По-третє, в результаті активації процесу вивільнення робочої сили з підприємств збільшився надлишок трудових ресурсів, що на тлі різкого скорочення попиту на працівників призвело до подальшого посилення напруженності на ринку праці.
По-четверте, кризова ситуація із створенням нових і збереженням ефективних робочих місць значною мірою також спричинена суттєвими недоліками у регулюванні цього процесу центральними і місцевим органами виконавчої влади. До цього треба, передусім, віднести відсутність ефективного механізму стимулювання створення робочих місць на територіях пріоритетного розвитку.
У державі за 1994-1997рр. обсяги фактично введених у дію нових робочих місць не досягли прогнозованого рівня. Наприклад, у 1996р. їх кількість становила лише 90,0тис., що на 24% менше порівняно з 1995р. У 1997р. було створено лише 74,2тис. робочих місць, що становило 88,1% передбачуваної кількості. Серед галузей народного господарства за 1994-1997рр. найбільша їх кількість була введена у торгівлі і народному харчуванні. Так, в Україні вказаний показник у цих галузях збільшився із 34,7% у 1994р. до 59,7% у 1997р. Спостерігається чітка тенденція до зменшення питомої ваги впровадження робочих місць у промисловості і будівництві, що свідчить про незацікавленість підприємств інвестувати матеріальне виробництво. В результаті за станом на 1997р. частка промисловості у загальній кількості введених в дію робочих місць становила 11,1%, а в будівнцтві – 5,1%. Істотно не змінилася питома вага нових робочих місць у сільському господарстві. Це не відповідає потребам радикальної структурної й технологічної перебудови народного господарства.
У структурі робочих місць у промисловості останнім часом дещо збільшилася питома вага паливно-енергетичного комплексу, металургійного, хімічно-лісового, водночас суттєво зменшилась у машинобудівній, легкій і харчовій промисловості. Відбувається деградація заготівельно-сировинних, соціально орієнтованих і наукоємких галузей України. Привертає увагу вкрай низька частка нових робочих місць у невиробничих сферах: побутового обслуговування населення (на транспорті, у зв¢язку), охорони здоров¢я, фізичної культури, соціального забезпечення, народної освіти, науки і інформаційного обслуговування, фінансування, страхування і пенсійного забезпечення. Враховуючи тенденції розвитку цих галузей в розвинутих країнах, існуюча ситуація у вітчизняній економіці є небажаною і відображає кризовий стан цих галузей народного господарства.
На створення нових робочих місць негативно впливає чинне податкове законодавство держави, що стримує інвестиційний процес й виробнцтво, встановлюючи високі ставки податків і значну їх кількість, що вимагає надмірної складністі розрахунків. Останній чинник особливо пригнічує розвиток малого і середнього підприємництва. Заходи щодо створення нових робочих місць мають здебільшого загальний характер і не забезпечені конкретними джерелами фінансування. На вирішення проблеми створення і збереження робочих місць лише частково спрямовані Програма захисту працівників, які вивільнюються через закриття шахт, та Програма розвитку підприємництва. Роботу із введення в дію нових робочих місць ускладнює відсутність належного методичного й організаційно правового забезпечення.
Відповідно до затвердженого Плану дій на 1998р. щодо реалізації Програми зайнятості населення та кошторису витрат Державного фонду сприяння зайнятості населення на 1998р. за рахунок усіх джерел фінансування було передбачено введення 118,4тис. нових робочих місць, що значно більше порівняно з 1997р. Однак враховуючи, що на обліку в державній службі зайнятості на початок 1998р. перебувало 677,9тис. незайнятих громадян, а на кінець року їхня чисельність вже становила 1413тис. осіб, вказану кількість нових робочих місць не можна вважати достатньою. Це твердження справедливе для всіх без вийнятку регіонів держави. За таких умов важливо розробити низку заходів, які підвищили б зацікавленість підприємств і організацій різних форм власності, державної служби зайнятості щодо пошуку додаткових можливостей створення робочих місць найближчим часом з метою запобігання зростанню масового безробіття. [5]
Таким чином, попит на робочу силу буде формуватися за умов загального зниження інвестиційної активності і обмеження кількості вакантних робочих місць, що зумовить необхідність звільнення працюючих пенсіонерів і може призвести до загострення проблеми соціального захисту людей похилого віку. Процес створення нових робочих місць ще не в змозі активно протидіяти прогнозованому росту безробіття, однак він дещо збільшить варіантність вибору робочих місць і буде сприяти посиленню професійної, територіальної та галузевої мобільності робочої сили. [4]
3. Взаємодія попиту на працю й заробітної плати
Зайнятість працездатного населення – це результат встановлення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці. Механізм встановлення цієї рівноваги в усіх теоріях ринку праці передбачає участь такого регулятора, як заробітна плата. Через спад виробництва, значне безробіття, і слабкі профспілки в Україні пропозиція праці не відіграє активної ролі в механізмі формування зайнятості. Вирішальна роль тут належить попиту на працю та заробітній платі.
