Смекни!
smekni.com

Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації (стр. 5 из 23)

У розвинутих країнах держава здійснює непрямий вплив на динаміку заробітної плати і реальних доходів населення за допомогою податкової політики, а також сприяючи розвитку системи колективних договорів і діалогу між соціальними партнерами, у якому воно найчастіше бере участь як медіатор і арбітр. Діюча система колективних договорів є «основним інструментом регулювання зростання заробітної плати» [13].

Про який-небудь непрямий вплив нашої держави на сучасному етапі розвитку говорити не доводиться. Вона навіть є одним з порушників колективних договорів і трудового законодавства. Так «заборгованість державного бюджету України по заробітній платі вперше була виявлена за підсумками 1995 року. Протягом 1996-2006 років її обсяги зросли більш, ніж на 0,8 млрд. грн. А станом на 1 січня 2009 року складала майже 1,1 млрд. грн. Але на думку багатьох економістів, обсяги реальної заборгованості, пов'язаної з несвоєчасною виплатою зарплати значно вищі зазначеної цифри.

Одним з напрямків досягнення єдності економічної і соціальної ефективності виробництва є проведення державою екологічної політики. Вона в основному полягає у встановленні законодавчих норм в галузі охорони природного середовища. Але, слід зазначити, що в останні роки центр ваги перемістився з директивного регулювання на економічне. Через те, що перше не повною мірою виконує свою функцію, екологічна криза постійно поглиблюється. Основними економічними інструментами в подоланні протиріччя між економічною і соціальною ефективністю в галузіі навколишнього середовища є екологічні податки та субсидії, квоти на викиди забруднюючих речовин, визначення прав власності на деякі природні ресурси (земля, вода, ліс), вимоги у відношенні змісту рециклірованих матеріалів в тій чи іншій продукції та ряд інших.

Показовим в цій сфері є досвід США. Держава переходить від конкретних задач зниження рівня забруднення атмосфери і водоймищ до вирішення проблем ресурсозбереження, комплексного використання первинної та вторинної сировини і далі (що дуже важливо) до ідеї консервації природних ресурсів [30].

Поряд з екологічною політикою, що проваджується державою, у розвинутих країнах бізнес розробляє й ефективно застосовує цілу систему своїх власних інструментів екологічної політики. Такі дії з боку підприємців обумовлені в першу чергу тим, що вони сприяють досягненню конкурентних переваг. Екологічні вимоги стають невід'ємною частиною корпоративної стратегії найбільш передових підприємств і сприяють як просуванню нової продукції на світові ринки, так і збереженню вже завойованих позицій у світовій економіці. Екологічний інструментарій на рівні компаній включає цілий арсенал засобів, найбільш важливими з яких є екологічна оцінка та її нове більш широке поняття – «оцінка життєвого циклу товару», екологічний аудит, екологічна звітність, екологічний менеджмент, екоупаковка, екомаркіровка.

Чимало керівників промислових підприємств у розвинутих країнах розуміють, що відходи являють собою просто невикористаний ресурс підвищення їх прибутковості. Так, наприклад, фірма АТ & Т вже скоротила токсичні викиди в повітря на 95 % і викиди хлорфторуглеродів на 98 %. У 2008 році в США на 75 конкретних прикладах у різних галузях промисловості проведене дослідження заходів щодо попередження забруднення навколишнього середовища. Виявилося, що середній період окупності капіталовкладень на скорочення відходів складає тільки 1,58 року: річний прибуток на інвестований капітал знаходиться на рівні 63 %.

У нашій країні питанням екологічної політики не приділяється достатньої уваги. Прийняте в галузі охорони навколишнього середовища законодавство, незважаючи на досить тверді природоохоронні нормативи, не підкріплене важелями його ефективної практичної реалізації, впроваджується зі значним відставанням від рівня найбільш просунутих у цій галузі країн Заходу. Однак найглибша проблема полягає в тому, що більшість українських підприємств дотепер не змінили свого ставлення до екології як до витратного заходу. Вони далекі від розуміння тих конкурентних переваг, що можуть бути отримані в результаті підключення до цього нового і перспективного напрямку розвитку світової економіки. На сучасному етапі розвитку помилковість такого сприйняття ще більш збільшує і соціальну й економічну кризу в нашій країні.

Україна може і повинна використовувати міжнародний досвід подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва для розробки нової економічної стратегії розвитку. Необхідно підсилити пріоритетність соціальних чинників.

Ґрунтуючись на вищенаведеному досвіді розвитих країн у проблемі досягнення єдності економічної і соціальної ефективності, слід зазначити, що втручання держави в подолання протиріччя явно недостатньо. Необхідно, щоб деякі заходи здійснювалися безпосередньо самими підприємствами і з їх ініціативи. Адже, незважаючи на зростання ролі державного регулювання, підсилюється соціальна нерівність, поширюється безробіття, руйнується навколишнє середовище і відбуваються інші негативні явища.

