Як бачимо, серед теорій, згаданих вище, часте суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпно пояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. На думку автора, абсолютну відповідь можна знайти у сфері практичного застосування дивідендної політики українськими корпораціями.
Через велику кількість факторів, а також через зміну відносної значимості цих факторів у часі й на окремих підприємствах неможливі розробка й застосування загальної моделі для формування дивідендної політики. Тому здійснюється вибір із трьох можливих типів політики визначення коефіцієнта дивідендних виплат, виходячи з оцінки фінансових потреб підприємства й підтримки його ліквідності. Оцінюючи фінансові потреби, варто брати до уваги прогнози грошових потоків підприємства, довгострокових інвестицій і інші фактори, що впливають на стан грошових залишків підприємства. Основне в цій оцінці - визначення можливих потоків коштів і можливого їхнього стану з урахуванням зміни дивідендних ставок і ризику. Інакше кажучи, аналізується здатність фірми підтримувати стабільний рівень дивідендів у зв'язку із імовірним розподілом майбутніх потоків коштів. З позицій другого критерію - ліквідності - необхідно враховувати ризик зменшення запасу ліквідності при визначенні розміру дивідендних виплат, особливо при його зростанні. Корпорації прагнуть використати один із трьох типів політики виплати дивідендів:
- Стабільний або безупинно зростаючий дивіденд на акцію.
- Низький регулярний дивіденд плюс додаткові виплати, які залежать від річного прибутку.
- Постійний коефіцієнт виплат.
Політика низького регулярного дивіденду плюс додаткові виплати є в даному ряді політикою компромісної. А оскільки прибутки й рух готівки підприємств непостійні, то представляється, що ця політика повинна бути базової. Ухвалення рішення підприємством (радою директорів) щодо дивідендних виплат може складатися з наступних етапів:
- Визначення довгострокової політики відносно частки виплати (відсоток від прибутку).
- Зосередження уваги на змінах дивідендів: чи виправдані ці зміни обставинами?
- Оцінка доцільності зміни дивідендів слідом за змінами норми прибутку.
- Збереження розміру дивідендів на колишньому рівні.
- Доведення фактичного розміру дивіденду до запланованого.
Стабільність подібної дивідендної політики є кращою характеристикою акціонерного товариства в плані його надійності й фінансової стабільності. Але на практиці вона найчастіше не витримується, оскільки в окремі моменти спрацьовують ті або інші доводи в захист високих або низьких дивідендів:
Підприємства з високими дивідендними виплатами більше цінуються ринком, тому що багато акціонерів уважають, що краще дивіденди сьогодні, чим ріст курсової вартості акцій у майбутньому (свого роду "синиця в руках").
Виплата низьких дивідендів допомагає уникнути додаткових витрат на залучення нових інвестицій. Політика високих дивідендних виплат збільшує вартість обслуговування акціонерного капіталу.
Низькі дивіденди зменшують податкові зобов'язання інвесторів, оскільки податки на приріст капіталу в розвинених країнах, як правило, набагато менше, ніж податки на дивіденди. Мінімізація дивідендів означає мінімізацію податкових зобов'язань і ріст ринкової вартості підприємства
Як уже вказувалося вище, не може бути єдиної для підприємств теоретичної моделі, що підтримує конкретну дивідендну політику. У певні моменти перевага віддається політиці високих дивідендів, в інші низькі. Підприємства, як правило, прагнуть платити високі дивіденди, хоча імовірно, що переважніше політика стабільних дивідендів.
При рішенні питання про розподіл прибутку між дивідендними виплатами й реінвестуванням дуже важливе проведення обґрунтованої дивідендної політики не тільки на рівні підприємства, але й в аспекті руху ринкових курсів акцій на фондових біржах. Це пов'язане з тим, що зміна курсів акцій служить для інвестора основною інформацією про роботу конкретного емітента. При наявності в суспільства достатньої кількості об'єктів для інвестування, що забезпечують високу норму прибутковості, привабливість грошових дивідендів буде прагнути до нуля: чим більшу прибутковість можуть принести інвестиції, тим більше інвестори будуть схилятися до одержання прибутку не за рахунок дивідендів, а за рахунок росту курсової вартості акцій. Інакше кажучи, чим більше передбачувана прибутковість інвестицій АТ стосовно необхідної ринкової норми прибутковості по акціях, тим дивіденд, що нараховує менше. Звичайно, необхідно враховувати, що курс акцій підвищується не тільки в результаті інвестування, але й при збільшенні коштів, що направляють на виплату дивідендів акціонерам. Крім того, на ринкову вартість акцій вплив роблять внутрішні й зовнішні фактори: внутрішні - прибуток, фінансова стабільність, популярність АТ; зовнішні - стан ділової активності в країні, рівень інфляції (поточна й очікуваний), законодавча й податкова зміни, ріст кількості акціонерних товариств, ефективність ринку цінних паперів.
