При відрядній формі оплати перевезень як калькуляційна одиниця приймають звичайно 10 т км, при погодинної - 10 авт. ч. При використанні платного авто-тонно-годинника як калькуляційна одиниця приймається 10 пл. авт. ч, під час перевезення пасажирів на автобусах - 10 пас. км, при таксомоторних перевезеннях пасажирів - 10 км платного пробігу.
У складі собівартості будь-якого виду перевезень, як правило, найбільша частка витрат доводиться на фонд оплати праці, нарахування на соціальне страхування. Значна частка витрат доводиться також на амортизацію основних фондів.
Витрати на транспортну продукцію підрозділяють на прямі й непрямі.
До прямих витрат, безпосередньо пов'язаним з виконанням транспортної роботи, відносять: заробітну плату водіїв і кондукторів з нарахуваннями на соціальне страхування, матеріальні витрати, крім інших, вхідних у їхній склад, амортизаційні відрахування тільки по рухливому складі.
До непрямого відносять витрати, безпосередньо не пов'язані з виконанням транспортної роботи. Це витрати але керуванню й забезпеченню діяльності підприємства в цілому: фонд, оплати праці працівників підприємства, крім фонду оплати праці водіїв і кондукторів з нарахуваннями на соціальне страхування, інші витрати, що входять до складу матеріальних витрат, плата за трудові й природні ресурси, відрахування на обов'язкове страхування, відсотки за кредит.
При калькулюванні собівартості продукції підприємств практикується розподіл витрат по ознаці їхнього зв'язку з обсягом виробництва. При цьому витрати, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу випускає продукції, що, відносять до змінних витрат, а витрати, які не залежать від обсягу випускає продукції, що, або залежать несуттєво,- до постійного.
Угруповання витрат за цією ознакою на автомобільному транспорті характерні тим, що всі види витрат безпосередньо не пов'язані з обсягом транспортної продукції, вираженої в тонно-кілометрах, пасажиро-кілометрах, платних кілометрах пробігу автомобілів. Тому класифікація витрат на змінні й постійні витрати на автомобільному транспорті провадиться залежно від впливу на них загального пробігу автомобілів.
До змінних витрат відносять ті, які змінюються зі зміною загального пробігу автомобілів. Це матеріальні витрати, крім інших, вхідних у їхній склад, амортизаційні відрахування по рухливому складі, по якому норми амортизації встановлені з урахуванням пробігу.
До постійних витрат відносять ті, які не залежать від загального пробігу автомобілів. Це інші витрати, що входять до складу матеріальних витрат, і амортизаційні відрахування по прочих основних фондах, плата за трудові й природні ресурси, відрахування на обов'язкове страхування й відсотки за кредит.
Фонд оплати праці й нарахування по соціальному страхуванню виділяють окремо, тому що їхня величина безпосередньо не залежить від пробігу, але фонд оплати праці водіїв вантажних автомобілів і таксомоторів залежить від пробігу з вантажем і пасажирами.
У цілому розподіл витрат на постійні й змінні витрати також варто вважати чисто умовним тому, що до змінних витрат відносять і такі витрати, які не залежать від пробігу. Це витрати на щоденне обслуговування рухливого складу, внутрішньогаражна витрата палива, обтиральні матеріали. Разом з тим до постійних витрат відносять деякі витрати, які якоюсь мірою залежать від пробігу, але по питомій вазі досить малі. У цілому ж існуюча класифікація витрат є основою для проведення цілеспрямованого аналізу виробничо-фінансової діяльності ТОВ «САТП - 2001» і виявлення шляхів і резервів зниження собівартості перевезень.
2.2 Вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції
На собівартість перевезень впливає велика кількість факторів, які можуть залежати й не залежати від діяльності підприємства.
До незалежних відносяться народногосподарські фактори: зміна цін на матеріальні та технічні ресурси; зміна норм амортизаційних відрахувань; норм на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин; зміна потужності підприємств; зміна відстані перевезення, номенклатури й структури перевезених вантажів.
До факторів, що залежать від діяльності автотранспортного підприємства, відносяться:
- підвищення продуктивності рухливого складу на основі прискорення науково-технічного прогресу в області організації технічного обслуговування, ремонту й експлуатації рухливого складу;
- механізація й автоматизація операцій технічного обслуговування й ремонту рухливого складу (механізація мийних, мастильних і кріпильних робіт, демонтажно-монтажних робіт із заміни агрегатів при поточному ремонті, впровадження діагностики технічного стану автомобілів й ін.);
- впровадження прогресивних форм і методів організації перевізного процесу (збільшення обсягу централізованих і контейнерних перевезень, використання причепів, застосування економіко-математичних методів й електронно-обчислювальної техніки для оперативного планування перевезень вантажів і пасажирів, механізація вантажно-розвантажувальних робіт й інших заходів);
- проведення найсуворішого режиму економії у всіх ланках виробництва (впровадження прогресивних норм витрати матеріальних ресурсів, підвищення якості технічного обслуговування й ремонту, підвищення кваліфікації водіїв і ремонтників, проведення строгого обліку й систематичного контролю за витратою спеціальних ресурсів);
- впровадження наукової організації праці й виробництва (удосконалювання системи керування й організації праці водіїв, поліпшення організації вантажно-розвантажувальних робіт, впровадження науково обґрунтованих проектів організації робочих місць ремонтних і допоміжних робітників й ін.);
- перехід всіх структурних підрозділів підприємства на внутрішньогосподарський розрахунок, розвиток форм і методів організації соціалістичного змагання й поширення передових методів організації праці;
- поліпшення організації й підвищення дієвості систем матеріального й морального стимулювання працівників підприємства в боротьбі за якісні й кількісні показники роботи.
Більшість перерахованих вище факторів знаходить своє відбиття в поліпшенні техніко-експлуатаційних показників використання рухливого складу, які безпосередньо впливають на підвищення його продуктивності й зниження собівартості перевезень. При цьому не всі техніко-експлуатаційні показники здійснюють однаковий вплив на зниження собівартості перевезень, що необхідно враховувати інжнерам-економистам при розробці заходів, направлених на зниження собівартості перевезень.
За ступенем впливу на собівартість перевезень всі техніко-експлуатаційні показники використання рухливого складу підрозділяються на дві групи (рис. 2.1)[17].
Зміна показників першої групи не призводить до істотних змін загального пробігу автомобілів. Однак при їхній зміні майже прямо пропорційно змінюється обсяг транспортної роботи. При цьому сума змінних і постійних витрат майже не змінюється, змінюється тільки фонд заробітної плати, у результаті чого собівартість одиниці транспортної роботи змінюється за рахунок всіх складових собівартості.
Рисунок 2.1 – Групування техніко-експлуатаційних показників використання рухливого складу за ступенем впливу їх на собівартість перевезень
Зі зміною показників другої групи змінюється загальний пробіг автомобілів й обсяг транспортної роботи (у тонно-кілометрах, пасажиро-кілометрах, платних кілометрах пробігу, автомобілях-годинниках роботи) і, відповідно, майже пропорційно змінюються змінні витрати при незмінних постійних витратах. У результаті собівартість одиниці транспортної роботи змінюється тільки за рахунок постійних витрат й у незначному ступені за рахунок фонду оплати праці водіїв і кондукторів.
собівартість витрата нормування автотранспортний
3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ
3.1 Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію
Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формуваннясобівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.
Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок).
Основними прнципами системи нормативного обліку є:
- нормування витрат і обов’язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;
- систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;
- попередній контроль витрат на овнові первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;
- завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва.