Виробнича програма та її ресурсне обґрунтування (стр. 2 из 4)
Перший етап «Вибір та загальна характеристика асортименту підприємства» відображає характеристику товарів, що входять до його асортименту, на основі яких буде формуватися оптимальна річна виробнича програма.
Наступний етап визначає основні елементи документації, які використовуються при складанні річної виробничої програми. До них відносять: стратегічний план розвитку, перспективний прогноз випуску продукції, результати маркетингових досліджень цільового ринку, довгострокові і поточні договори тощо. Важливим етапом, пов'язаним із формуванням річної виробничої програми підприємства, є огляд та аналіз основних показників виробничої діяльності підприємства, на основі яких вибираються та обґрунтовуються критерії оптимальності, які послідовно включаються в економіко-математичну модель задачі.
До критеріїв оптимальності виробничої програми підприємства рекомендуємо віднести такі критерії: обсяг валового прибутку, обсяг реалізованої продукції та частку освоєного цільового ринку. До обмежень - обмеження щодо використання певних видів ресурсів (сировини, матеріалів) або загальні витрати.
Побудова багатокритеріальної моделі виробничої програми - наступний етап процесу моделювання оптимальної виробничої програми підприємства.
2. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю. Особливості обґрунтування виробничої в одно- і багатопродуктивному виробництві. Обчислення пропускної здатності груп устаткування та їх завантаження.
Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис. 1.
Рис. 1
Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.
Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.
Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:
• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;
• кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;
• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, ; нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).
Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.
Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості - печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво.
За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;
б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20 - 25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
Виробнича потужність підрозділів, виражена безпосередньо в обсязі продукції, обчислюється для умов однопродуктового виробництва за формулою:
де Nв.п - виробнича потужність групи взаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному виразі;
Тр - час роботи одного агрегату за розрахунковий період, год.;
mо - кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі;
tо - затрати часу на виготовлення одного виробу.
Якщо tо виражено в нормованому часі (машинні нормо-години) - tн, то
,де kн - плановий (прогнозний) коефіцієнт виконання норм (береться переважно на досягнутому рівні).
За умов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення.
Виробнича потужність системи взаємопов’язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом (потокові, автоматичні лінії), обчислюється за формулою:
де Тр - час роботи технологічної лінії за розрахунковий період, год;
r - такт роботи лінії (проміжок часу, через який вироби сходять з лінії), хв.
У виробничих підрозділах багатопродуктового виробництва з груповим розміщенням устаткування подібні обґрунтування мають форму порівнянних обчислень пропускної спроможності устаткування і його завантаження у машино-годинах. Відношення цих величин характеризує ступінь завантаження устаткування.
де kз - коефіцієнт завантаження устаткування певної технологічної групи;
Тз - завантаження устаткування виробничою програмою у плановому періоді, машино-годин;
Тп.с - сумарний час роботи устаткування групи в плановому періоді, який називають пропускною спроможністю цієї групи, машино-годин.
На практиці використовується й обернена величина цього показника (
). Останній показує, наскільки пропускна спроможність покриває завантаження устаткування і має назву коефіцієнта пропускної спроможності (виробничої потужності).Завантаження устаткування обчислюється на основі планового обсягу продукції і затрат часу на її обробку.
,де n - кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що обробляються на даній групі устаткування;
Ni - кількість виробів і-го найменування у натуральному виразі;
ti - затрати часу на обробку одного виробу і-го найменування на даній групі устаткування, год.
Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи визначається як добуток часу роботи одного агрегата (ТР) на їх кількість (mо).
Тп.с = Трmo.
Час роботи одного агрегата обчислюється так:
Тр = Тн (1 –
),де Тн - номінальний (режимний) фонд часу роботи одного агрегата (машини) в плановому періоді, год;
b - планові втрати часу на ремонт агрегата, %.
Це формула загальна. Якщо можна точніше передбачити тривалість потрібного ремонту в робочий час, то ця величина просто віднімається від Тн. Коли такий ремонт не припадає на плановий період, то Тр = Тн.
Тн = (Др tз – Дсtс) kз,
де Др - кількість робочих днів у плановому періоді;
tз - тривалість робочої зміни, год;
Дс - кількість днів зі скороченою робочою зміною;
tс - тривалість скорочення робочої зміни, год;
kз - коефіцієнт змінності роботи (кількість змін роботи на добу).