екстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.
Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основний хутровий промисловий звір — лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, щоє шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.
У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, внаслідок чого поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) і Ясіні (Закарпатська обл.). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із застосуванням нових стійких барвників, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.
Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості, їх продукція дуже розмаїта — господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась.
3.Розміщення швейної та хутрової промисловості України.
3.1.Особливості і фактори розміщення галузі.
В таких містах і областях як Ужгороді, Кременчуку, Ромнах, Львові, Сімферополі за рахунок Українського виробництва в Україні задовольняється тільки 80% потреб населення у виробах легкої промисловості. Решту Україна одержувала з інших країн СНД і імпортувала майже 15-17% від різного споживання. У сучасних умовах увіз товарів різко скоротився, що ще більше посилить в найближчі роки дефіцит його на внутрішньому ринку.
У державній і кооперативній торгівлі України продаж товарів у 1990 р. зріс проти 1980 на 30% і складав 3 млрд. 394 мли крб, або 4,3% від всього обсягу товарообігу і 7 4% в групі непродовольчих товарів. Крім того значна кількість товарів реалізується на "чорному ринку", де ціни на нього у кілька разів вищі. Дещо вищою є питома вага трикотажних виробів і взуття в торгівлі непродовольчими товарами в Південно-За-хідному районі /7,7%/ і нижчою від середньореспубліканського в Донецько-Придніпровеькому /7,І%/ і, особливо в Південному - 6.6%
У віддаленій перспективі реконструкцію підприємств зійснюватимуть з метою перетворення їх в монтажні виробництва. З метою вдосконалення розміщення галузі слід передбачити будівництво нових підприємств легкої промисловості там, де коефіцієнт концентрації виробництва становить менше 0,5 - Донецькій, Харківській, Волинській, Рівненській областях, в Криму.
Хутрова промисловість - галузь легкої промиловості, що переробляє різноманітні види хутрової і овчинної сировини і виробляє хут-ряні і зубні внроби. Найбільш поширеними є вироби із кролячих шкурок, каракулю, смушки, мерлушки, білки, лисиці, кроча, ховраха, ондатри. З хутра виробляється теплий одяг - жіночі і дитячі хутряні пальта, одяг з верхом із тканин на хутряній підкладці, головні убори, рукавиці, національний одяг тощо. Хутрова промисловість випус-кає вироби, які є прикрасою жіночого туалету - палантини, а також побутові хутряні вироби - килими, ковдри, спальні мішки, сувеніри, цінність хутряних виробів зумовлена їх теплозахисними і естетичними властивостями, міцністю хутра і здатністю протидіяти утворенню повсті. Визначальною умовою вартості виробів з хутра є не тільки якість шкурок, але й ступінь складності і характер обробки і відповідні вимоги до моди у той чи інший час.
1.Донецький р-н.
2.Придніпровський р-н.
3.Північно-Східний р-н.
4.Столичний р-н.
5.Подільський р-н.
6.Карпатський р-н.
7.Центрально-Український р-н.
8.Волинський р-н.
9.Причорноморський р-н.
Хутро натуральне - це напівфабрикати вироби із шкурок тварин, які повністю або,частково зберегли волосяній покрив.Сировиною є шкури диких хутрових тварин і тих, що спеціально розводяться у зві-рівницьких господарствах, а також свійських /вівці, кози, кролі, коні/ та морських /тюлені, нерпи та ін./ тварин. Виробнитцтво -хутра складається з первинної обробки, вичинки і, якщо це необхідно фар-буваня сировини, дешеве і поширене хутро фарбують, наприклад, кролячим шкуркам надають вигляду соболиних..
Обсяги і асортимент пропукції хутрової промисловості визначають-ся рівним розвитком її сировинної бази. Підприємства галузі пере-робляють понад 50 видів сировини. В Україні у структурі сировинних ресурсів переважає продукція вівчарства, кролівництва і звірівництва.
Вівчарство є в Україні розвинутою галуззю сільського господарст-ва: поголів'я овець і кіз перевищує 8 млн.голів. теринославській губерніях. У Приазов'ї поширена цигайська напівтонкорунна порода, у Придніпров'ї розводять сокальських овець, які дають високоякісний смушок. Смушкові вівці є одними з найбільш поширених у західних, особливо прикарпатських, областях, а у лісостепу основная породою овець є тонкорунний прекос.
