Шляхи подолання банкрутства підприємства та його виходу з кризи на сучасному етапі (стр. 2 из 8)

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником чи власником господарюючого суб'єкта його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення господарюючим суб'єктом про свою неспроможність із метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», – неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається Законом боржником.

Слід зазначити, що на відміну від чинного Цивільного кодексу (ст. 212) Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» досить детально визначає поняття та склад грошових зобов'язань, під якими розуміють зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі до арбітражного суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено зазначеним Законом. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, що виникають з такої участі.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до арбітражного суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрутство» (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7).

Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом. Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

– задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе До неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

– орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

– при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

– в інших випадках, передбачених Законом (п. 5 ст. 7). Справу про банкрутство порушує арбітражний суд, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (п. 3 ст. 6).

Тут слід враховувати, що:

по-перше, безспірні вимоги кредиторів – це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

по-друге, з 1 листопада 2009 року мінімальний розмір заробітної плати становить 744 грн. (отже розмір безспірних вимог сукупно має бути не менше 223 тис. грн.).

Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і строку їх непогашення. Наприклад, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань (п. 1 ст. 32); підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського) господарства є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів (п. 1 ст. 50).

1.3 Наслідки визнання підприємства банкрутом

Внаслідок оголошення про банкрутство підприємство переходить у новий правовий статус – статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень:

– припиняється підприємницька діяльність боржника;

– право розпорядження майном, майнові права та обов'язки банкрута переходять до ліквідаційної комісії;

– строки усіх боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, що минули;

– нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута припиняється.

Арбітражний суд може визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна боржником, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі за умови, якщо її здійснено в інтересах зацікавленої особи з боку боржника. Таку ж дію арбітражний суд може вчинити щодо будь-якої угоди боржника про продаж майна чи прийняття останнім на себе зобов'язань протягом одного місяця до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховання цього майна або несплати боргів, якщо боржник у результаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним у результаті виконання цієї угоди. Угоди можуть визнаватися недійсними за поданням прокуратури, клопотанням боржника, розпорядника майна або кредиторів.

Банкрутство – це найсуворіша майнова санкція щодо боржника. Законом встановлено, що з метою погашення боргу стягнення може бути звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власності або повного господарського відання.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону «Про банкрутство» у випадках, передбачених законодавчими актами, стягнення за претензіями кредиторів може бути звернено і на інше майно. Тут йдеться, зокрема, про господарські товариства: з додатковою відповідальністю та повні.

Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Загалом учасники цього товариства відповідають при його банкрутстві своїми внесками до статутного фонду. При недостатності ж цього майна якраз і діє правило про «додаткову відповідальність», тобто наступає вже безпосередньо відповідальність учасників товариства їхнім майном. Ця відповідальність визначається «в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника» (ч. 1 ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. Це межі майнової відповідальності такого товариства.

Дещо інший механізм відповідальності повних товариств. Суть повного товариства полягає в тому, що всі його учасники «займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном» (ст. 66 Закону «Про господарські товариства»). Повна відповідальність у такому разі визначається як відповідальність усім майном повних товариств, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення.

Аналогічно регулюється відповідальність повних товаришів командитного товариства (ст. 75, 77 Закону «Про господарські товариства»).

Щодо оцінки майна банкрута Закон «Про банкрутство» користується бланкетною нормою, роблячи посилання на Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Згідно зі ст. 9 зазначеного закону майно банкрута оцінюється за так званою відновною вартістю наявних основних і оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості цього підприємства. Що означає ця категорія та як вона обраховується, визначено в Методиці оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. №1114.

Майно банкрута оцінюється як цілісний майновий комплекс.

Мал. 1. Оцінка майна банкрута