Роль підприємництва у розвитку економіки України (стр. 4 из 6)

Важко уявити собі, що в будь-якій іншій компанії на таке погодилися б інші акціонери. Тут вибирати не доводилося: так свого часу розуміли «створення інвестиційної привабливості».

Коли другий великий акціонер «Київстару» спробував у судовому порядку домогтися зміни статуту, у хід пішли методи, котрими Telenor навряд чи насмілився б скористатися у демократичній Норвегії. Компанія розсилала відкриті листи всім гілкам влади, в яких заявляла про те, що коли суд прийме рішення не на її користь, це негативно позначиться на «інвестиційному кліматі». Держчиновники високого рангу ні з того ні з сього починали слово в слово повторювати заяви Telenor і відкритим текстом виражати надію, що суд прийме рішення на користь норвежців. На останнє засідання в цій справі у Верховному суді 3 жовтня прийшов навіть посол Норвегії, як, так би мовити, моральна підтримка. Втім, це не завадило суддям констатувати той факт, що був і так очевидним — що статут «Київстару» необхідно привести у відповідність із законодавством.

Україна — далеко не єдина країна, де Telenor обвинувачують у спробах установити свій власний «інвестиційний клімат». Зовсім нещодавно скандальна ситуація склалася у Сербії, де Telenor за 1,9 млрд. дол. придбав у держави 70% місцевого оператора Mobi63. Оскільки в конкурсі на придбання цього активу брали участь багато інших відомих компаній, сербські ЗМІ неодноразово обвинувачували норвежців у тиску на державу з метою позитивного вирішення цього питання.

4. Інвестиції в Україну

У січні-вересні 2004 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1321,0 млн.дол.США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД - 51,9 млн.дол. (3,9% до загального обсягу), з інших країн світу – 1269,1 млн.дол. (96,1%).

Основними формами залучення капіталу залишаються грошові внески, які склали 807,9 млн.дол. (61,2% вкладеного обсягу), та внески у формі рухомого і нерухомого майна – 386,3 млн.дол. (29,2%).

Приріст іноземного капіталу у січні-вересні 2004 року склав 1004,6 млн.дол. (14,9% до обсягів на початок року). Інвестиції надходили переважно з Кіпру (19,6% обсягу приросту), Німеччини (10,9%), Сполученого Королівства (10,8%), Віргінських островів, Британських (10,7%), Нідерландів (7,1%), Швейцарії (5,6%) та Австрії (5,6%).

У звітному періоді найбільші обсяги приросту капіталу спостерігались на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в торгівлі – 259,0 млн.дол., фінансової діяльності – 145,2 млн.дол., харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів – 124,7 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 жовтня 2004 року становив 7761,5 млн.дол., що складає 163 долара на одного мешканця.

Інвестиції надійшли зі 117 країн світу, при цьому на 9 з них припадає майже три чверті загального обсягу прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами української економіки є:

– Кіпр – 1092,9 млн.дол. (14,1% загального обсягу);

– США – 1054,6 млн.дол. (13,6%);

– Сполучене Королівство – 809,0 млн.дол. (10,4%);

– Німеччина – 551,3 млн.дол. (7,1%);

– Нідерланди – 530,9 млн.дол. (6,8%);

– Віргінські острови, Британські – 475,0 млн.дол. (6,1%);

– Російська Федерація – 427,9 млн.дол. (5,5%);

– Швейцарія – 377,3 млн.дол. (4,9%);

– Австрія – 308,5 млн.дол. (4,0%).

Майже половину усіх іноземних інвестицій отримали підприємства промисловості – 3696,1 млн.дол. Інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства швидко-окупних видів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво в торгівлі – 1241,3 млн.дол. (16,0% загального обсягу інвестицій) і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – 1131,2 млн.дол. (14,6%). Не залишаються поза увагою у нерезидентів підприємства машино-будування, в які вкладено 650,7 млн.дол. (8,4%), транспорту і зв’язку – 563,6 млн.дол. (7,3%), металургії та оброблення металу – 502,6 млн.дол. (6,5%), хімічної та нафтохімічної промисловості – 348,9 млн.дол. (4,5%), а також організації, що здійснюють фінансову діяльність – 649,0 млн.дол. (8,4 %), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 475,5 млн.дол. (6,1%).

