Використовуючи вказані показники можна зробити висновок, що до кращих регіонів, де вказані показники перевищують загальнодержавні, належать Поліський регіон із відповідними значеннями вказаних показників 1,88га/чол., 1,14 га/чол., 0,85 га/чол., особливо Чернігівська область (2,51; 1,7; 1,21), Житомирська область (2,12; 1,13; 0,87); Подільський регіон (1,45; 1,12; 0,95), особливо Полтавська область (1,67; 1,34; 1,12), Вінницька область (1,47; 1,14; 0.98); Степовий регіон (1,37; 1.16; 0,98), особливо Кіровоградська область (2,1; 1,8; 1,57), Херсонська область (2,05; 1,68; 1,51), Миколаївська область (1,84; 1,6; 1,35).
Таблиця 2
Питомі показники освоєння земельного фонду
| Регіони та області | Загальна площа земель | Площа у т. ч. сільгоспугідь | Рілля | |
| Поліський регіон | 1,88 | 1,14 | 0,85 | |
| Волинська | 1,86 | 1,00 | 0,65 | |
| Рівненська | 1.67 | 0,80 | 0,56 | |
| Житомирська | 2,12 | 1,13 | 0,87 | |
| Чернігівська | 2,51 | 1,70 | 1,21 | |
| Сумська | 1,81 | 1,32 | 1.02 | |
| Київська | 1,44 | 0,92 | 0,77 | |
| Подільський регіон | 1.45 | 1,12 | 0,95 | |
| Тернопільська | 1, 19 | 0,93 | 0,77 | |
| Хмельницька | 1,41 | 1,10 | 0,88 | |
| Вінницька | 1,47 | 1,14 | 0,98 | |
| Черкаська | 1,40 | 1,04 | 0.92 | |
| Полтавська | 1,67 | 1,34 | 1,12 | |
| Степовий регіон | 1,37 | 1,16 | 0,98 | |
| Кіровоградська | 2,10 | 1,80 | 1,57 | |
| Дніпропетровська | 0,85 | 0,71 | 0,59 | |
| Одеська | 1,26 | 1,05 | 0,84 | |
| Миколаївська | 1,84 | 1,60 | 1,35 | |
| Запорізька | 1,32 | 1,16 | 0,99 | |
| Херсонська | 2,05 | 1,68 | 1,51 | |
| Карпатський регіон | 0.89 | 0,46 | 0,29 | |
| Закарпатська | 1,00 | 0,37 | 0,16 | |
| Івано-Франківська | 0,97 | 0.45 | 0,29 | |
| Львівська | 0,81 | 0,49 | 0,32 | |
| Чернівецька | 0,86 | 0,52 | 0,37 | |
| Донбаський регіон | 0,81 | 0,62 | 0,49 | |
| Харківська | 1,06 | 0,83 | 0,67 | |
| Донецька | 0,54 | 0,42 | 0,34 | |
| Луганська | 1,04 | 0,75 | 0,55 | |
| Крим | 1,07 | 0,74 | 0,51 | |
| Усього по Україні | 1, 20 | 0,86 | 0,68 | |
Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце в складі природних ресурсів. Земля являє собою первинною матеріальною основою економічного забезпечення суспільства, просторовим базисом для розміщення продуктивних сил,розселення людей.
Як матеріальна основа економічного стану суспільства земля виступає головним засобом виробництва у сільському господарстві та й у всьому агропромисловому комплексі, враховуючи вплив земельних ресурсів на виробництво сировини та товарів з її використанням іншими галузями економіки.
При вивченні стану земельних ресурсів важливо враховувати регіональні особливості їх використання:
• земельні ресурси різних регіонів значною мірою відрізняються своєю продуктивністю із-за природних особливостей, складу ґрунтів, клімату, рельєфу, забезпеченості водними ресурсами тощо. Дослідженнями виявлено на
території України близько 650 видів ґрунтів, ґрунтовий покрив має виразно територіальні особливості;
• обсяг земельних ресурсів просторово обмежений, їх неможливо збільшити як це можна здійснити з іншими засобами виробництва;
• земельні ділянки належать певному регіону і їх неможливо переміщувати із одного регіону в інший, що викликає необхідність створення спеціальних засобів обробітку землі, впровадження притаманних певному регіону засобів родючості, продуктивності;
Використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення залежить від результатів сільськогосподарського виробництва, правового забезпечення власності на землю.
