Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.
Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).
Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошів або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.
Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення[16].
Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.
Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.
Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином (формула 1.1)[5]:
АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC, (1.1)
де АТС - середні витрати на виробництво продукції;
AFC - середні постійні витрати;
AVC - середні змінні витрати;
Q - обсяг виробництва.
Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.
Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва й ціноутворення.
Класифікація за типом “поведінки” витрат у залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування й контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.
Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.
Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продажів товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.
Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.
Напівзмінні витрати – витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.
Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.
Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.
До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.
Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.
Певна частина витрат поводитися як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється в бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу й витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу.
Релевантний діапазон – діапазон діяльності, у межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором [19].
У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.
Напівпостійні витрати – витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.
Таким чином, за короткий період години витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Алі за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними й змінюються ступінчасто.
Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або мати на них значний вплив.
Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності[26].
Згiдно з (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.
Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.
Існують також й інші класифікаційні ознаки[29]:
Таблиця 1.1 – Визначення категорій витрат
| Група | Визначення | Приклад |
| 1 | 2 | 3 |
| За періодичністю вкладів | ||
| Поточні | Витрати, які виникають у ході фінансово-господарської діяльності | Витрати на утримання приміщень, будівель, обладнання |
| Одночасні | Витрати, виникнення яких визначається одиничним випадком | Витрати на аудиторську перевірку |
| Вiдносно виробничого процесу | ||
| Виробничі | Витрати, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва готової продукції | Витрати праці і матеріалів. Виробничі накладні витрати |
| Невиробничі | Витрати, які не входять до собівартості товарно-матеріальних запасів | Витрати на рекламу, наукові дослідження |
| За часом розрахунку | ||
| Фактичні | Реально здійснені витрати | Витрати за певний період |
| Планові | Визначені витрати | Витрати майбутніх періодів |
| По відношенню до продукції | ||
| Загальні (сумарні) | Сума витрат, які понесло | Загальна собівартість |
| підприємство в процесі виробництва визначеного чи виду партії продукції | виробленої (реалізованої) продукції | |
| Витрати на одиницю | Витрати, які понесло підприємство на виробництво одиниці продукції | Собівартість одиниці продукції |
| По відношенню до періоду | ||
| Короткострокові | Витрати короткострокового періоду, протягом якого фактори виробництва не змінюються | Обладнання з тривалим строком служби, чисельність робітників |
| Довгострокові | Витрати довгострокового періоду, протягом якого можуть змінитися фактори виробництва | Зміни виробничої потужності |
Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.
1.2 Шляхи зниження собівартості продукції
Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшення суми прибутку й рівня рентабельності. В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному [26]:
у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному виробництві;
у появі можливості для матеріального стимулювання працівників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
у поліпшенні фінансового стану підприємства й зниження ступеня ризику банкрутства;
у можливості зниження продажної ціни на власну продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції й збільшити обсяг продажів;
у зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їхньої ставки.
Насамперед необхідно відзначити, що керівники й менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що управління витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною управління підприємством у цілому [27].
Для рішення проблеми зниження витрат виробництва й реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повинна щорічно коректуватися з обліком обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинен враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва й реалізацію продукції [22].
Зміст і сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежить від специфіки підприємства, що вiдповiда стану й перспективiрозвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відбиті наступні моменти:
комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки й безвідхідної технології, що дозволяє більш ощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо й енергію; удосконалення нормативної бази підприємства; впровадження й використання більше прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини й матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку й ін.);