6) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
7) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);
8) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
9) інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Розрізняють дві категорії собівартості продукції: виробничу і операційну собівартість. Перша об'єднує лише ті витрати, що пов'язані з процесом виробництва продукції, починаючи з моменту запуску сировини (матеріалів) у виробництво і закінчуючи документальним підтвердженням готовності виробів і здачею їх на склад готової продукції. Друга до свого складу включає виробничу собівартість і позавиробничі видатки (видатки, які пов'язані із зберіганням і реалізацією продукції"). І виробнича, і операційна собівартість використовуються по всьому обсягу виготовленої і реалізованої товарної продукції. Валова продукція обліковується за виробничою собівартістю.
Важливим завданням статистики собівартості продукції є:
1) забезпечення правильного обчислення рівня собівартості продукції;
2) систематичне спостереження за виконанням плану по собівартості продукції;
3) вивчення структури собівартості за видами затрат і виявлення впливу зміни структури на динаміку собівартості продукції;
4) аналіз факторів, що впливають на рівень і динаміку собівартості продукції, виявлення резервів подальшого її зниження.
Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню затрат на виробництво продукції, необхідно знати, з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу займають у ній затрати на оплату праці і матеріальні ресурси (матеріали, енергія, паливо), амортизація, інші витрати.
Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класифікацій витрат:
1) за економічними елементами;
2) статтями калькуляції.
При вивченні витрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства (об'єднання) були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належать до одного елемента незалежно від того, як це паливо використовувалось, безпосередньо у виробництві чи на опалення приміщень.
Класифікація витрат за економічними елементами є єдиною і обов'язковою для всіх виробничих об'єднань (підприємств) промисловості. Вона включає:
1) виробничі витрати
- куплені напівфабрикати та комплектуючі;
- паливо та енергії;
- будівельні матеріали;
- запасні частини;
- тара і матеріали, що ідуть на неї;
- допоміжні та інші матеріали.
2) заробітна плата основна і додаткова;
3) відрахування на соціальне страхування;
4) амортизація основних засобів;
5) інші грошові витрати.
Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, амортизацію виражають величину витрат минулої уречевленої праці. Решта елементів витрат (заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування) є витратами на оплату живої праці і утворює частину заново створеної вартості. Винятком є елемент «Інші грошові витрати», який включає як матеріальні, так і витрати живої праці.
Дані про витрати на виробництво за економічними елементами визначаються у розрахунках до бізнес-плану фірм, наводяться у звітності в обсязі всіх затрат даного періоду, незважаючи на те, що деяка частина їх може бути не пов'язаною з виробництвом продукції. Головним завданням вивчення собівартості продукції за економічними елементами є визначення величини витрат живої і минулої праці, співвідношення між ними. Одержані дані використовуються для обчислення чистої продукції галузі і національного доходу країни. Отже, якщо із валової продукції в діючих оптових цінахпромисловості відняти матеріальні витрати, то одержимо обсяг чистої продукції.
Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває витрати підприємства (об'єднання), що пов'язані з виробництвом продукції, то її ще називають кошторисом затрат на виробництво. За її допомогою підсумовують витрати підприємств незалежно від номенклатури продукції, яка ними випускається. Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає можливість визначити роль окремих елементів собівартості у загальних витратах, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між уречевленою і живою працею, розкрити їх вплив на зміну продуктивності суспільної праці.
Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості необхідно знати не лише загальну суму затрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка частина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління. Одержати такі дані за допомогою по елементної класифікації неможливо. Цьому завданню відповідає групування витрат за статтями калькуляції, згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт послуг) в промисловості, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473, за яким виділяються такі групи витрат:
1) сировина і матеріали;
2) зворотні відходи (віднімаються);
3) купівельні вироби, напівфабрикати і послуги сторонніх підприємств;
4) паливо і енергія на технологічні цілі;
5) основна заробітна плата виробничих робітників;
6) додаткова заробітна плата виробничих робітників;
7) відрахування на соціальне страхування;
8) витрати на підготовку і освоєння виробництва;
9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування (включаючи витрати на ремонт і витрати пов’язані з компенсацією зношення спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення);
10) загальновиробничі витрати;
11) загальногосподарські витрати;
12) втрати від технічно неминучого браку;
13) супутня продукція (віднімається);
14) інші виробничі витрати;
15) позавиробничі ( комерційні) витрати.
Суть цієї класифікації полягає в тому, що всі витрати групуються за ознакою спільності їх виробничого призначення. У різних галузях промисловості використовується різна за своїм складом номенклатура калькуляційних статей, що зумовлено особливостями формування у них собівартості. Саме тому, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.
Структура собівартості продукції за статтями калькуляції відбиває співвідношення затрат у повній собівартості: що витрачено, куди витрачено і на які цілі спрямовані кошти. Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства (об'єднання), що є необхідною умовою контролю витрат та запровадження режиму економії на окремих частинах виробництва. Якщо у кожному елементі об'єднуються лише однорідні витрати, то у статтях калькуляції - тільки деякі види витрат є однорідними, а більшість з них включають різні види видатків, тобто є комплексними.
До однорідних належать статті калькуляції, які включають витрати на сировину і матеріали, покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату виробничих робітників та відрахування на соціальне страхування. Решта статей калькуляції «Витрати на підготовку і освоєння виробництва», «Видатки на утримання і експлуатацію устаткування», «Цехові витрати», «Загальнозаводські витрати», «Інші виробничі витрати» є комплексними, оскільки вони об'єднують кілька елементів витрат (матеріали, амортизацію, заробітну плату). Витрати, які відносяться на ці статті, розподіляються між окремими видами продукції лише опосередковано (шляхом застосування коефіцієнтів чи інших показників).
Залежно від структури собівартості продукції виділяють матеріало-, фондо- і трудомісткі галузі. До матеріаломістких належать галузі промисловості, які переробляють первинну сировину, а також ті, які мають багаторазові технологічні процеси. Характерною особливістю таких галузей є висока питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції. Так, у харчовій і легкій промисловості частка матеріальних витрат у собівартості продукції становить 90%, у чорній металургії, в хімічній і нафтохімічній - близько 80%, у машинобудуванні і металообробній промисловості - понад 70%.
По відношенню до технологічного процесу витрати виробництва поділяються на дві групи:
1. основні витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції;
2. накладні витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва і його управлінням.
За способом розподілу між видами виробленої продукції проводиться відмінність також між прямими і непрямими витратами.
Прямі витрати можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні види продукції (робіт, послуг) і розподілені між ними.
Непрямі витрати пов'язані з випуском декількох видів продукції. Вони розподіляються за видами виробів, робіт або послуг на підставі економічних розрахунків (наприклад, пропорційно до основної заробітної плати працівника, безпосередньо зайнятих випуском продукції, часу роботи робітників, відпрацьованих машино-годин на виробництво різних видів продукції і другими методами ).