На підприємствах хутрової промисловості України використовують шкури каракулю, одержаного від забою ягнят каракульських порід;смушки-шкурки ягнят українських і молдавських смушково-молочних овець ; мерлушка /шкурки ягнят чубововняних порід овець/. Велике значення має також і така сировина, як хутряна і шубна овчина. Її одержують із шкір, знятих з напівдорослих і дорослих /5-7 місяців/ овець. Хутряну овчину дають тонко- і напівтонкорунні меринос-ні породи овець /цигайські/, а шубну - грубововняні /романівські/ вівці. Із шубної' овчини виробляють вироби з шкірою ззовні /дублянки, кожухи тощо/, а з хутряної - жіночі і дитячі шуби, у яких хутро знаходиться ззовні із смушки і теплушки виробляють хутряні коміри, головні убори, жакети, жіночі манто тощо.
Важливе місце у заготівлях хутряної сировини в Україні займають кролячі шкурки /майже 2/3 їх заготівель в країнах СНД/. Великі звірорадгоспи з розведення чистопородних кролів знаходиться у Київьскій, Полтавській, Черкаській областях.
Одним з найважливіших виаів сировини для хутрової промисловості є процукція промислового звіртрництва, створеного в Україні у післявоєнний час. Найбільшими є 6 звгрорадгоспів і 20 спеціалізова-них звірогосподарств системи споживної кооперації. Серед них виділяються звірорадгосп "Петровський" на Полтавщині, "Червона галявина" у Кіровоградській і "Сокальський" у Лізівській областях і звірогосподарства Черкаське, Вінницьке, Цуманське /Волинська об-ласть/. Створено мережу колгоспних звіроферм. Основними об'єктами звірництва в Україні є норка, сріблясто-чорна лисиця, блакитний песець, нутрія. У виробництві хутряних виробів близько 90% припадає на норку.
Ресурси хутрової сировини мисливства в Україні досить обмежені, хоча в її фауні нараховується 30 видів хутрових звірів, у тому числі 12 видів гризунів і 2 види комахоїдних. Територія України належить до Південноєвропейської промислової зони.
Серед хижих звірів основу хутрового виробництва в Україні складає лисиця, поширена по всій тереторії. Цінне хутро одержують з куниці /у лісостепу і лісовій зоні/, майже скрізь зустрічається видра, а на півдні поширений заєць-русак. У західних областях і у дніпровських плавнях добувають акліматизовану в Україні ондатру /водяного щура/. У ряді районів Полісся і басейну Дніпра зустрічається річковий бобер, полювання на якого звраз заборонено. Хутро-вою сировиною є шкури хом'яка, ховраха, борсука, ласки, сурка-бай-бака, а з комахоїдних - крота. У 30-х роках провадилось розселення вихухолі у водоймах; Київської, Луганської, Дніпропетровської і Харківської областей, яка зараз поряд з лісовим котом, степовим тхором і тюленем-монахом /зустрічається у Чорному морі/ занесені до Червоної книги України. У цілому в Україні хутровий промисел має переважно спортивно-любительський характер.
Хутрова сировина на підприємства галузі надходить з таких джерел: хутпяну і шубну овчину, кролячі- шкурки постачають м'ясоком-бінати і райзаготконтори споживчої кооперації,хутро-мисливського промислу і звірівництва - держпромгоспи і звірівницькі господарства, хутрові бази , а каракуль і смушки - каракульські заводи. У даний час виробництво і поставки хутра перестали бути збалансованими, у галузі формуються нові напрями виробничих зв'язків.
Як сировина у хутровій промисловості використовується штучне хутро - текстильний виріб, який імітує натуральне хутро і відріз-няється високими теплоізоляційними і водовідштовхуючими властивостями. Штучне хутро має різноманітне забарвлення і малюнок . Найширше поширенним е штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, андатри, єнота, ягнят каракульських овець. З штучного хутра виробляють одяг і головні убори. В Україні штучне хутро виробляють на Дарницькому шовкому комбінаті, у Київському виробничому трикотажному об'єднанні, і у Ясенях /Закарпатська область/
Для хутрового виробництва дореволюційного періоду характерними були вкрай низький ступінь промислового розвитку. Обробка хутра здійснювалась кустарним способом з застосуванням примітивної технології, здебільшого вдома промислова артіль з пошиття кожухів. Після війни хутрові підприємства у Харкові і Тисьмениці бути реконструйовані, здійснювалась інтенсифікація виробництва і перебудова його на новий асортимент ви-роблюваної продукції.