Політичні ризики (у широкому сенсі слова) залишаються високими. При цьому реальна небезпека бачиться не в можливості зміни політичного ладу, реставрації і зв'язаного з цим насильницького перерозподілу власності, а у сваволі місцевої влади і тих чи інших обласних чиновників, від яких залежить успіх бізнесу.
1.3 Правове середовище бізнесу в Україні
фінансовий аналіз витрата зниження собівартість
Перехід до ринкових відносин зажадав створення нової правової бази, що відповідає цим відносинам, і правового інституціонального механізму, що забезпечує їхній розвиток. Розвиток нормативного правового середовища підприємницької діяльності являє собою частину проведеної в Україні правової реформи.
Основу правового середовища бізнесу в Україні складають Конституція України, кодекси, закони, підзаконні акти, постанови і розпорядження Уряду України, акти міністерств і відомств (постанови, розпорядження, інструктивні листи, інструкції, накази, роз'яснення, вказівки і т.п.), акти суб'єктів України й органів місцевого самоврядування. Основні акти цивільного права представляють основу для розвитку спеціальної нормативної бази, що сприяє в сполученні з формуванням нових правових інститутів становленню і розвитку ринкових відносин.
Діюча в даний час Конституція України, прийнята всенародним голосуванням 28 червня 1996 р., закріплює фундаментальні основи соціально-економічного пристрою суспільства. У ній визнається існування різноманіття форм власності (державної, приватної, інших форм), їхній рівний захист із боку держави. Нормальне існування різноманітних форм власності припускає вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів, підтримку конкуренції, волю економічної діяльності. Конституція України закріплює і гарантує цивільні права і волі, у тому числі право на приватну власність, майно, вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої, не забороненої законом економічної діяльності. Україна відповідно до Конституції має єдину грошову і кредитну системи, єдиний державний бюджет і єдину систему податків.
Цивільний кодекс України (ЦКУ), від 1 січня 2004 р., регулює правове положення учасників цивільного обороту, відносини між особами, що здійснюють підприємницьку діяльність, підстави виникнення права власності й інших речових прав, договірні й інші зобов'язання, майнові і немайнові відносини, засновані на рівності, автономії волі і майнової самостійності їхнього учасників.
Книга перша Цивільного кодексу визначає підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, способи їхнього здійснення і захисту. Тут даються визначення понять фізичної і юридичної особи, підприємницької діяльності, індивідуального підприємця, підприємства, його організаційно-правової форми, правоздатності і дієздатності, загальні положення про зобов'язання і договір.
Книга друга Цивільного кодексу України є логічним продовженням книги першої, розкриває конкретні правила про особисті немайнові права фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи; загальні положення про право власності; загальні положення про речові права на чуже майно.
Книга третя Цивільного кодексу України розкриває право власності та інші речові права.
Книга четверта Цивільного кодексу України розкриває поняття права інтелектуальної власності, співвідношення права інтелектуальної власності та права власності, об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності, підстави виникнення (набуття) та припинення права інтелектуальної власності.
Книга п'ята Цивільного кодексу України, яка має назву “Зобов'язальне право”, розкриває загальні положення про зобов'язання, про договір, про окремі види договорів і позадоговірних зобов'язань, що виникають у зв'язку з підприємництвом, заподіянням шкоди і безпідставним збагаченням.
Книга шоста Цивільного кодексу України розкриває загальні положення про спадкування, здійснення права на спадкування, оформлення права на спадщину та спадковий договір.
Узагалі вперше на рівні кодексу урегульовані договірні відносини, що не існували в минулому, але отримавши розвиток в умовах ринкових відносин, наприклад, продаж і оренда підприємств, фінансова оренда (лізинг), фінансування під поступку грошової вимоги (факторинг), комерційна концесія (франчайзинг), довірче керування майном, агентські відносини, постійна і довічна рента.
Розвиток економічних відносин у суспільстві зажадав виділення в самостійний предмет законодавчого регулювання транспортної експедиції, договірних відносин по виконанню науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт, надання послуг, договорів банківського рахунка і банківського вкладу, кредитного договору, діяльності в чужому інтересі без доручення. Визначених змін і більшої деталізації в кодексі відповідно до потреб реального економічного обороту зажадали традиційні правила і норми про купівлю-продаж, оренду, підряд, перевезення, комісію, доручення, позиці, збереження.
Господарський кодекс України визначає підстави утворення та особливості організації підприємств, їхні організаційно-правові форми. Підприємство як організаційна форма господарювання є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.
Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
1. Приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
2. Підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
3. Комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
4. Державне підприємство, що діє на основі державної власності;
5. Підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законодавством.
У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який їм призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засідках трудового найманню, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Визначення основних засад господарювання в Україні, регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання покладено на Господарський кодекс України, який набрав чинності від 01 січня 2004 р.
Основні положення договірного права (особливості заключення і виконання договорів) у процесі здійснення підприємницької діяльності регулюються Цивільним Кодексом України. У випадку виникнення господарських суперечок і розбіжностей, вони підлягають розгляду і вирішення господарськими судами. Господарський суд – процес вирішення спорів спеціальними судами, яким сторони за домовленістю передають свої правові суперечки і рішенням яких зобов'язуються добровільно підкорятися. Повноваження, порядок утворення і діяльності господарських судів в Україні встановлений Конституцією України, Господарським кодексом України, Законом України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 р.
Господарські суди є судовими інстанціями з дозволу економічних суперечок, що забезпечують захист порушених прав чи прав, що заперечуються, і законних інтересів підприємств, установ, організацій і громадян. Вони сприяють зміцненню законності в підприємницькій та іншій економічній діяльності.
Цивільний кодекс України визначає особливості реорганізації і ліквідації підприємств, порядок добровільної ліквідації і ліквідації у випадку оголошення підприємства (юридичної особи) банкрутом.
У ЦКУ визначені особливості банкрутства окремих категорій підприємств-боржників: містоутворюючих організацій, сільськогосподарських підприємств, страхових організацій, професійних учасників ринку цінних паперів і навіть організацій, що здійснюють незаконну діяльність по залученню коштів громадян.