економічний соціальний ефективність

1.3 Роль підприємства в досягненні єдності економічної і соціальної ефективності його функціонування

Що стосується ролі суб’єкта господарювання в процесі досягнення єдності соціальної то економічної ефективності, то необхідно зауважити, що на будь-якім підприємстві застосовується не тільки техніка, але й робоча сила. Високий технічний рівень машин і устаткування, відмінна якість сировини, матеріалів, достатня кількість фінансових і інформаційних ресурсів на підприємстві являють собою тільки потенцію для зростання економічної ефективності виробництва на мікрорівні. Як уже відзначалося, тільки людина, а точніше сказати, колектив працівників може привести всі ці фактори виробництва до руху, перетворити їх у продуктивний капітал, який буде приносити прибуток.

Вдосконалення техніки і технології виробництва передбачає розвиток працівників. Адже низький рівень освіти безпосередніх виробників, наприклад, не може забезпечити високе продуктивне використання знарядь праці. А це неминуче веде до зниження техніко-економічної ефективності функціонування підприємства, а значить і до зниження його економічної ефективності.

Як показали дослідження грамотність взагалі підвищує продуктивність праці на 24%, а середня освіта – на 67%, вища ж освіта – на 83%. Важливо відзначити, що нерідко кваліфікація робочої сили і якість фізичного капіталу в економічній літературі (наприклад, нові моделі зростання) розглядаються як субститути. Тобто низька якість капіталу може компенсуватися високою кваліфікацією робочої сили, а висока якість капіталу значною мірою знецінюється низькою кваліфікацією робочої сили.

Останні роки характеризуються стрімким зростанням інвестицій у так званий людський капітал. Під людським капіталом розуміється сукупність усіх продуктивних якостей працівника, тобто це поняття включає придбані знання, навички, а також мотивацію й енергію, що використовуються для виробництва економічних благ. До основних форм інвестицій у людину звичайно відносять : витрати на освіту, виховання, охорону здоров'я, а також весь комплекс витрат, пов'язаних з підготовкою людини до виробництва (включаючи пошук необхідної інформації, міграцію в пошуках зайнятості і т.п.).

Подібно фізичному капіталу його формування вимагає як від самої людини, так і від суспільства в цілому значних витрат. Вони були б неможливі, якби не забезпечували його власнику одержання високого доходу. Таким чином, людський капітал розглядається як запас, що може накопичуватися і бути джерелом більш високого доходу в майбутньому. Тому стрімке зростання вкладень у людину не в останню чергу пов'язане з високим очікуваним доходом. Цей дохід очікується і власниками фізичного капіталу, і власниками людського капіталу.

Вкладення в людський капітал є результатом взаємодії економічної і соціальної складових виробництва. Доцільність такої взаємодії аспектів виробництва відбиває соціально-економічна ефективність.

Варто відмітити, що саме поняття соціально-економічної ефективності передбачає глибоке взаємопроникнення соціального й економічного. Суб'єктом соціального на підприємстві виступає трудовий колектив, а економічного – власник засобів виробництва.

Соціально-економічну ефективність підприємства можна представити у вигляді наступної системи (табл. 1.1).

Критеріями соціально-економічної ефективності є максимізація прибутку та зростання реальної заробітної плати.

Таблиця 1.1

Зміст системи соціально-економічної ефективності підприємства

Соціально-економічна ефективність підприємства
Критерії Чинники Показники
Максимізація прибутку. Система оплати праці. Темпи зростання реальної заробітної плати.
Зростання реальної заробітної плати. Економія витрат на виробництво. Співвідношення темпів зростання заробітної плати і темпів зростання прибутку.
Співвідношення заробітної плати Професійний рівень робітників. Темпи зниження собівартості продукції.
Система і методи управління. Співвідношення між величиною інноваційних інвестицій і вартістю основного капіталу.
Оновлення і розвиток основного капіталу з урахуванням досягнень науки і техніки. Втрати робочого часу через хвороби і травми.
Безпека, ергономічні і естетичні умови праці. Рівень заборгованості по заробітній платі.
Система стимулювання підвищення продуктивності праці і якості продукції

Соціальна та економічна ефективність підприємства відображує ступінь задоволення інтересів працівників, тобто власників людського капіталу в міру того, наскільки ці інтереси співпадають з інтересами власників засобів виробництва, підприємців, які відбивають поточну мету діяльності підприємств (максимізацію прибутку). Тобто соціальна та економічна ефективність підприємства на відміну від техніко-економічної ефективності відбиває інтереси не тільки власника, підприємця, але і частково інтереси колективу працівників.