Риси перехідної економіки. Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять:
1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;
2) альтернативний характер перехідної економіки;
3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці;
4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм;
5) історичність перехідної економіки.
Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні соціокультурні.
Типи перехідної економіки. Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів —локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.
Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка с вихідним типом перехідної економіки.
Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах всього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.
Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну холу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки с основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов'язані природно-еволюційним процесам.
На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об'єктивний (незалежний від волі і свідомості) «самоплив» перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства, у даному разі мова йде лише про свідоме використання об'єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об'єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локальною типу перехідної економіки.
Основні етапи переходу до ринку. Згідно з теорією національної макроекономіки перехід від регламентовано-планової до ринкової економіки передбачає три етапи: стабілізація, становлення ринку, реструктуризація.
1. Стабілізація. Уряд спрямовує свої зусилля на подолання інфляції та інших негативних наслідків розпаду соціалістичної системи. Це найтяжчий період, оскільки, як правило, супроводжується спадом виробництва національного продукту, зростанням цін, поляризацією суспільства.
Отже, у період стабілізації першочерговим завданням є розв'язання проблеми стабілізації фінансів загалом, тобто відносин з приводу руху грошей і товарів. Ознаки нестабільних фінансів — інфляція чи навіть гіперінфляція, яка загрожує обернутися катастрофою для всього народного господарства. Тому стабілізаційні заходи мають бути рішучими і спрямовуватися на подолання фінансової кризи, передусім інфляції, через зменшення, а відтак і ліквідацію бюджетного дефіциту. Необхідно скасувати контроль за цінами і таким чином вирішити питання нестачі товарівпершої необхідності.
Однак період стабілізації ще не розв'язує економічних і соціальних проблем у країні. Стабільний стан на ринку товарів і послуг, що характеризується відносною сталістю, появою товарів, відносною платоспроможністю споживачів є лише першим кроком до створення механізму ринкової економіки.
2. Становлення ринку. Передбачає створення основних інституцій ринкової економіки, роздержавлення і приватизацію національного капіталу, трансформацію ринкової інфраструктури і механізму функціонування виробництва та обміну відповідно до правил ринкової економіки. Формування ринкового механізму можливе на основі надійної економічної стабілізації, яка повинна супроводжуватися зростанням виробництва національного продукту, платоспроможністю споживачів, зниженням внутрішньої і зовнішньої заборгованості тощо.
Ринкова економіка спирається на три фундаментальні принципи: економічну свободу, економічні контрактні відносини і приватну власність.
Економічна свобода — широта економічної поведінки суб'єктів господарювання при виборі форм власності та сфери докладання своїх зусиль, здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних благ.
Економічні контрактові відносини — відносини з приводу взаємних юридичних зобов'язань щодо здійснення економічних операцій (купівлі-продажу товару, передання іншій особі права власності, створення товариства чи спільного підприємства).
Принцип приватної власності — принцип, згідно з яким людина має невід'ємне право володіти, управляти та розпоряджатися своєю власністю незалежно від того, особиста це власність (наприклад, будинок) чи економічна структура (компанія).
Переведення економіки на ринкову основу передбачав реалізацію названих трьох принципів (економічної свободи, економічних контрактових відносин і приватної власності). У цьому процесі виділяють дві стадії — нижчу і вищу. На нижчій стадії усуваються перепони па шляху до економічної свободи та конкуренції, успадковані від планової системи; на вищій — створюється нова система, що базується па приватній власності та законах ринку.
Утвердження головних економічних свобод можливе за наявності таких ключових умов:
1) скасування контролю за цінами з тим, щоб приватні особи та організації мали змогу реалізовувати товари на договірній основі. Державне регулювання цін заперечує існування головної економічної свободи — свободи обміну й торгівлі. Із його скасуванням відбувається розвиток таких ринкових структур, як валютні, фондові та товарні біржі;
2) відмова від державного регулювання економіки - вказівок держави як, що, яким чином і в якій кількості виробляти. Галузеві міністерства можуть бути розформовані, оскільки управління виробництвом перейде до самих підприємств;
3) усунення бар'єрів у міжнародній торгівлі.
Період становлення ринку започатковується створенням правових інституцій. Цей процес потребує значно більшого часу, ніж скасування контролю за цінами.
При створенні правових основ ринкової економіки важливо враховувати юридичні нюанси. Наприклад, комерційне право у країнах з ринковою економікою містить закон про іпотечний кредит, згідно з яким будь-яка фізична чи юридична особа може позичити гроші під заставу своєї нерухомості, у разі неповернення позички кредитор набуває права володіння заставним майном. Цю систему дуже складно втілити в життя, оскільки вона потребує розроблення, зокрема, механізму засвідчення дійсного власника майна, однак вона надзвичайно важлива для ефективного функціонування економіки.
3. Реструктуризація. Означає зміну характеру і структури виробництва та зайнятості під впливом ринкових сил. Цей етап є підсумковим. Національна економіка повинна набути всіх ознак ринкової щодо співвідношення приватної і неприватної власності на користь приватної, створення корпорацій і контрактної системи їх функціонування на ринках капіталів, товарів, кредитів, розвитку конкуренції, зростання обсягів національного продукту, доходів населення і рівня його життя.
Це період реалізації національно-економічного мислення уряду країни і нації загалом щодо реорганізації економічної системи, який має завершитися оновленням основного капіталу, продукту, зміною пропорцій продуктивних сил і товарів на споживчому ринку.
Здійснення структурних перетворень — одне із найневідкладніших і найскладніших завдань перехідного періоду. Здійснення перетворень на кожному етапі потребує неоднакового часу. Наприклад, стабілізаційний період може тривати від року до трьох, залежно від глибини кризи та ефективності дій уряду; процес становлення ринку - приблизно п'ять років за умови, що політична ситуація є досить стабільною, а уряд дотримується курсу економічних реформ; структурне коригування — впродовж життя одного покоління, оскільки командно-адміністративна система мала згубні економічні наслідки.
1.2Лібералізація та демонополізація економіки
Важливими закономірностями перехідної економіки є лібералізація та демонополізація економічної діяльності.
Сутність лібералізації економіки та її основні напрями. Найпоширенішим визначенням лібералізації в сучасній економічній літературі с таке: розширення свободи економічної діяльності господарюючих суб'єктів, зняття обмежень на таку діяльність, а отже, забезпечення свободи підприємництва.
Лібералізація економіки — перехід до приватної капіталістичної власності та основаного на ній ринкового механізму саморегулювання як основної підсистеми господарського механізму.
Основними напрямами лібералізації економіки є свобода підприємницької діяльності, лібералізація цін, а також лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.
Свобода підприємницької діяльності здебільшого забезпечується відокремленістю товаровиробників, свободою встановлювати господарські зв'язки з іншими господарюючими суб'єктами тощо.
Лібералізація цін передбачає перехід від державного ціноутворення до ринкового, тобто встановлення ціп на вільному ринку залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Проте така лібералізація цін означає повернення до вільної ринкової економіки взірця XVI—XIX ст., якої натепер не існує у жодній розвинутій країні. Там домінують монополії (у тому числі олігополії), яким належить вирішальний вплив на механізм ціноутворення в умовах переважання монополістичної конкуренції. Державне ціноутворення та лібералізація цін базуються відповідно на державній та приватній власності, кожна з яких окремо (тобто без їх оптимального поєднання) гальмує розвиток продуктивних сил. Щоб уникнути крайнощів між лібералізацією цін і ціноутворенням, слід проводити раціональну цінову політику, що передбачає державне регулювання цін. Доцільною лібералізація цін може бути за умов здійснення й лише щодо свободи визначення цін виробниками і споживачами при дотриманні законів вартості, грошового обігу, а також і закону попиту та пропозиції. Внаслідок використання моделі «шокової терапії» у перехідній економіці України відбулась і шокова лібералізація цін. Так, лише за 1991 —1995 рр. ціни зросли більше ніж у сто тисяч разів, що стало вагомим чинником тотального зубожіннянаселення.