Тема 5. Особливості та специфіка методики дослідження кон’юнктури світового ринку готельних і ресторанних послуг
1. Дослідження рівноваги в економіці
економічна рівновага ринок кон’юнктура
За своїм змістом поняття «економічна рівновага» досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відображає внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.
В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.
Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв’язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв’язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об’єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.
За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги й умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.
Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв’язки динамічні, завдяки чому здійснюється удосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку.
У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки. Коли структурні порушення відтворювальних зв’язків досягають критичної величини, відбудова стану рівноваги здійснюється стрибкоподібно – через економічні кризи. В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфічного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відбудови порушеної рівноваги. Відновити порушену рівновагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а й еволюційним шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі застосування засобів антициклічної політики держави та міждержавних об’єднань. Можливість вирівнювання кривої економічного зростання на інституціональній основі не дає підстав вважати можливим усунення факторів циклічності. Дія останніх є суб’єктивною, і їх слід обов’язково враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, так і на макрорівні управління повинна містити в собі антициклічні елементи.
Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3–4 роки), середні (7–11 років) і великі економічні цикли (40–60 років).
Під «циклом» розуміється сукупність явищ та процесів, які складають коловорот протягом визначеного відрізку часу. Це поняття стосовно дослідження глобальних політичних процесів набуває додатковий зміст, розуміється не як простий коловорот, внаслідок якого соціальна система повертається до попереднього стану, а як коловорот з деякими змінами у стані системи, тобто розвиток по спіралі. Під «хвилею» традиційно розуміються коливальні рухи в фізичному або соціальному середовищі, а також процес розповсюдження цих рухів у просторі. Таким чином, поняття «циклу» відображає, перш за все, часовий аспект соціальної динаміки, тобто представляє послідовність змін, тоді як поняття «хвилі» пов’язується, перш за все, із змінами у просторі.
У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.
За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:
– динаміка валового національного продукту і національного доходу;
– динаміка промислового виробництва;
– динаміка зайнятості; динаміка завантаженості виробничих потужностей;
– динаміка реальних доходів населення.
Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.
Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і, насамперед, їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.
Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, що проявляється в циклічному чергуванні піднесень і спадів у економіці.
Причинами циклічності є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; відновлення «основних капітальних благ» і т.д. У сучасній макроекономічній науці відсутня інтегральна теорія економічного циклу й економісти різноманітних напрямів концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Проте більшість економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості та виробництва. При цьому чинники сезонних коливань ділової активності в деяких галузях (у сільському господарстві, будівництві і т.д.) виключаються. Основними фазами економічного циклу є підйом і спад, у ході яких відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.
Економічний цикл – постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон’юнктури, насамперед, виявляються в різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда показників ділової активності. До зовнішніх (екзогенних) чинників циклічності відносяться виробники, що генерують початкові імпульси, (науково-технічні відкриття, міграція, динаміка населення, нові джерела ресурсів); до внутрішніх (ендогенних) чинників – модифікатори імпульсів у рамках пофазних коливань (зміни споживання й інвестицій). У сучасній теорії циклу виділяють дво- і чотирифазну модель економічного циклу. Економічний цикл розбивається на такі фази:
– криза. Спостерігається спад виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції. Рівень зайнятості зменшується, ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка підвищується, знижуються темпи економічного росту;
– депресія. Спад виробництва припиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій скорочується, тому що скорочується національний доход. Ставка відсотка зменшується;
– пожвавлення. Випуск продукції збільшується до перед кризового рівня, тобто спад виробництва заміняється піднесенням. Рівень зайнятості починає зростати, ставка відсотка зростає, ціни зростають;
– підйом. Обсяги виробництва збільшуються до нового максимального рівня, що перевершує передкризовий. Зайнятість досягає природного рівня. Ціни ростуть, ставка відсотка збільшується, ставка заробітної плати збільшується, збільшується обсяг інвестицій, спостерігається економічний бум.
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі (малі), якщо коливання ділової активності триває 2–3 роки; середні, якщо коливання ділової активності триває 8–10 років; довгі (великі хвилі Кондратьєва), якщо коливання ділової активності триває 48 – 55 років. Короткі (малі) цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Середні (промислові) цикли пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Особливістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири послідовні фази: пожвавлення, підйом, бум, падіння (рис. 5.1).