Серед правових умов, які стали стимулом для розвитку БНК також слід відзначити роль патентного права. Так, наприклад, з 1872 року в Канаді уперше власниками канадських патентів могли бути особи, що не є громадянами Канади. Це, у свою чергу, призвело до збільшення прямих інвестицій через філії американських компаній. Історія розвитку окремих фірм свідчить, що захист через патентне право відігравав важливу роль у стимулюванні прямих іноземних інвестицій у сільське господарство і машинобудування Канади. Також можна припустити, що у свій час патентне право стало інструментом для залучення інвестицій у Францію, Німеччину й Англію
Перші "по-справжньому" багатонаціональні компанії з'явилися у 1890-х роках у Британії та Європі. Домінуючу позицію у цей час займали німецькі фірми, які діяли у хімічній і текстильній галузях промисловості та у сфері виробництва електротоварів Однак, після поразки Німеччини у Першій світовій війні (так само, як і в Другій світовій війні), закордонну власність її компаній було конфісковано. Звичайно, це значно загальмувало розвиток німецьких БНК у двадцятому сторіччі порівняно з БНК інших країн.
Цей самий період також був відмічений появою американських БНК. Вважається, що першою американською БНК була компанія з виробництва швейних машин “American Singer Sewing Machine Company”. У 1855 році компанія почала продавати свої машини у Францію використовуючи французьких посередників. Щоб задовольнити попит на свою продукцію у 1867 році компанія заснувала в Великобританії фабрику зі збору готових швейних машин з комплектуючих, які імпортувалися з США. У 1882 році Singer збудувала нову фабрику, яка займалася виробництвом машини вже з місцевих матеріалів Таким чином, компанія “Singer” стала першою фірмою, яка для забезпечення зростаючого попиту на закордонному ринку перейшла від експорту своєї продукції до її місцевого виробництва.
Найбільше зростання американських підприємств прийшлося на період між 1893 та 1914 роками. Це пояснюється, по-перше, спадом на внутрішньому ринку США, що зробило закордонні ринки більш привабливими, та, по-друге, існуючими на той час умовами на фондовому ринку та новим антимонопольним законодавством, які сприяли злиттю компаній у гігантські корпорації з інтересами як на місцевому, так й на закордонному ринках Однак, незважаючи на швидку експансію на закордонні ринки, до 1914 року США отримували більше інвестицій, ніж експортували самі.
Ситуація, що склалася після Першої світової війни, не була сприятливою для збільшення прямих іноземних інвестицій. Такий стан був викликаний, по-перше, змінами на політичній карті світу. Так, після Великої жовтневої революції з капіталістичної економічної системи випав Радянський Союз. Хоча, згідно з впровадженим В.І. Леніним “Новим економічним планом” у 1920-ті роки західні компанії могли діяти в СРСР як спільні з радянськими підприємства, з приходом до влади Сталіна це положення було ліквідовано Таким чином, до 1930 року значна територія була просто закрита для приватних закордонних інвестицій. Розпад Австро-Угорщини та Османської імперії також утруднив вільний рух інвестицій
Другою передумовою став крах міжнародних ринків капіталу в кінці 1920-х - на початку 1930-х років. Це спричинило економічний хаос, який призвів до інфляції, за цим дефляції та збільшення валютного регулювання Все це стало причиною “Великої Депресії” та значного спаду у світовій торгівлі.
По-третє, через загальну нестійкість у світовій економіці, а також побоювання початку нової війни, держави почали проводити більш націоналістично-орієнтовану економічну політику. Так, Італією та Німеччиною було схвалено фашистську економічну політику, яка робила акцент на державному контролі за сировиною та виробництвом, а також на захваті іноземних територій з метою економічного та політичного росту
Націоналістична орієнтованість економічної політики призвела до збільшення інтеграції між фірмами однієї національності. Згодом ці національні об'єднання створили зі своїми закордонними конкурентами міжнародні картелі, метою яких був поділ світового ринку на ексклюзивні сфери впливу, а також зменшення цінової конкуренції через укладання угод про збереження ціни товару при його перепродажі.
