Змістом уголовно-правових відносин є права та обов'язки його суб'єктів, передбачені законом.
Державний орган правосуддя має право і зобов'язаний:
1) притягнути злочинця до уголовної відповідальності — чинити допит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину;
2) застосувати до злочинця міри запобіжних заходів (підписку про невиїзд, взяти під варту та ін.), застосувати заходи щодо забезпечення конфіскації майна злочинця та ін.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана:
1) дати звіт про вчинення злочину,
2) отримати осудження,
3) стерпіти запобіжні міри і покарання. Ця ж особа має право вимагати:
1) щоб до неї був застосований той закон, який передбачає її відповідальність;
2) щоб до неї була застосована та міра покарання, яка передбачена порушеним нею законом.
Реалізуються уголовно-правові відносини в уголовному процесі за такою схемою.
1) вчинення злочину — виникнення уголовної відповідальності;
2) порушення уголовної справи і притягнення до відповідальності в якості звинуваченого,
3) постанова звинувачувального вироку;
4) призначення та виконання покарання;
5) наслідки відповідальності та покарання — судимість;
6) погашення чи зняття судимості.
Після цього уголовно-правові відносини вважаються реалізованими і припиняються, закінчуються.
На цьому закінчується і уголовна відповідальність за певний злочин.
Згідно із ст.З КК уголовній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка виннау вчиненні злочину. В цьому законодавчому визначенні підстав уголовної відповідальності вказані такі її найбільш істотні ознаки:
1. Уголовній відповідальності підлягає особа, яка:
а) вчинила передбачений законом злочин,
б) винна у вчиненні цього злочину,
в) особа підлягає відповідальності.
2. Лише при наявності таких ознак скоєного виникає підстава уголовної відповідальності.
3. Всі ознаки підстави уголовної відповідальності визначаються законом, лише ті з них можна вважати її ознаками, які прямо зазначені законом,
Таким чином, злочином визнається лише таке діяння, яке містить у собі всі ознаки, вказані в законі.
Сукупність усіх ознак, встановлених законом, які визначають певне діяння як злочин, називається складом злочину.
Склад злочину — єдина підстава уголовної відповідальності .
Склад злочину має такі особливості:
1) Склад злочину містить всю сукупність ознак певного злочину — відсутність хоча б однієї з таких ознак означає, що складу злочину немає.
2) Склад злочину — це сукупність юридичних ознак, тобто ознак, встановлених лише законом.
3) Склад злочину — це сукупність юридичних ознак, які характеризують діяння з об'єктивної та суб'єктивної сторін, тобто його
а) об'єктивні ознаки,
б) об'єкт,
в) суб'єкт,
г) суб'єктивні ознаки.
Законодавче та науково-теоретичне визначення складу злочину як єдиної підстави уголовної відповідальності має велике практичне значення, оскільки стає неможливим притягнути до такої відповідальності не лише за діяння, законом не передбачене, але і за діяння, яке не містить всіх ознак складу злочину.
Склад злочину, як сукупність юридичних ознак злочину, є єдиною, необхідною і достатньою підставою уголовної відповідальності, визначеною законом:
і) єдиною — тому, що законом визначено лише склад злочину підставою уголовної відповідальності, іншої підстави закон не визначає й іншої підстави немає;
2) необхідною — тому, що без складу злочину уголовна відповідальність згідно з законом неможлива, не може настати;
3) достатньою — тобто для настання уголовної відповідальності досить цієї однієї підстави, іншої не потрібно шукати.
Склад злочину — це законодавчапідстава, оскільки безпосередньо визначена законом.
Відповідно до ст.З КК уголовна відповідальність настає лише за умови, що в діях особи є склад певного злочину.
Тому важливе практичне завдання в разі притягнення певної особи до уголовної відповідальності — встановити в її діях всі ознаки складу злочину.
Для зручності виконання цього завдання, а також для зручності вивчення в навчальних закладах складу злочину всі ознаки складу злочину поєднують в окремі групи, які утворюють елементи складу злочину.
Таких елементів чотири:
1.Об'єкт злочину— це ті ознаки складу злочину, які характеризують об'єкт посягання.
2.Об'єктивна сторона злочину — це ті ознаки складу злочину, які характеризують злочин з боку його зовнішнього вчинення, зовнішньої прояви.
3. Суб'єкт злочину— це ознаки складу злочину, які характеризують його творця, автора — особу, що його скоїла.
4. Суб'єктивна сторона— це ті ознаки складу злочину, що характеризують злочин з боку його внутрішнього скоєння — інтелектуальну, вольову та емоційну його характеристику.
Таким чином, склад злочину утворюють його:
1. Об'єкт.
2. Об'єктивна сторона.
3. Суб'єкт.
4. Суб'єктивна сторона.
Ці чотири сторони (елементи) злочину і створюють склад злочину, як його формальне поняття, як підставу уголовної відповідальності.
Уголовне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання — це дві сторони всього уголовного права і законодавства. Саме ці дві уголовно-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу уголовного законодавства, уголовно-правової охорони, уголовного правосуддя. Звідси видно, яке велике значення має визначення поняття злочину.
Злочин і злочинність — явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства.
Суспільне життя неможливе без його регулювання суспільно-громадськими нормами, без постійного контролю громадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні одне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносин між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.
Виникнення перших суспільних норм — заборонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.
Людина — істота суспільна, її життя можливе лише з суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві, тільки разом з ним (мауглі).
Те, чим і якою людина є, залежить насамперед і, головним чином, від того суспільства, членом якого вона є.
Головною ж особливістю суспільного життя є його постійна та всебічна регламентація певними суспільними нормами, ця властивість суспільного життя людей — є вічна і незмінна його умова.
Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються, але і порушуються.
Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтересів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання).
Встановлені державою норми, правила поведінки спіткала та ж доля — вони не тільки дотримуються, але і порушуються членами суспільства.
Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.
Кримінологи уже давно поділяють суспільство на три категорії (групи) людей:
1) законослухняних, які завжди дотримуються закону незалежно від умов їх життя (приблизно 25% населення);
2) нестійких, які можуть порушити закон за певних обставин (приблизно 65% населення);
3) порушників, які завжди будуть порушувати закон незалежно від обставин, умов життя і жорстокості кари (приблизно 6 — 7% населення).
Порушення правових норм називають правопорушеннями, а найбільш тяжкі з них — порушення уголовно-правових норм — називають злочинами. Таким чином, відрізняються:
1) соціальні норми, які притаманні будь-якому людському суспільству ( мораль, звичаї, традиції) і правові норми, які встановлюються державою (закон);
2) примусова влада суспільства, притаманна будь-якому людському суспільству (громадський осуд, вигнання і державні примуси (стягнення, покарання).
Поняття злочину визначається його суспільною природою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення.
Злочин — це порушення уголовно-правових норм — заборон, встановлених державою, порушення правил, встановлених уголовним законом.
Поняття злочину в різні часи, різними законодавцями визначалось по-різному. Вперше спробу визначити поняття злочину зробив відомий римський юрист Ульпіан: злочин — це порушення закону, поєднане з насильством чи обманом.
Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи злочин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочину — суспільну небезпечність та протиправність.
Стаття З КК виділяє ще дві важливіші ознаки злочину — вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а також караність злочину.
Із законодавчого визначення злочину витікають його головні ознаки:
І) злочинне діяння,
2) суспільна небезпечність,
3) протиправність,
4) винність,
5) караність.
Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло уголовно караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших правопорушень.
Законодавче визначене поняття злочину, по-перше, утворює в громадській свідомості образ і характер забороненого уголовним законом діяння і, таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.
По-друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому забезпечується можливість відмежування його від дій незлочинних. Розмежування злочину і дій не злочинних — дуже важливе практичне завдання, бо від того, як воно буде виконане, залежить доля громадянина, його волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.