Однією з причин скорочення попиту на робочу силу в сучасних умовах є негнучкість реальної оплати праці на зниження. В результаті при зменшенні попиту на свою продукцію підприємець змушений звільняти людей. Гнучкість українського ринку праці підтримується за рахунок неповної зайнятості частини працівників. Якщо в 1996р. неповний робочий день працювали 1,04 млн.чол., то вже в 1997р. – 2,6 млн.чол. Певною гнучкістю оплати праці Україна зобов¢язана лише недосконалій колективно-договірній практиці: умови колективних угод часто не дотримуютья, що не супроводжується скільки-небудь відчутною відповідальністю. У 50% підприємств недержавного сектора та новостворених підприємницьких структур нині взагалі відсутні колективні угоди, що дає змогу роботдавцям вільно варіювати умовами оплати праці найманої робочої сили.
Інфляція дає змогу знижувати реальну оплату праці за збереження номінальних заробітків на попередньому рівні. Таким чином, інфляція робить зарплату більш-менш чутливою до скорочення сукупного попиту, захищаючи певною мірою робочі місця від скорочення. Зазначимо, що досягнення гнучкості українського ринку праці за рахунок відкритої інфляції обмежено низкою чинників. Тому, хоча зростання споживчих цін у країні порівняно з номінальною зарплатою триває, але темпи скорочення реальної заробітної плати за рахунок інфляційного процесу останнім часом знизились. Якщо за 1996р. індекс реальної зарплати був 86,2%, то в 1997р. він становтив вже 97,6%. Перехід до розвитку за низького рівня інфляції означає для України не лише зниження гнучкості зарплати, а й труднощі зі збереженням неефективних і малоефективних робочих місць у недержавному секторі економіки.
Політика роботодавця в галузі найму робочої сили та її оплати залежить також від типу ринку праці. Підприємство, що виступає покупцем робочої сили на досконало конкурентному ринку праці, приймає рівень оплати, що склався на цьому ринку, як означену величину. Близьким за характеристиками до моделі конкурентного ринку праці є ринок найманих продавців спиртного, цигарок та іншого дріб¢язку в Україні. Типовою реакцією роботодавця на зміну умов його торгівлі в цьому разі є не зміна погодинної оплати праці, а зміна чисельності працюючих, кількості робочих годин. Гнучкість щодо умов оплати праці роботодавеця-монопсоніста обумовлюється домінуючим становищем на ринку праці. Шахта-роботодавець у невеликому шахтерському селищі близька до моделі монопсонії , особливо якщо селище розташоване далеко від населених пунктів, де є вакантні робочі місця. За дуополії на ринку праці виникає сильна взаємозалежність роботодавця і працівника. Втрата працівником робочого місця в цьому разі для нього більш небажана, ніж для фахівця з конкурентного ринку праці, оскільки альтернативи втраченому робочому місцю немає. Саме тому працівник погоджується на зниження оплати праці при погіршенні виробничо-фінансових показників діяльності підприємства. За розширення ж діяльності підприємства в умовах дуополії, воно через нестачу додаткових фахівців змушене іти на умови оплати, що диктуються представниками найманої робочої сили.
Низька вартість праці в Україні, що історично склалася і закріпиласья в умовах хронічного безробіття, не сприяє заміні робочої сили технікою, що знижує показник елатичності попиту на працю в більшості сегментів ринку праці країни.
Таким чином, між рівнями оплати праці й попиту на робочу силу існує взаємодія, що виявляється на мікро та макрорвінях. Гнучкість сучасних форм трудової винагороди та інфляція за певних умов забезпечують захист робочих місць від економічної кон¢юнктури. Поведінка роботодаців щодо найму працівників та їхньої оплати розрізняється залежно від типу ринку праці, а також показниа еластичності попиту на працю. [6,7]
4. Заробітна плата в Україні
4.1. Реформування системи оплати праці
Дотепер реформування заробітної плати пройшло 4 етапи. Перший, коли до квітня 1991р. діяла жорстка система централізованого регулювання заробітної плати, заснована на нормативних актах колишнього СРСР. Другий етап етап почався з квітня 1991р. і тривав до грудня 1992р. Нова організаційно-правова основа, що була напрацьована, знайшла вираження в ст.19 Закону “Про підприємства в Україні”, проте майже повна некерованість державою вплинула на отримання в багатьох випадках незароблених грошей і розшарування населення за доходами в небувалих раніше межах. Зросли масштаби прихованого безробіття і нерегламентованої зайнятості. Розвиток ринку праці набув негативних і небезпечних ознак. Третій етап, з грудня 1992р. до травня 1995р., пов¢язаний з призупиненням дії ст.19 Закону “Про підприємства в Україні” й набуттям чинності Декрету Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”. ЇЇ державне регулювання здійснювалось через розмір мінімальної заробітної плати, систему міжгалузевих і міжкваліфікаційних коефіцієнтів, механізм регулювання споживання. Договірне регулювання реалізовувалось через угоди і колективні договори. Однак і цей механізм не виправив ситуацію, а навпаки, ще більших розмірів набули приховане безробіття і нерегламентована зайнятість. Четвертий етап, пов¢язаний з прийняттям у травні 1995р. Закону України “Про оплату праці”, діє й донині. Оцінити його вплив на ситуацію повною мірою неможливо через те, що саме в цей період набуло великих маштабів таке явище як несвоєчасна сплата заробітної плати. Проте спостерігаються тенденції до змін ринку праці: приховане безробіття трансформується на відкрите. [1]