У кожному разі, дивідендна політика акціонерного товариства - це активний спосіб впливу на курсову вартість акцій. Тому модель дивідендної політики необхідно будувати із прив'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.
При росту ринкових цін на акції може наступити момент, коли в чинність їхньої високої ціни попит на акції починає падати, а виходить, падає їхня ціна, знижується вартість підприємства. Як правило, для підтримки курсової вартості акціонерні товариства в цьому випадку прибігають до членування акцій на менші акції: число акцій в обігу збільшується, а прибуток і дивіденди на акції, а також ціна на акцію знижуються. Попит у чинність більшої доступності акцій для інвесторів зростає. Важливо в цьому процесі правильно визначити розміри дроблення. Доходи на загальне число акцій після дроблення не повинні зменшити доходи акціонерів до членування акцій на менші акції, а більш бажано, щоб відбулося деяке збільшення доходів акціонерів. Членування акцій на менші акції застосовується з метою підтримки ціни акцій.
Застосовується на практиці й такій формі підтримки ліквідності й ринкової ціни акцій, як збільшення номінальної вартості акцій (консолідація).
Альтернативою виплаті дивідендів є власні акції в портфелі - звичайні акції, що купують самим емітентом. При покупці корпорацією частини своїх акцій число акцій в обігу зменшується, ринкова ціна акцій підвищується, оскільки дивіденди на, що перебувають на балансі суспільства акції не виплачуються. При покупці власних акцій необхідно правильно визначити обсяг їхньої покупки для того, щоб нова ринкова ціна акцій залишилася б оптимальної, тобто устраивающей корпорацію, що діють і потенційних акціонерів. За допомогою покупки власних акцій корпорації міняють структуру свого капіталу. Акції можуть бути продані, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для рішення вартих перед ним завдань.
Для реалізації комплексної дивідендної політики необхідна правильна оцінка реального рівня дивідендів. Положення більшості російських акціонерних товариств не дозволяє їм витратити значну частину прибутку на дивіденди акціонерам, тому вони застосовують некоректні прийоми при розрахунку й виплаті дивідендів:
- затримують виплату дивідендів, і інфляція знецінює їхню більшу частину;
- завищують отриманий прибуток;
- виплачують дивіденди акціями, не задіючи реальний прибуток.
Оцінка реального рівня дивіденду в нашій країні, в умовах високої інфляції й несумлінної реклами, не може й не повинна бути побудована на результатах порівняння абсолютних величин типу відносини оголошених дивідендів до номінальної вартості акцій. Оцінка дивідендів за поточною ціною акцій різко знижує прибутковість акцій. Але й така оцінка не відображає зниження вартості грошей за час від покупки акцій до виплати дивідендів. Поточна прибутковість акцій (відношення дивіденду до ринкової вартості акцій) істотно нижче ставки дивіденду (розраховується щодо номінальної вартості). Реальна оцінка може бути досягнута тільки у випадку використання дисконтованої ціни акції й дисконтованої величини дивіденду, обліку їхньої різночасності. Але в цьому випадку при виборі ставки дисконтування є проблеми при визначенні індексу інфляції, насамперед складності визначення змін купівельної спроможності рубля на дату покупки акцій і дату виплати дивідендів. Проте, використовуючи такий підхід і дані офіційної статистики, цілком можливо визначити відношення фактичної й оголошеної прибутковості і її динаміку. Таке зіставлення можна використати для порівняння з динамікою цього показника в інших емітентів. При розрахунку даного показника варто враховувати оподатковування дивідендів і витрати по придбанню акцій.
Дивідендна політика повинна бути зрозуміла всім, тому будувати її необхідно виходячи з тієї посилки, що дивідендна політика є певна система передачі інформації. На українському ринку така інформація практично відсутня: дивіденди не містять належної інформації про політиці, що проводиться підприємствами, а курси акцій - про очікування інвесторів. Це, безумовно, відображається на інвестиційному процесі й стримує формування ефективного ринку цінних паперів - ринку, на якому цінні папери з тим самим рівнем ризику приносять однаковий доход. При проведенні дивідендної політики акціонерні товариства (ради директорів) повинні враховувати, що: