Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльності підприємств і організацій, зокрема їх економічної ролі, наявності різних показників і видів собівартості та їх призначення у системі економічної інформації розрізняють різноманітні види калькуляцій. В економічній літературі донині немає єдиної думки щодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б їх вивчати.
На практиці застосовуються такі найбільш поширені ознаки, згідно з якими вони класифікуються. До них слід віднести:
■час складання калькуляцій (директивні і звітні) або призначення і час складання (попередні і наступні);
■періодичність складання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);
■рівень охоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);
■місце виникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);
■характер виробництва (масові, індивідуальні, проміжні);
■склад (обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));
■властивість калькуляційного об'єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).
Серед авторів відсутня єдина методика, підходи до класифікаційних ознак калькуляцій. Це вказує на постійний пошук, наукові дослідження даних питань, що є відрадно, так як істина завжди народжується у суперечках, протиріччях.
Конкретні умови господарювання створюють необхідність складання певних видів калькуляцій відповідно до типу господарств, мети і завдань, що стоять перед ними.
калькулювання собівартість управління витрата
Зупинимось дещо детальніше на характеристиці вищезазначених видів калькуляцій.
Директивні (попередні) калькуляціїскладаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.
До них належать планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).
Планові калькуляції складають на основі планових норм витрат у розрахунку не плановий обсяг продукції (робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництво певної продукції (виконання робіт чи надання послуг) виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства (організації), їх складу і структури. В основі складання планових калькуляцій лежать затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів. У плановій калькуляції дістає своє відображення завдання щодо зниження собівартості продукції.
Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошторису. Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їх окремими видами. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції лежать в основі формування договірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генерального підряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника (забудовника) з генеральним підрядником.
Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науково обґрунтованих діючих виробничих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв'язку зі зміною норм витрат. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартості продукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і організаціях, де налагоджене нормативне господарство і калькуляції складаються на основі чинних норм. Вони служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.
Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, досить подібні між собою, проте між ними є певні відмінності. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція - за чинними нормами за кожний окремо взятий період.
Наступні калькуляціїскладають після виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх ще називають, нормативно-звітні калькуляції.
Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізі калькуляційних статей витрат і характеризують величину окремих видів витрат на виробництво конкретної продукції. Звітні калькуляції застосовуються для контролю виконання планового завдання зі зниження собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивність діючих норм витрат ресурсів і ефективність використання коштів підприємства чи організації, є необхідним джерелом інформації для планування і економічного аналізу собівартості.
До складу звітної калькуляції включаються як витрати продуктивного, так і непродуктивного характеру (втрати від браку, втрати від простоїв тощо). Такий порядок веде до зростання контрольних і аналітичних функцій облікової інформації, посилення бухгалтерського контролю за раціональним використанням виробничих ресурсів.
Калькуляції залежно від періодичності складанняу своїй основі базуються на періоді часу, за який складаються. Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. У масовому безперервному виробництві їх складають за певні невеликі календарні періоди (зміну, добу, декаду, місяць) і характеризують середню собівартість виготовленої за цей період продукції. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах калькуляції складають після виконання усіх робіт із замовлення або за триваліші проміжки часу (місяць, квартал, півріччя, рік) порівняно з масовим виробництвом.
За рівнем охоплення витрат калькуляції поділяються на галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні.
Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартість електроенергії, продуктів харчування, автомобільних перевезень певних видів вантажів тощо)
Виробничі калькуляції характеризують собою сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт на конкретному підприємстві чи організації.
Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основною, допоміжних чи підсобних виробництв.
Технологічні калькуляції уособлюють в собі витрати на окремі деталі, вузли, конструктивні елементи робіт і характеризують рівень технологи на підприємстві чи в організації Вони служать підставою щодо прийняття управлінського рішення стосовно доцільності виготовлення напівфабрикатів чи закупівлі їх у постачальників виконання окремих видів робіт власними силами або передачі їх спеціалізованим субпідрядним організаціям
За характером виробництва калькуляції поділяються на масові (періодичні), індивідуальні та проміжні.
Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період часу (квартал, рік) з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу.
Індивідуальні калькуляції поширені в індивідуальних виробництвах. Вони складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів.
Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт по об'єктах з тривалим циклом виробництва. Значного поширення вони набули у будівництві. Прикладом етапів робіт тут можуть служити нульовий цикл, "коробка" будівлі, покриття тощо.
За складом витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють калькуляції повної й неповної (часткової) собівартості.
Калькуляція повної собівартості включає, крім витрат на виробництво продукції, ще й позавиробничі витрати, тобто витрати, пов'язані з її реалізацією. Вона використовується для вирахування фінансових результатів від реалізації конкретних видів продукції та рентабельності її виробництва.
Калькуляція неповної (часткової) собівартості відображає лише частку витрат, пов'язаних з виготовленням продукції. Цими витратами є так звані змінні витрати, розмір яких залежить від обсягів виробництва. Такі калькуляції значно поширені за рубежем і дістали назву калькуляцій "обмеженої собівартості". Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль, оскільки йдеться про прямі витрати. У даному разі собівартість стає більш наочною, а окремі витрати - краще контрольованими.
З уведенням національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні у законодавчому порядку закріплено формування вищенаведених витрат і складання вказаних калькуляцій.
За властивостями калькуляційного об'єкта розрізняють загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові) калькуляції.
Загальні калькуляції - це калькуляції, які складаються на увесь калькуляційний об'єкт (окремий вид продукції, об'єкт будівництва тощо). Вони відображають собівартість певного виду продукції в цілому по підприємству (організації) і складаються з метою визначення відпускної ціни на кожен вид виготовленої продукції, наданих послуг.