У боротьбі з проявами нинішньої світової кризи як розвинені країни, так і ті, що розвиваються, розробляють і активно застосовують антикризові заходи.
Так, уряд Великобританії вирішив надати 37 млрд. фунтів трьом найбільш проблемним банкам - „Royal Bank of Scotland”, HBOS та „Lloyds TSB” – і викупив частину їх акцій. Французький уряд створив фонд підтримки у розмірі 40 млрд. євро для придбання акцій французьких банків. Німеччина, у свою чергу, створила особливий фонд у розмірі до 400 млрд. євро для тієї ж цілі, що і Франція. Уряд США також розпочав скуповування акцій декількох комерційних банків. Австралія і Нова Зеландія підтвердили гарантії за банківськими депозитами, Індія виділила на придбання акцій країни близько 5,3 млрд. доларів США [5].
Весь світ прагне подолати фінансову кризу, адже вона вже завдала значний удар по фінансовій системі й в майбутньому прогнозується її прогрес. Для того, щоб зупинити цю так би мовити „пошесть”, потрібно здійснити ряд дій, які б змогли загальмувати темпи розповсюдження та прогресування кризи. Для цього щомісяця проводяться спеціальні антикризові саміти. Кожен намагається самостійно подолати банківську кризу, Україна, не відстаючи від усього світу, також розробила низку заходів щодо зупинення фінансової кризи, спираючись на вже розроблені заходи світових спеціалістів.
Взагалі антикризові заходи, що застосовуються країнами, на національному рівні спрямовані на пом’якшення монетарної політики і стабілізацію кредитних ринків шляхом зниження центральними банками ставок та норми резервування для комерційних банків, стабілізацію фінансової системи, відновлення кредитування та забезпечення доступу реальної економіки до кредитних ресурсів, надання державної допомоги системним банкам і фінансовим установам, що перебувають у скрутному становищі, (рефінансування, рекапіталізація), підтримка міжбанківського кредитування, викуп проблемних активів. Також сюди можна віднести підтримку реального сектору й стимулювання внутрішнього попиту. Здебільшого забезпечується підтримка окремих галузей, зменшення податкового тиску для підприємств і населення, а також збільшення державних інвестицій в реалізацію масштабних інфраструктурних проектів, полегшення доступу до кредитних ресурсів для бізнесу через здешевлення кредитів.
Таким чином, зважаючи на ситуацію, що склалася у банківському секторі України, експерти та науковці склали свій список більш реальних інструментів боротьби з фінансовою кризою.
Оскільки причини виникнення криз окремих банків та в цілому банківської системи різні, то інструменти антикризового управління також необхідно розглядати як на мікро-, так і на макрорівні.
Інструменти антикризового управління на макрорівні використовуються в першу чергу для вирішення першочергових проблем, їх поділяють на фінансові, структурні та операційні.
Фінансові інструменти використовуються для фінансової підтримки банків. Сюди слід віднести: регулювання облікової ставки, надання гарантій уряду за депозитними вкладами, використання облігаційних інструментів, перегляд системи оподаткування банків, викуп прострочених зобов’язань підприємств перед банками.
Операційні інструменти зосереджені на управлінні банком: закриття або скорочення неприбуткових філіалів, посилення конкурентних переваг банку.
Структурні інструменти спрямовані на вирішення проблем на банківському секторі на підставі впровадження принципів конкуренції та надійності. До них відносять: злиття, ліквідацію, реорганізацію банку, управління неякісними активами.
Інструменти антикризового управління на макрорівні можна вважати спеціальними, які застосовуються окремими банками відповідно до ситуації, що складається на певний період часу. Вони повинні забезпечити піднесення антикризової роботи у банку на якісно новий рівень.
Але все ж таки зазначені вище заходи є лише спільною схемою дій, виведеною спеціалістами у разі кризи банківської системи, яку ми зараз можемо бачити. Проте там необхідний чіткий план дій від уряду, складений на даний момент в залежності від теперішньої ситуації. Нажаль, антикризова програма ще не була офіційно розроблена й прийнята урядом, що ніяким чином позитивно не впливає на фінансову систему України в цілому. Тому кожен як тільки може намагається покращити своє становище.
Українські політики вирішили і собі у передвиборчій кампанії використати фінансову кризу. Тому у своїх політичних кампаніях вони майже чи не головним пунктом зазначають боротьбу із кризою та пропонують свої антикризові заходи.
Так, Партія Регіонів зазначає, що антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні, потрібно зменшити вартість кредитних коштів, зокрема, через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів. Також вони зазначають про необхідність підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів та багато чого іншого [10].
Прем`єр Юлія Тимошенко вважає, що меморандум про співпрацю України з Міжнародним валютним фондом є головною антикризовою програмою в Україні [11].
