На тему: № 19
«Державне регулювання ринкової економіки»
Виконала:
ХАРКІВ-2009
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………..…………………………3
1. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ………………………………….…..5
2. CТРУКТУРА МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ТА
ОСНОВНІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ……………………………………………………….…………13
3. ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ…………22
ВИСНОВОК……………………………………………………..………….…28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….………..…30
ВСТУП
Державне регулювання ринку — це втручання держави у функціонування ринкових механізмів, вплив на економіку шляхом адміністративних, економічних та інших методів.
Високорозвинена ринкова економіка являє собою оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів.
Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства.
Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин, коли (функціонувало безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворення визначали оптимальні пропорції виробництва та його економічну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробництва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало розв'язання суперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною формою економічних зв'язків у суспільстві.
В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не лише дрібних і середніх підприємств, а й великих виробничих комплексів, про "вільну гру" економічних сил не може бути й мови.
Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з державними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.
Головна мета державного втручання в економічний розвиток — це забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
1. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
Економічні функції держави полягають у забезпеченні ефективності, справедливості та сприянні макроекономічному зростанню і стабільності.
1) Ефективність.
Економіка інколи терпить від невдач ринку. Наприклад, фірма може отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво. Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в грунт. У кожному випадку ринкові невдачі призводять до неефективного виробництва і споживання. Держава може відігравати корисну роль у лікуванні економічних хвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні хвороб економіки, ми мусимо також бути уважними до помилок, тобто ситуацій, в яких уряд намагається виправляти ринкові невдачі, і можливо, погіршує становище або спричиняє інші проблеми.
1.1. Недосконала конкуренція.
Суттєвим відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція, або елементи монополії.
Досконала конкуренція виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може впливати на ціну певного товару. Недосконалий конкурент – це той конкурент, чиї дії можуть вплинути на ціну товару.
Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком кількох мільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного врожаю, є недосконалими конкурентами. Крайнім проявом недосконалої конкуренції є монополіст – єдиний постачальник, який сам визначає ціну певного товару.
Якими є наслідки монополістичної влади – здатності великої фірми впливати на ціну товару на певному ринку? Влада монополії веде до того , що ціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість купованих виробів, продаж яких падає нижче від ефективного рівня. Цей варіант дуже високих цін і дуже малого виробництва є критерієм неефективності, пов’язаною з владою монополії.
1.2. Побічні наслідки економічної діяльності.
Інша ситуація падіння ефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або позаринкові, фактори. Ринкові операції – це добровільний обмін, за якого люди обмінюють товари за гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси, такі як земля, вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма виробляє цінний товар,наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю вартість від покупця на ринку нафти.
Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидає токсичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу або купаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс – воду без оплати людям, які терплять від забруднення води. Фірма Б, навпаки, забезпечує своїм працівникам безплатні зчеплення проти інфляційних хвороб; коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від зменшення небезпеки захворювання.
В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям позаринковими операціями, тобто існує економічна дія без економічної плати.
1.3. Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірма або люди завдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами.
Коли наша країна стала щільніше заселеною, обсяг виробництва енергії, хімічних та інших речовин збільшився, а негативні позаринкові впливи зросли від невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручається держава. Мета державного регулювання – контролю побічних наслідків економічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкриті розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа, радіоактивні матеріали тощо.
Критики регулювання натякають, що економічна діяльність держави є непотрібним примусом. Уряди як батьки – завжди кажуть “ні”. Але ми не повинні використовувати дитячу працю. Ми не повинні випускати дим із заводської труби. Ми не маємо право продавати наркотики. Ми не повинні керувати автомобілем, не скориставшись ременем безпеки. І так далі.
І водночас більшість людей сьогодні погоджується з тим, що уряд мусить запобігати найгіршим позаринковим ефектам, вчинений через ринковий механізм.
1.4. Товари колективного споживання.
Фірмам можна заборонити викидати відходи, встановлюючи відповідні обмеження; набагато складніше уряду заохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні виступають як економічна діяльність – надання великих чи малих вигод суспільству – яка не може ефективно здійснюватися приватним підприємством. Прикладами товарів народного споживання є підтримка національної безпеки, охорони порядку, побудова мережі автомагістралей, підтримка фундаментальної науки та охорони здоров’я. Приватне виробництво товарів колективного споживання неможливе, тому що вигоди від них настільки поширюються серед населення, що жодна окрема фірма чи споживач не мають економічного стимулу в їх наданні.
1.5. Податки.
Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари колективного споживання, і для програм перерозподілу. Такі надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів та інші статті. Уряд на всіх рівнях збирає податки, щоб оплачувати свої видатки.
Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективного споживання. Проте податки суттєво відрізняються від цін. Податки не є добровільними. Кожен громадянин є об’єктом дії податкового законодавства. Ми усі зобов’язані оплачувати частину витрат на товари колективного споживання. Звичайно, ми як громадяни самі накладаємо на себе податки і кожен з нас має право на свою частку товарів колективного споживання, які забезпечуються урядом.
Однак тісний зв’язок між видатками і споживанням, який ми бачили для товарів індивідуального споживання, не існує для податків і товарів колективного споживання. Я куплю гамбургер чи свитер з вовни лише в тому разі, якщо я його хочу, але я мушу платити свою частку податків, що використовуються для фінансування безпеки і освіти, навіть якщо мене зовсім не цікавлять ці види діяльності.
Отже, коротко, для видимої руки уряду ґрунтується на економічній логіці. Держава встановлює правила дорожнього руху, збирає податки і збори, щоб оплачувати діяльність державних установ, купує товари колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі. Ці види діяльності сприяють нормальному функціонуванню підприємництва, попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну.