Смекни!
smekni.com

Економічний зміст відносин платності лізингу (стр. 2 из 3)

На розмір ставок лізингового платежу впливають багато чинників, як економічних так і неекономічних. Економічні: рівень банківського відсотка, платіжна спроможність лізингоодержувача, оподаткування, заробітна плата обслуговуючого персоналу, якщо техніка чи устаткування здається в лізинг разом з операторами. Неекономічні: виробіток техніки і обладнання, місцезнаходження лізингоодержувачів, умови експлуатації техніки, строків лізингу, умов платежу та інше.

Виручка, отримана від надання послуг зі здачі в лізинг майна, зокрема по лізингу, є об'єктом оподаткування. В даний час ставка ПДВ становить 20% до оподатковуваного обороту по товарах, роботах і послугах. Доходи, що отримуються іноземними юридичними особами від лізингових операцій на території України, підлягають оподаткуванню на доходи у джерела виплати.

При цьому доходи від лізингових операції розраховуються виходячи з усієї суми лізингового платежу за мінусом суми відшкодування вартості лізингового майна (при фінансовому лізингу), плати лізингодавцю як компенсація за використані ним кредитні ресурси на придбання майна і суми податку на лізингове майно. Амортизаційні відрахування , які проводить лізингодавець (балансоутримувач об’єкту лізингу) нараховують з коефіцієнтом прискорення 3 для того, щоб швидше змінити техніку більш продуктивною.

Раніше використовувати метод прискореної амортизації могли тільки організації, що узгодили це питання з Мінекономіки України. Тепер для розвитку високотехнологічних галузей економіки і впровадження ефективних машин та обладнання прискорену амортизацію можуть застосовувати будь-які організації.

Джерелом виплати лізингової плати є собівартість (у частині амортизаційних відрахувань), що безпосередньо позначається на розмірі прибутку лізингоодержувача; і сам прибуток у частині лізингового відсотка.

У лізингових відносинах з одного боку виникають тимчасово вільні кошти у вигляді продуктивної форми капіталу, а з іншого боку – відбувається вимушене вилучення коштів з обороту для виплати лізингової плати. Однак при всій внутрішній визначеності і відокремленості лізингу і лізингової плати, вони тісно пов'язані один з одним.

Певні кількісні зміни і накопичення маси лізингової плати приводить до якісної зміни в змісті лізингу. Передані в лізинг засоби (якщо це передбачено договором) переходять у власність лізингоодержувача після сплати всієї належної суми лізингової плати. Лізинг у цьому разі перейшов у свій новий якісний стан – майно стало власністю лізингоодержувача, тобто відносини тимчасового володіння і користування виявилися замінені відносинами власності.

Для характеристики економічної природи лізингової плати важливий і аналіз механізму її виникнення, тоді останній виявиться наочнішим. Покажемо рух лізингового капіталу, застосувавши методологію К. Маркса при дослідженні кругообігу капіталу.

Рух лізингового капіталу починається від моменту підписання договору лізингу, після чого у лізингоодержувача виникають відносини. Для того щоб організувати виробництво, лізингоодержувач змушений купити предмети праці і найняти робочу силу. Цей процес наочно представлений у вигляді схеми:

Ріс.1 Схема руху лізингового капіталу за методологією К. Маркса.

В’о + В0 = ЛП,

де лВо – вартість переданих у лізинг засобів виробництва

лЗп – передані в лізинг засоби праці

В'о – частина вартості засобів праці, спожитих за один оборот

В0 – лізинговий відсоток

ЛП – лізинговий платіж

У результаті процесу виробництва виникає товар (Т’), що містить в собі і частину вартості переданих у лізинг засобів праці, після реалізації якого у виручці міститься спожита в процесі виробництва частина вартості переданих у лізинг засобів праці (В'о), рівна за величиною сумі амортизаційних відрахувань. У процесі кругообігу вся вартість переданих у лізинг засобів виробництва переноситься на вироблений товар, тобто вона споживається в процесі виробництва і лізингоодержувач повинен її відшкодувати. Отже, у результаті кожного обороту лізингоодержувач повинен відкладати частину вартості спожитих засобів праці рівну величині В'о, тобто сумі амортизаційних відрахувань.

Таким чином, амортизаційні відрахування, входячи до складу лізингової плати, і служать одним з джерел її виплати. Крім того, лізингодавець повинен отримати не лише грошовий еквівалент вартості засобів виробництва, а і прибуток на свій капітал (В0). Останнй є частиною додаткової вартості, отриманою лізингоодержувачем у результаті реалізації проведеного товару, і якою він вимушений ділитися з лізингодавцем.

Додаткова вартість лізингоодержувача є другим джерелом лізингової плати, а частина її – лізинговий відсоток (В0) як прибуток лізингодавця, є другою складовою частиною лізингової плати.

При дослідженні лізингової плати важливо враховувати принцип розвитку, який характеризується не тільки як однаковий, односторонній рух, а і як вельми суперечливий процес, що являє собою роздвоєння єдиного на протилежні сторони. Лізингова плата виражає відносини, що виходять від двох суб'єктів, – лізингоодержувача і лізингодавця, котрі мають специфічні, різні інтереси при отриманні і сплаті лізингової плати.

