Зменшення кількості зайнятих у 2009р. порівняно з 2008р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.
У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості, табл.2.3
Таблиця 2. 3
Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості та місцем проживання, 2008 – 2009 рр.
| 2008р. | 2009р. | |||||
| усього | міські поселення | сільська місцевість | усього | міські поселення | сільська місцевість | |
| Усього, тис.осіб | 20972,3 | 14416,8 | 6555,5 | 20191,5 | 13684,8 | 6506,7 |
| у тому числі у % до підсумку | ||||||
| працюючі за наймом | 82,0 | 92,8 | 58,4 | 81,5 | 91,8 | 59,9 |
| самозайняті (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї) | 18,0 | 7,2 | 41,6 | 18,5 | 8,2 | 40,1 |
Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у 2009р. порівняно з попереднім роком також зменшилася і складала 4,5 млн. осіб, або 22,1% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.
Неформальний сектор економіки, як і в попередні роки, залишається переважаючим місцем прикладання праці майже для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міських поселеннях зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці.
Сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності неформального сектору економіки (66,0% зайнятих у цьому секторі, або 73,0% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво, табл. 2.4
Таблиця 2.4
Зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності, 2008 – 2009 рр.
| 2008р. | 2009р. | |
| Усього, тис. осіб | 4563,8 | 4469,9 |
| у % до загальної кількості зайнятого населення | 21,8 | 22,1 |
| у тому числі за видами економічної діяльності: | ||
| Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво | 65,7 | 66,0 |
| Будівництво | 12,1 | 11,9 |
| Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів | 12,8 | 12,8 |
| Діяльність транспорту та зв'язку | 1,5 | 1,8 |
| Інші види економічної діяльності | 7,9 | 7,5 |
У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у 2009р. складала 79,0%, табл.2.5
Таблиця 2.5
Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за статтю, місцем проживання та віковими групами у 2009 році
| Усього | У тому числі за віковими групами (років), у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи | Працездатного віку, тис. осіб | ||||||||
| тис. осіб | у % до | |||||||||
| загальної кількості зайнятих | 2008р. | 15–24 | 25–29 | 30–39 | 40–49 | 50–59 | 60–70 | |||
| Все населення | 4469,9 | 22,1 | 97,9 | 29,2 | 18,2 | 17,7 | 17,0 | 21,5 | 60,8 | 3531,8 |
| жінки | 2105,9 | 21,1 | 97,5 | 25,8 | 15,6 | 15,3 | 15,1 | 23,3 | 64,9 | 1450,9 |
| чоловіки | 2364,0 | 23,1 | 98,3 | 31,8 | 20,3 | 20,1 | 19,3 | 19,7 | 55,5 | 2080,9 |
| міські поселення | 1450,2 | 10,6 | 101,9 | 14,3 | 11,1 | 10,1 | 9,3 | 8,9 | 19,3 | 1301,2 |
| сільська місцевість | 3019,7 | 46,4 | 96,2 | 54,4 | 38,9 | 36,0 | 34,3 | 48,7 | 92,9 | 2230,6 |
Дані табл..2.5 свідчать, що найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економіки спостерігався серед молоді віком 15-24 роки та пенсіонерів у віці 60-70 років.
2.2 Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України
В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, всеоб‘ємлюючої автоматизації виробництва, її все більш корпоративного або навпаки - локального характеру дістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу.
Всі зазначені явища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Але в Україні формування ринку праці диктує необхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфіку перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення.
Це не виключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними для стратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливо лише при умові їх адаптації до «українських реалій». В Україні трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначається низкою факторів:
- Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.
- Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх років показує, що приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили.
- Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачає належну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки у відповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій між структурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеної диспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.
У порівнянні із засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади у розвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають у своєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки і проведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значення набуває правильний вибір пріоритетів.
З урахуванням вищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні принципи політики зайнятості. Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:
- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;