1) він передав його лізингоодержувача на певний час згідно своєї волі;
2) його власність знаходить свою економічну форму реалізації в лізингових платежах, тобто лізингодавець отримує зі своєї власності дохід на тій підставі, що він - власник переданого в лізинг майна.
Таким чином, лізингоодержувач, тимчасово частково користуючись об'єктом лізингу, не є їх тимчасовим власником, оскільки власність не може бути тимчасовою. Разом з тим, категорія користування об'єктивно властива лізинговим відносинам, але характер її змісту дещо модифікується і відрізняється тимчасовістю і відшкодуванням.
Розпорядження - є відчуження власності, зміна відносин власності, заперечення відносин володіння і користування і затвердження іншої власності. Відчужувати - означає усунути від себе свою річ як безгоспну, передати її у власність іншій особі, продати. “Дійсне відчуження є волевиявлення, що я не хочу більш розглядати річ як мою”[50]. Разом з тим, відчуження речі з боку однієї особи є безпосередній вступ у володіння цією річчю з боку іншої. “Вступ у володіння - є перший момент власності. Власність отримується за допомогою споживання, і третій момент - це єдність цих двох моментів - вступ у володіння за допомогою відчуження”[13].
Розпоряджатися річчю може лише власник речі. У лізингових відносинах лізингодавець, залишаючись власником зданого в лізинг майна, має можливість розпоряджатися ним. В умовах лізингу відбувається не відчуження власності, а лише передача майна у користування на певний час за відповідну плату.
Якщо опустити, що в лізингових відносинах присутні відносини розпорядження, то тим самим заперечується відношення лізингодавця як власника і затверджується власність лізингоотримувача, і в той самий час, як це було розглянуто вище, зберігається відношення лізингодавця як власника, що заперечує власність лізингоотримувача. Це стан абсолютної суперечності, оскільки не може бути, що лізингодавець відмовлявся від власності при цьому не припиняючи бути власником, а лізингоодержувач стає власником, не припиняючи бути не власником.
Отже, відносини розпорядження не властиві лізинговим відносинам.
Лізингоотримувач зможе розпоряджатися лізинговим майном лише після його викупу у власника. Але тоді він сам стає власником цього майна, що вже виходить за межі лізингових відносин.
Лізингоотримувач є власником прирощеного майна, придбаного за рахунок власного доходу, отриманого їм в результаті використання лізингового майна. Користування ж означає задоволення потреб за допомогою споживання корисних властивостей матеріально-речових елементів основного капіталу. Отже, якщо взяти до уваги, що в основному, об'єктами лізингу є основний капітал: обладнання, будівлі, то споживання споживних властивостей верстатів виражається у виробництві продукції. Реалізація останньої задовольняє певну потребу лізингоотримувача, а саме - отримання доходу, який він частково привласнює на тій підставі, що тимчасово користується лізинговим майном. Користування, як визначалося вище, припускає не тільки витягання корисних властивостей речі, але й її плодів, тобто означає й отримання доходу.
Таким чином, реалізувавши продукцію і сплативши лізингові платежі, лізингоодержувач стає повноправним власником отриманого доходу. Природно, що купуючи на власні кошти додаткове обладнання, останнє також є власністю лізингоодержувача. Узагальнюючи вищевикладене, на наш погляд, лізинг можна розглядати як тимчасове (на термін вказаний в договорі лізингу) відшкодувальне володіння, користування майном, необхідним лізингоотримувачу для здійснення його діяльності.
Слід відмітити, що лізинг припускає і принцип відшкодування, Цілком природно, що за надане лізингоотримувачу у володіння і користування майно йому доводиться платити.
При лізингу відношення володіння і користування майном відокремлюються від відношення розпорядження ним. При укладенні лізингової угоди право розпоряджатися майном, тобто власником його, залишається лізингодавець, лізингоодержувач набуває права користування і за це право виплачує лізингові платежі. Для подальшого аналізу суті лізингових відносин необхідно розглянути причини і закономірності їх розвитку. Оскільки в лізингових відносинах беруть участь три сторони (лізингодавець, лізингоодержувач і продавець), то їх розвиток відбувається в результаті вирішення протиріч між цими сторонами. Ці сторони можна назвати протилежностями лізингових відносин, які взаємно виключають і одночасно взаємно передбачають одна одну. Боротьба цих протилежностей є рушійною силою розвитку лізингових відносин.
