Як уже неодноразово зазначалося, для економічної і соціальної ефективності характерна різна спрямованість інтересів (економічна виражає приватні, а соціальна – суспільні), що у сучасних умовах в основному суперечать один одному. Відомо, що інтереси кожного індивіда формуються під впливом економічних відносин, тому що саме вони є вирішальними у розвитку не тільки економіки, але і суспільства в цілому. Нинішні об'єктивні умови життя людей склалися таким чином, що вирішальними є відносини власності.
Ці економічні відносини формують інтереси кожного індивіда. Доти, доки у виробництві переважала дрібна приватна власність, ринкова система націлювала підприємство на збільшення обсягу виробництва, зниження витрат, поліпшення якості продукції. Все це сприяло більш повному задоволенню потреб населення. Реалізація інтересів суспільства відбувалася через індивідуальні, приватні інтереси, що були рушійною силою суспільного прогресу.
Сучасне ринкове господарство характеризується великою акціонерною та приватною власністю, внаслідок чого першорядною метою ринкової економіки стало збагачення окремих великих власників засобів виробництва, капіталу. Засобом досягнення цієї мети стало не стільки вдосконалення виробництва, скільки цінова політика підприємств, монополій. Прагнення до максимізації прибутку привело до зміни характеру ринкової конкуренції між суб'єктами господарювання, основним напрямком якої є не зниження, а підвищення цін, скорочення витрат на соціальні цілі і таке інше, тобто на шкоду соціальним інтересам.
Таким чином, приватні інтереси великих власників перестали бути такою формою реалізації суспільних інтересів, як у попередній період. Велика приватна власність за своєю природою породжує інтереси, що не співпадають із задоволенням суспільних потреб, розвитком окремих країн, народів, усієї людської цивілізації.
Великі фірми з метою економії витрат на очисні споруди забруднюють навколишнє середовище, що призводить до виникнення парникового ефекту. Парниковий ефект займає уяву людей всього світу. Всі у певній мірі залежать від погоди та клімату. Сама думка, що людина втручається в погоду, викликає занепокоєння. Почуття занепокоєння підсилюється від свідомості того, що заможна меншість вносить найбільший внесок у парниковий ефект.
Узагальнюючи сказане, можна прийти до висновку, що сучасний характер економічних відносин (відносини великої приватної власності) є основною причиною суперечливості приватних інтересів і суспільних. В свою чергу суперечливість інтересів приватних осіб і суспільства призвела до виникнення протиріччя між економічною і соціальною ефективністю функціонування підприємства й економіки в цілому. Таким чином, первісною ланкою причинного ряду виникнення протиріччя є існуючі економічні відносини (наявність великого приватного капіталу), з якої відбувається розгортання цілого ланцюга причин.
Відповідно до того, що в сучасних умовах відносини приватної власності є не тільки необхідними, але і вирішальними у ринковій системі, пріоритетним є задоволення інтересів приватних власників, що прагнуть до максимального збагачення, тобто виникає невідповідність кінцевої мети виробництва (задоволення потреб і розвиток людей) і безпосередньої мети підприємства (зростання прибутку).
Прагнення до отримання прибутку на даному етапі розвитку всієї цивілізації з колишньої, прогресивної мети виробництва переросло в мету, що, з одного боку, породжує і загострює великі економічні і соціальні проблеми та протиріччя, а з іншого боку, відводить економіку і суспільство від їх розв'язання.
Підприємство у гонитві за прибутком недооцінює роль одних і переоцінює роль інших чинників виробництва. В силу сформованих об'єктивних умов, монополізації ринків власники фірм не зацікавлені в тім, щоб використовувати у виробництві прогресивні, але дорогі машини і технології з метою задоволення соціальних потреб працівників, населення, тому що їм доведеться витрачати прибуток на їхнє придбання. Весь капітал вони прагнуть витратити на розширення виробництва з метою одержання ще більшого прибутку.
Аналогічна ситуація виникає, коли постає дилема використовувати дешеву природну сировину, що у даний момент знаходиться у достатній кількості, чи використовувати синтетичні матеріали, які дорожчі за вартістю. Відомо, що «викачування» природних ресурсів в остаточному підсумку призведе до погіршення стану навколишнього середовища.
Для підвищення реального соціального ефекту необхідно, щоб підприємство застосовувало технології, устаткування, матеріали відповідно до екологічни стандартів. Адже від цього залежить здоров'я, тривалість і рівень життя як працівників підприємства, так і людей, що не беруть участь у даному виробництві, але при цьому населяють прилеглі до нього райони. Відомо, що в країнах, де більш сприятливе екологічне середовище, вищий рівень життя, населенню не доводиться витрачати свої доходи на лікування захворювань, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища, а отже, у них з'являється можливість задовольняти будь-які інші потреби, а значить структура їх реального соціального ефекту розширюється, тобто зростає соціальна ефективністьвиробництва. Таким чином, економічна ефективність діяльності підприємства може вступати в протиріччя не тільки із соціальною ефективністю підприємства, але і всього суспільства в цілому.
Бажання максимізувати прибуток впливає на прагнення власників економити на постійному капіталі, знижувати витрати на нього шляхом обладнання робочих місць, що не відповідають стандартам безпеки і естетичним умовам.
Використання соціально шкідливих методів та засобів для вирішення задач з метою поліпшення діяльності підприємства також може служити причиною протиріччя між економічною і соціальною ефективністю.
В результаті того, що метою підприємства є одержання максимального прибутку і, по можливості, у найкоротший термін, з'являється така причина як протиставлення поточних інтересів підприємства перспективним. Так відбувається, якщо в результаті бажання власників не обґрунтовано значно завищуються дивіденди, які виплачуються з прибутку, що перешкоджає розширенню виробництва і підвищенню економічної ефективності діяльності підприємства.
Одним з «каменів спотикання» є організація за рахунок засобів підприємства будь-яких масових культурних заходів щодо поліпшення морально-психологічного клімату в колективі. Такі витрати суперечать економічним інтересам власника. Тому що подібного роду заходи вважаються непродуктивними, оскільки не можуть напряму сприяти збільшенню прибутковості виробництва, а навпаки, призводять до її зниження.
На сучасному етапі об'єктивні умови складаються таким чином, що пріоритетним є задоволення приватних інтересів нечисленних великих власників. Більшість же людей є не власниками, а найманими робітниками і також бажають задовольнити свої інтереси. Так, наприклад, прагнення працівників підприємства зменшити тривалість робочого дня для збільшення вільного часу, але при цьому, щоб заробітна плата зберігалася на тому ж рівні. Таке прагнення прямо протилежне інтересам власників підприємств. Адже вони зацікавлені у тому, щоб тривалість робочого дня була якнайбільшою, щоб якнайбільшим був додатковий час, що використовується на виробництво додаткового продукту, що є джерелом прибутку. На основі несумісності інтересів та прагнень працівників і власників засобів виробництва і з'являється протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємства.
Аналізуючи все вищесказане, можна прийти до висновку, що протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства випливає з існуючих економічних відносин, що не тільки породжують, але і сприяють посиленню різноспрямованості інтересів власників та працівників підприємств. У результаті приватні інтереси власників засобів виробництва все більше перестають бути формою реалізації інтересів найманих робітників.
Отже, найбільш істотною причиною протиріччя між економічною і соціальною ефективністю функціонування підприємства є економічні відносини суспільства, відсутність єдності інтересів у різних соціальних групах населення, основними з яких є великі приватні власники і наймані працівники.
Незважаючи на те, що соціальна й економічна ефективності протилежні категорії, між ними постійно виникають якісь відносини, що в умовах сучасної ринкової системи господарювання характеризуються великою приватною власністю, виявляють себе як протиріччя.
З вищевикладеного випливає: щоб підприємство й економіка в цілому функціонували без істотних протиріч із суспільством, суспільними інтересами необхідно вивчати й аналізувати дані протиріччя, що виникають в умовах ринкових відносин, з метою добирання найбільш оптимальних шляхів їх подолання.
Протиріччя, як відомо, бувають внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні протиріччя – це протиріччя у самій сутності предмета. Зовнішні ж протиріччя є протиріччя між різними предметами, різними процесами.
Протиріччя між економічною і соціальною ефективністю в основному внутрішні, тому що є сутнісним протиріччям.
Одним з основних проявів внутрішнього протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства є протиріччя між прибутковістю виробництва та витратами на соціальні потреби його колективу. Прибуток підприємства є єдиним джерелом витрат на економічні і соціальні заходи. Тому постає дилема: використати засоби на розширення виробництва чи на соціальні заходи. При цьому варто відзначити, що низька економічна ефективність не може привести до підвищення соціальної ефективності.
Іншим проявом внутрішнього протиріччя є протиріччя між економічною й однієї зі складових соціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тільки при автоматизованому виробництві. Як правило, для автоматизації виробництва необхідне високо надійне і продуктивне устаткування, яке не всі підприємства можуть дозволити собі придбати, оскільки це веде до великих витрат, а отже, не створює можливості для швидкого одержання прибутку. Але якщо підприємство навіть має можливість придбати таке устаткування, воно не буде купувати його, орієнтуючись тільки на одержання соціального ефекту, а для початку прорахує наскільки економічно ефективно йому це зробити. Тобто, в ухваленні рішення в основному орієнтуються на економічну ефективність, а соціальна береться до уваги в міру того, наскільки вона може сприяти економічній ефективності виробництва.