Протилежність інтересів суб'єктів лізингових відносин становить основну суперечність лізингових відносин. Вона виявляється в боротьбі між суб'єктами з приводу умов лізингу (термінів, розміру лізингової плати та ін.) і служить джерелом розвитку лізингових відносин у цілому і лізингової плати, як елементу останніх.

Як будь-яка економічна категорія лізингова плата виконує певні функції. Функція ж, як відомо, виражає одну зі специфічних сторін суті і явища, що проявляє себе протягом усього періоду існування даної економічної категорії. Вона повинна бути взаємозв'язана із суттю даної категорії і виражати такий її прояв, який властивий усім її різновидам. Іншими словами, функції лізингової плати як своєрідної ціни лізингу повинні бути пов'язані з рухом переданих у лізинг засобів.

Лізингова плата в частині амортизаційних відрахувань відшкодовує лізингодавцю вартість споживаних у виробництві переданих у лізинг засобів. Іншою своєю частиною – лізинговим відсотком, лізингова плата доставляє лізингодавцю прибуток на зданий у лізинг капітал. За рахунок прибутку лізингова компанія збільшує свій лізинговий фонд, закуповує нові засоби виробництва, які потім знову здає в лізинг.

Тобто відбувається відтворення лізингового капіталу, причому і просте, і розширене. Звідси виходить, що лізингова плата виконує відтворювальну функцію. Вона стимулює раціональне використання переданих у лізинг засобів завдяки тому, що як складова частина являє собою вирахування з доходів лізингоодержувача. Останньому ж доводиться більш продуктивно використовувати передані в лізинг засоби з тим, аби добитися максимальної економії суспільної праці.

Це дозволить лізингоодержувачу покрити вартість лізингової плати і отримати додатковий дохід, що породжує у нього інтерес до подальшого раціонального використання засобів, узятих у лізинг. У зв'язку із цим, лізингова плата виконує функції ефективного використання переданих у лізинг засобів.

Лізингова плата виступає і як гарантія збереження і поворотності вартості переданих у лізинг засобів. У процесі функціонування останніх вона відшкодовує собою вартість засобів, узятих у лізинг. Практика показує, що в договорах лізингу завжди передбачається пункт, згідно з яким у разі псування переданих у лізинг засобів з вини лізингоодержувача, останній виплачує лізингодавцю всю суму лізингової плати, яка належить за договором.

За своєю економічною природою лізинговий капітал дуже близький до кредитного. І той, і інший надається в тимчасове користування на засадах поворотності, платності і терміновості. Один надає тимчасово вільні грошові кошти, другий – не завантажені засоби виробництва. Обидва функціонують на стадії обміну, при цьому, дійсно будучи капіталом, тобто вартістю, яка приносить додаткову вартість. Тим самим, крім споживної вартості, якою володіють один – як гроші, інший – як засобами виробництва, вони набувають додаткової споживної вартості саме тому, що вони функціонують як капітал. І той, і інший приносять своєму власникові певний дохід. Перший – у вигляді лізингової плати, другий – у вигляді позикового відсотка. Усе це говорить про їх єдину економічну суть. Як лізинговий, так і позиковий капітал розвиваються на основі руху вартості і характеризуються поворотністю. Вони виконують однорідні функції.

Відмінності між лізинговою платою і позиковим відсотком криються у відмінностях їх основи – лізингу і кредиту. Основне з яких, на наш погляд, полягає в тому, що позиковий капітал надається у грошовій формі, а лізинговий - у товарній, у вигляді засобів виробництва. У зв'язку із цим, при експлуатації позиковий капітал не схильний до зносу – первинна вартість завершує свій кругообіг, повернувшись до своєї початкової точки в тому ж самому розмірі. Лізинговий же капітал у процесі виробництва зношується і втрачає свою первинну вартість на розмір амортизаційних відрахувань. Звідси і структурна відмінність у складових частинах між позиковим відсотком і лізинговою платою. Остання змушена відшкодувати собою знос, тому містить у собі не тільки лізинговий відсоток, а й амортизаційні відрахування.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що лізинговий капітал є товарною формою позикового грошового капіталу, а лізингова плата – специфічний різновид позикового відсотка, специфіка якого обумовлена лише товарною формою своєї основної субстанції – позикового капіталу. Про це ж писав К. Маркс, досліджуючи суть позикового капіталу; "Товар, який позичається як капітал, позичається зважаючи на його властивості, як основний чи як оборотний капітал. Гроші можуть даватися в позику в обох формах, а такі товари, як будинки,машини, кораблі мажуть надаватися в позику у вигляді основного капіталу. Але будь-який позиковий капітал, яка б не була його форма, і як би природа його споживної вартості не модифікувала зворотну плату, завжди є лише особливою формою грошового капіталу. Тому щось, що дається в позику, завжди є певною грошовою сумою і на цю ж суму обчислюється і відсоток. Якщо те, що позичається... є основний капітал, то кредитор отримує періодично відсоток і частину спожитої вартості найголовнішого капіталу, еквівалент періодичного зносу. А після закінчення терміну не спожита частина позиченого основного капіталу повертається назад у натуральній формі" [7, с.378].