Вона виступає в лізингових відносинах, як процес, у якому є свої стадії розвитку і зміни. Коли лізингодавець купує обладнання у продавця для передачі його в лізинг, стикаються дві протилежності, оскільки лізингодавець зацікавлений купити якомога дешевше, вибране обладнання, він усіма силами прагне збити ціну, у продавця завдання протилежне - продати дорожче. Після цього на це ж обладнання укладається договір лізингу з лізингоотримувачем, тут лізингодавець хоче отримати найвищу ціну. Відбувається процес перетворення протилежностей, який підтверджується тим, що на першому етапі лізингодавець, знижуючи ціну, стимулює укладення лізингової угоди й робить позитивний вплив, на другому етапі вже гальмує і ускладнює лізингову операцію і робить негативний вплив. Процес перетворення протилежностей в лізингових відносинах є найважливішою закономірністю їх розвитку.
Проте, досліджуючи лізингові відносини, було б недостатньо тільки позначити наявність трьох протилежностей, які супроводжують їх учасників. Необхідно проаналізувати відносини між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем, як протилежними сторонами лізингових відносин, тобто виявити суперечності між ними. Вирішення даних економічних протиріч є основною рушійною силою розвитку лізингових відносин. Суперечностям у лізингових відносинах притаманні властивості загальності й вони носять специфічний характер. Загальність суперечностей виражається в тому, що вони властиві всім учасникам лізингової операції. Проте у кожного учасника з рештою різні суперечності, що означає їх специфічність. На наш погляд, можна виділити суперечності, які виникають попарно: лізингодавець - лізингоотримувач, лізингодавець - продавець, лізингоотримувач - продавець. Ці суперечності виникають через різноспрямовані економічні інтереси кожного з учасників операції, які взаємно виключають і одночасно взаємно передбачають одна одну. Як приклад можна привести суперечності економічних інтересів учасників лізингових відносин:
- між лізингоотримувачем і лізингодавцем суперечність - за розміром лізингових платежів і термінами лізингової операції. Оскільки лізингоодержувач зацікавлений отримати найбільш сучасне, функціональне обладнання, яке дозволить йому отримувати прибуток від роботи на ньому, в той самий час заплатити якомога менше;
- між лізингоодержувачем і первинним власником обладнання - по технічному стану лізингового обладнання і термінам його постачання. Оскільки вибір обладнання і підписання акту приймання його здійснює лізингоотримувач;
- між лізингодавцем і первинним власником обладнання - за вартістю обладнання. Оскільки лізингодавець повинен купити дане обладнання.
Нам уявляється, що основною причиною даних суперечностей між суб'єктами лізингової операції є їх різні економічні інтереси.
Кожен розраховує отримати якомога більший прибуток від операції, швидше, з меншими витратами і при відносно малому ризику.
Внутрішня динаміка будь-якої діалектичної суперечності, у тому числі і учасників лізингових відносин, полягає в наступному: у той самий час різні суперечності й виникають, й існують ті, що раніше виникли, і вирішуються [9,с.114]. Можна виділити наступні стадії розвитку суперечностей: виникнення, прояв, зрілість і вирішення.
У якості прикладу розглянемо докладніше суперечність між лізингодавцем і лізингоотримувачем. Виникають вони, як тільки лізингоотримувач звертається до лізингодавця із заявкою про лізинг обладнання. Кожен пред'являє свої вимоги по наступних питаннях: яке обладнання передається в лізинг, на який термін, яким чином і в які терміни відбуватимуться лізингові платежі, Лізингодавець і лізингоотримувач висувають вимоги найбільш придатні їм самим, а значить не придатні іншому, оскільки їм властиві протилежні економічні інтереси.
Отже, перша суперечність безпосередньо пов'язана з самим обладнанням: лізингодавець зацікавлений, перш за все віддати в лізинг найбільш незатребуване, швидше за все морально застаріле обладнання, на яке у нього немає клієнтів. Лізингоотримувач, навпаки, хоче отримати найсучасніше і найбільш продуктивніше обладнання.
Друга суперечність пов'язана з термінами лізингу; лізингодавець зацікавлений віддати обладнання в лізинг на термін зіставний або близький до терміну повної амортизації обладнання, після закінчення якого, сума отриманих лізингових платежів покриє всі його витрати. В результаті лізингодавцю не треба буде шукати нового клієнта на це обладнання. Лізингоотримувач прагне отримати обладнання на короткий термін, оскільки обладнання може швидко застаріти, якість товарів, що виробляються на ньому, перестане відповідати конкурентним вимогам. Надалі лізингоотримувач, по закінченні терміну договору лізингу» зможе вибрати інше, сучасніше обладнання.