично всі злободенні проблеми в галузі народонаселення.