Вступ
Довгострокова стратегія реформування економіки України зумовлює необхідність використання відповідних ринковим умовам механізмів залучення людини до системи факторів виробництва і реалізації її соціально-економічних можливостей в економічній діяльності.
Дуже важлива роль у вирішенні цієї проблеми належить збереженню і розвитку трудового потенціалу як основи соціально-економічного формування такої зайнятості, що швидко реагує на динаміку соціально-економічних трансформацій у країні та її регіонах.
Водночас доводиться констатувати, що на сьогодні колосальний розрив між цілями і можливостями здійснення ринкових перетворень не дає змоги повноцінно використовувати трудовий потенціал на основі створення оптимальних умов для формування ефективної моделі зайнятості і відтворення робочої сили.
У зв’язку з цим можна стверджувати, що актуальність даної роботи визначається широким спектром досі невирішених науково-теоретичних та практичних завдань щодо корінного реформування існуючих та запровадження принципово нових механізмів формування, збереження і розвитку трудового потенціалу та способів досягнення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості. У зв’язку обставин, які склалися в Україні, можна стверджувати, що суть завдання полягає у вивченні, аналізі та знаходження шляхів вирішення соціально-економічних суперечностей, що виникли і виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання трудового потенціалу.
Також як особлива ланка соціально-трудових відносин, розглядається зайнятість населення у сільській місцевості, особливості формування аграрного ринку праці. Розкриваються актуальні проблеми, що виникають в процесі подолання безробіття на селі, а також розробляються стратегії вирішення цих проблем, знаходження шляху ефективного розподілу трудових ресурсів.
Головна мета курсової роботи полягає в тому, щоб у контексті сучасних трансформаційних процесів виявити закономірності, тенденції, пріоритетні напрямки й особливості збереження і розвитку трудового потенціалу, а також на цій основі розробити пропозиції щодо зайнятості населення і відтворення робочої сили.
Досягнення мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
– розкрити специфіку і особливості відтворення трудового потенціалу в економіці перехідного періоду;
– проаналізувати концепції зайнятості з метою з’ясування тих кількісних і якісних змін, що відбуваються у процесі її ринкового формування;
– проаналізувати сучасні показники рівня зайнятості населення в Україні та вплив на них структурних змін в економіці;
– виявити конкретні причини існуючого безробіття в Україні, його особливості, динаміку та нові тенденції у складі безробітних;
– вирішити проблеми працевлаштування на селі, та в аграрних підприємствах;
– розробити рекомендації та перспективні напрямки, які сприяють проведенню ефективної політики зайнятості в Україні.
Об’єктом дослідження є робоча сила як узагальнена сукупність сутнісних і потенціальних можливостей населення України до мотивованих продуктивних видів діяльності.
Предметом дослідження є закономірності та особливості формування зайнятості робочої сили населення в умовах ринкової економіки та реформації усіх ланок суспільного життя.
Джерелами формування курсової роботи стали праці українських та зарубіжних авторів-економістів, статистичні дані, наукова періодика.
1. Теоретичні основи ринку праці
1.1 Поняття ринку праці та його складові
безробіття трудовий потенціал зайнятість
Ринкові відносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сфери людської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки є людина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежить Дія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчих здібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічного розвитку та умовою задоволення різноманітних всезростаючих потреб людини. І без формування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудова соціально-орієнтованої економіки.
В загальному розумінні ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.
Виявлення сутнісних характеристик ринку праці забезпечується дослідженням існуючих в сучасній світовій та вітчизняній літературі підходів до визначення ринку праці, структури та принципів його формування. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що підхід до ринку праці як до економічної категорії є неоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення: І) через систему обміну; 2) як сукупність суспільних відносин; 4) як сукупність диференційованих підсистем; 3) через систему економічних механізмів, норм та інститутів. Так, вітчизняними економістами ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили, що базується на економічних законах попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу. Іншими вітчизняними вченими ринок праці характеризується як система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання.
Ф. Хаффнер, професор Людвіг Максимиліанського університету (м. Мюнхен) визначає ринок праці як сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби. При цьому вчений підкреслює, що: «…ринок праці як щось єдине – є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці… Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки… Окремі сфери і сегменти ринку праці зв'язані один з одним – тісно або слабо – через перехресну цінову еластичність».
Диференційованого підходу до визначення ринку праці притримуються і вчені-економісти А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, О.М. Тітьонко, які виділяють три сфери його вираження: 1) потенційну, тобто ту сферу, де формується сама праця; 2) циркулюючу, тобто сферу купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмову, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками. На неоднорідності ринку праці, ускладненні його внутрішньої структури наголошує і Т.А. Заяць. Так, провідним сучасним спеціалістом в галузі зайнятості та ринку праці визначено такі основні критерії сегментації ринку праці: форма власності, соціально-демографічні ознаки, мотиваційна основа трудової поведінки населення. При цьому підкреслюється важливість регіонального розрізу дослідження ринку праці: «істотні відмінності в темпах реформування економіки регіонів, в їх демографічному, соціальному, природно-географічному потенціалах визначають специфіку основних структурних компонентів територіальних ринків праці…«|. Як сукупність диференційованих підсистем регіонального характеру визначають ринок праці чернівецькі вчені, обґрунтовуючи, що «процеси, що відбуваються на цьому ринку, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів ієрархічного рангу: загальнонаціонального, регіонального і локального» Одні вчені вважають, що ринок праці – це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців). інші – що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманої робочої сили, треті – що не специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду – робочої сили або спроможності людини до праці. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду – робочої сили або спроможності людини до праці. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії. [1 ст. 183]
Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.
До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси. Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.
До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.
Носії господарсько-трудових інтересів – це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами, Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.
Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.
Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв'язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.