Арсеній Яценюк запропонував свої антикризові „рецепти”. За його словами, всі дії щодо антикризової програми стосуються заходів із врегулювання роботи банківської системи, а також систем страхування і кредитування, із створення програм для підтримки виробника, середнього і малого бізнесу, формування бюджету на поточний рік, подолання безробіття. "Криза сама не розчиниться, тому доведеться і вже треба починати працювати", - вважає А. Яценюк [12].
Сергій Тігіпко пропонує стосовно цієї ситуації свої певні заходи, до них слід віднести: по-перше, за основу всіх програм розвитку слід брати завдання підвищити рентабельність реального сектору виробництва та зменшити рентабельність посередницьких видів діяльності. По-друге, потрібно провести часткову націоналізацію базових галузей та відновити вертикально інтегровані структури в промисловості. По-третє, провести прозору та вчасну рекапіталізацію банківського сектору з метою підвищити його ліквідність. По-четверте, бюджетний механізм максимально використовувати для нарощування державних інвестицій в інфраструктурні проекти, фундаментальну науку та розвиток базових технологій [13].
Не відстають від політиків й численні періодичні видання України, які мають свою точку зору на дану ситуацію та методи боротьби з нею.
Так, наприклад, періодичне видання „Експерт” вважає основною причиною кризи недовіру до банків й для того, щоб подолати кризу, бачить цю головну проблему як можливу перспективу подолання кризи, тому й запропонувало своїх 10 кроків для повернення довіри банкам. По-перше, часткова відміна мораторію на довгострокове вилучення нових депозитів, по-друге, збільшення ролі державних банків та зміцнення їх авторитету серед населення. Призначення незалежних топ-менеджерів, зупинення використання держбанків для фінансування проблемних галузей. По-третє, забезпечення рефінансування банків, які відчувають тимчасові труднощі з поверненням депозитів населенню. Наступним кроком має стати прозора й зрозуміла рекапіталізація проблемних банків. Далі був зазначений такий крок, як реформування системи гарантування вкладів фізичних осіб, збільшення активів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в тому числі за рахунок міжнародної допомоги, вдосконалення системи розміщення ресурсів фонду. Шостим кроком є створення системи гарантування банків вкладів для страхових компаній та кредитних союзів за рахунок прибутків банків й небанківських фінансових інститутів. Сьомий – впровадження системи ліцензування й котирування для зовнішніх запозичень комерційними банками. Наступний крок – цілковите зняття мораторію на достроково вилучені депозити. Закріплення в національному законодавстві максимального часу дії мораторію на довгостроково вилучені вклади на рівні не більше двух-трьох місяців. Далі йде впровадження спеціального обмежувального механізму рефінансування НБУ філіалів банків з урахуванням іноземного капіталу. І останній крок – впровадження прозорої та зрозумілої системи відбору банків для обслуговування бюджетних організацій та виплат з боку Пенсійного фонду на основі незалежних рейтингових оцінок [7].
Кожен пропонує своє, проте більшість країн світу вже почали боротися з фінансовою кризою, тому вони мають хоч невеликий, проте неабиякий досвід. Тому, як мені здається, Україна має хоч цілковито не керуватися антикризовими заходами інших країн, проте хоч якось спиратись на їх базову основу.
Узагальнення всіх інструментів антикризової боротьби в умовах глобальної фінансової кризи свідчить, що незважаючи на досить різні масштаби збитків в різних країнах, на практиці більшість із них (особливо розвинених) віддали перевагу використанню інструментів не кожен по черзі, а запровадженню їх комплексами, включаючи рекапіталізацію, викуп неякісних активів, а також гарантії на вклади різних банків. У країнах, які у своїй більшості не відносяться до групи високорозвинених, поки що першим заходом для боротьби із кризою для них стало підняття рівня гарантування вкладів для попередження їх масового вилучення [7].
В Україні дотепер були вжиті заходи стосовно підвищення рівня гарантування по вкладах, щодо кредитних „стель”, мораторію на дострокове вилучення депозитів, валютних обмежень. Також парламент ухвалив Закон України „Про першочергові заходи щодо запобігання негативних насідків фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, що передбачає створення Стабілізаційного фонду, кошти якого будуть спрямовані на розв’язання проблем у фінансовому секторі. Про більш конкретний і систематичний підхід до реструктуризації банків, вибір інструментів можна буде вести мову після отримання результатів перевірки 34 банків. Однак, враховуючи вже на явний зарубіжний досвід реструктуризації, а також реальні фінансові можливості України, можна зробити висновок про доцільність або недоцільність використання в українських умовах тих чи інших інструментів реструктуризації банків, які зараз активно застосовуються у світі, наведених нижче.