На відміну від європейських, американські компанії не могли об’єднуватися у картелі. Це пояснювалося існуванням у США жорстких антимонопольних законів, які визнавали протизаконними картелі між американськими фірмами. В європейських країнах подібні антимонопольні закони стали прийматися лише після Другої світової війни. Однак, правовий контроль в межах США не заважав американським фірмам приєднуватися до закордонних картелів. У 1918 році з прийняттям “Webb-Pomerene Act“ американським компаніям було дозволено створювати картелі для здійснення спільного експорту, а також приєднуватися до міжнародних картелів, за умови, що це не відіб’ється негативно на конкуренції в межах США. Це було значною уступкою з боку американського уряду. Так, наприклад, у 1928 році було сформовано картель між “Shell”, “Anglo-Persian” (зараз “British Petrolium”) та “Standard Oil of New Jersey”. У 1933 році американські компанії створили разом з британськими, китайськими, польськими та австрійськими компаніями “Second International Steel Cartel”
Незважаючи на існування міжнародних картелів та націоналістичну економічну політику, яка сприяла захисту внутрішніх галузей промисловості, у міжвоєнний період продовжувалася тенденція розширення фірм через здійснення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Таким чином, картелі, з одного боку, уповільнювали процес інтеграції міжнародного виробництва, але, з іншого боку, надавали фірмам можливість здійснювати ПІІ в оговорені в угоді про створення картелі регіони, що значно зменшувало ризик збитків від конкуренції.
Надзвичайного значення в міжнародному виробництві БНК набувають після Другої світової війни. На первісному етапі пануюче положення зайняли американські БНК, які уникнули розорення та конфіскації активів, пережитих європейськими фірмами. Європейські компанії не мали можливості задовольнити потреби у необхідних для післявоєнної відбудови товарах, що, у свою чергу, гарантувало американським фірмам високо прибутковий ринок, сприяло їх розвитку, а також стимулювало до випробування та впровадження нових технологій виробництв Таким чином, американські компанії знаходилися у винятковому положенні для розширення на зовнішній ринок через експорт та інвестиції.
Стимулом для швидкого поширення американських ПІІ послужило декілька факторів. По-перше, прийняття у 1948 році “Плану Маршалла” з реконструкції зруйнованої війною європейської економіки відкрило нові можливості для прямого інвестування американськими фірмами. По-друге, становлення нової міжнародної фінансової та торгової системи, а саме створення Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, а також Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, зробило долар стандартною валютою міжнародних операцій. Крім того, нова система була націлена на поступову лібералізацію міжнародної економіки через ліквідацію тарифних бар’єрів в торгівлі. Усунення цих обмежень стало сприятливою умовою для створення комплексних виробництв у більш ніж одній країні, а зменшення витрат на переміщення матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції гарантувало їх успішність. По-третє, американські компанії, які здійснювали іноземні інвестиції, звільнялися від сплати податків з отриманого за кордоном прибутку
Деякі автори вважають, що важливим стимулом для американських ПІІ стало створення у 1957 році ЄЕС. Інші піддають цю думку сумніву і наголошують, що заснування ЄЕС сприяло розвитку спільного міжнародного виробництва в межах Співтовариства, але навряд чи стало вирішальним фактом для збільшенні ПІІ США.
Слід зазначити, що одним з пріоритетних завдань уряду США у повоєнний період стало знищення створених у довоєнний період міжнародних картелів Як наслідок така політика стала причиною екстратериторіальної дії антимонопольних законів США, які поширювалися на закордонні картелі, діяльність яких негативно відбивалася на американському ринку.
На початку 1950-х років відбувається процес відновлення міжнародної конкурентоспроможності європейських компаній. У цей час німецькі компанії починають викуповувати конфісковані закордонні заводи, поновлювати старі міжнародні комерційні зв’язки. Італія також стає джерелом ПІІ. Серйозний вплив на зовнішньому автомобільному ринку набула Франція, що сприяло збільшенню кількості її іноземних виробництв Все це стало передумовою для початку періоду відновлення міжнародної конкуренції. Він починається з 1960 року, коли зменшується загальна частка ПІІ США, а частка Німеччини, Японії та Швейцарії навпаки збільшується
Також 1960-ті роки ознаменувалися появою в числі основних іноземних інвесторів Японії, яка до 1959 року переживала повоєнну реконструкцію. Крім того, приплив інвестицій у країну значно обмежувався існуванням жорсткого державного валютного регулювання На початку 1960-х років японські компанії почали вкладати інвестиції в сусідні країни: Тайвань, Таїланд, Гонконг та Сінгапур. Обсяг японських ПІІ значно виріс після того, як на початку 1970-х років, з метою підвищення вартості єни, японський уряд лібералізував, а потім взагалі скасував обмеження на експорт капіталу Японські компанії не лише продовжували вкладати кошти у азіатські країни, що розвиваються, але й почали здійснювати значні інвестиції в промислово розвинені країни.