Іноземні інвестиції вкладено у 10046 підприємств України. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій займають м.Київ – 2487,8 млн.дол. (3702 підприємства та 32,1% обсягу іноземного капіталу), Дніпропетровська – 637,5 млн.дол. (536 та 8,2%), Запорізька – 482,6 млн.дол. (255 та 6,2%), Одеська – 477,7 млн.дол. (627 та 6,1%), Донецька – 474,5 млн.дол. (340 та 6,1%), Київська – 453,0 млн.дол. (285 та 5,8%), Харківська – 393,1 млн.дол. (373 та 5,1%), Львівська – 338,6 млн.дол. (1079 та 4,4%) області та Автономна Республіка Крим – 287,7 млн.дол. (216 та 3,7%).

Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 жовтня 2004 року склала 459,1 млн.дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру – 107,2 млн.дол., США – 83,9 млн.дол., Сполученого Королівства – 58,0 млн.дол., Польщі – 43,6 млн.дол., Німеччини – 42,8 млн.дол.

5. Участь влади у підприємницькій діяльності

Для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:

- стабільна національна грошово-кредитна система;

- пільгова системи оподаткування;

- активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;

- державна фінансова та матеріально-технічна підтримка підприємництва;

- ефективний захист інтелектуальної власності;

- спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;

- правовий захист підприємництва;

- формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва.

Державна підприємницька політика має включати такі складові:

- державне регулювання тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його факторами (політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна політика; інститут банкрутства суб'єктів підприємництва тощо;

- державну систему підтримки підприємництва. Світовий досвід показує, що роздержавлення — це загальноекономічний процес, який може відбуватися в різноманітних формах: як у межах державної власності (демонополізація), так і поза її межами (денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств на акціонерні товариства, тобто корпора-тизацію (акціонування) та трансформацію державної власності в приватну зі зміною суб'єкта права власності (приватизація).

На нинішньому етапі в Україні ставиться завдання переходу до інвестиційно-орієнтованої приватизації, яку пропонується здійснювати за двома напрямами:

1. Приватизацію великих підприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальними планами на підставі галузевих програм реструктуризації продажем пакетів акцій з можливою передачею прав на управління закріпленим за державою пакетом акцій стратегічному інвестору під конкретні зобов'язання;

2. Організувати масовий розпродаж (навіть за символічну ціну) за грошові кошти та ОВДП малоліквідних об'єктів, залишків реалізованих пакетів акцій підприємств, які не мають стратегічного значення для економіки країни, об'єктів незавершеного будівництва, а за наявності вигідних пропозицій і окремих інвестиційне привабливих підприємств. Це створюватиме передовсім економічне середовище для формування широкого прошарку управлінців, менеджерів, здатних забезпечити ефективну діяльність підприємств в умовах жорстокої внутрішньої та зовнішньої конкуренції.

Конкурентна (антимонопольна) політика держави спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення. Основою конкурентної політики держави є антимонопольне законодавство, представлене Законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про Антимоно-польний комітет України» (1993 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), та інші нормативно-правові акти.

В основу антимонопольної політики покладається Державна програма демонополізації економіки та розвитку конкуренції. Метою цієї Програми є формування та розвиток конкурентного середовища, яке б забезпечувало ефективне використання суспільних ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. Ними є: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств і покупці.

Інститут банкрутства є невід'ємною складовою державної підприємницької політики та інструментом цивільноправової відповідальності за неефективну організацію роботи підприємницьких структур.

В Україні нормативно-правове регулювання процесу банкрутства ґрунтується на Законах України «Про банкрутство», «Про банки і банківську діяльність», «Про аудиторську діяльність», а також на Арбітражному процесуальному кодексі України. Суб'єктом банкрутства можуть стати підприємницькі структури або державні підприємства, що неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Однак неспроможний суб'єкт господарювання на цьому етапі ще не є банкрутом. Він визнається таким тільки за рішенням арбітражного суду. До прийняття такого рішення йому надається можливість вийти зі стану неспроможності через процедуру санації (систему заходів, спрямованих на запобігання банкрутству).

Основою державної підтримки підприємництва є розроблення та реалізація державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва. Державні програми підтримки можуть реалізовуватися центральними та місцевими органами виконавчої влади. Програми мають забезпечити формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного) забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових) форм державного регулювання.