Після проголошення незалежності України розпочалася земельна реформа, основним завданням якої була передача земель у власність колективних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських формувань. В результаті проведення земельної реформи виконано значний обсяг робіт: проведено роздержавлення земель і сформовано землі запасу та резервного фонду; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим вирішено питання надання земель у власність тим. хто на ній працює; започатковано процес видачі державних актів на право на земельну частку (пай). На базі земель, переданих в оренду землевласникам, створено нові агроформування - товариства з обмеженою віддаленістю, акціонерні товариства, колективні господарства тощо. Селянські (фермерські) господарства ведуть виробництво на індивідуальній основі. [1, ст.33-42]
Рівненська область розташована в північно-західній частині України на території трьох природних зон - Лісостепу, Полісся та Малого Полісся у межах водорозділу басейну річок Горинь та Стир, що впадають у р. Прип'ять.
Земельний фонд Рівненської області станом на 01.01.2008 року складає 2005,1 тис. га, з них 934,6 тис. га (46,6%) займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності земель.
До складу агропромислового комплексу області входять 340 приватних сільськогосподарських формувань в тому числі 4 державних сільськогосподарських підприємств. Крім того, функціонує 558 фермерських господарств та понад 200 тис. особистих селянських господарств.
Усі селяни одержали земельні сертифікати, 93 відсоткам виготовлено державні акти на землю.
Сільське господарство області складає майже четвертину її валового внутрішнього продукту, забезпечує сировиною переробну промисловість, створюючи основу експортного потенціалу.
В агропромисловому комплексі області зайнято понад 40 відсотків сільського населення. [5].
Рівненщина має значний виробничий потенціал. Пріоритетними напрямками розвитку аграрного сектору економіки області є виробництво зерна, цукрових буряків, картоплі, овочів, молока та м'яса.
В області налічується 171 річка, природні водойми площею 26,6 км2, водосховища площею 32,98 км2 та ставки площею 70,72 км2.
На території Рівненщини поширені ландшафти двох типів: поліського, з переважанням боліт, лук, соснових, дубово-соснових та дрібнолистних осиково-березових лісів, і лісостепового, з домінуванням переважно орних земель.
Природні ландшафти Рівненщини являють собою дуже складні поєднання комплексів, що неодноразово повторюються. У зоні Полісся це - місцевості болотних та лучних заплав, верхових та низинних міжрічкових боліт, піщаних (борових) масивів, межиріч на палеогенових пісках й кристалічних породах. У зоні Лісостепу - місцевості кінцево-моренних горбів і гряд, залишкових горбів, першої надзаплавної лесової тераси, другої надзаплавної лесової тераси та високих яро-балкових межиріч. У Малому Поліссі - місцевості межиріч на супіщано-суглинистих озерно-алювіальних відкладах й денудаційних межиріч з близьким заляганням крейдових мергелів. Таке розмаїття ландшафтів зумовило своєрідну структуру землекористування, де сільськогосподарські землі займають майже 969,4 тис. га, що становить 48,4% загальної площі області. У структурі сільськогосподарських угідь переважає рілля - 69,1% площі угідь, сіножаті - 13,7, пасовища - 14,4, багаторічні насадження - 1,3, перелоги - 1,5%.
Виходячи з вищенаведених характеристик структури, визначено економічну ефективність використання сільськогосподарських земель, яку покладено в основу економіко-ландшафтного зонування сільськогосподарських земель Рівненської області. Економічна ефективність була визначена, як результативність процесу виробництва сільськогосподарської продукції з врахуванням екологічного стану довкілля. Виходячи з того, що зміна екологічного стану сільськогосподарських угідь й довкілля відбувається в різних напрямах і з різною інтенсивністю, встановлено, що в даний час проявлення природно-антропогенних процесів, які формують агроландшафти в районах області, істотно відрізняється.
На основі проведеного аналізу в межах вказаних груп районів, показників вартості валової продукції рослинництва на 1 га ріллі та на 1 грн витрат й урожайності основних вирощуваних в області сільськогосподарських культур у середньому за 1986 - 2006 рр., встановлено наступну тенденцію: максимальні економічні показники - 109,3% вартості валової продукції на 1 га ріллі й 102,3% окупності витрат середніх по області; найвищі значення урожайності основних культур зернових (з кукурудзою), цукрових буряків, картоплі, - відповідно 124,6, 124,9 і 113,2% від середньообласних показників, притаманні третій групі районів. Економічні показники використання сільськогосподарських земель - 105,7% вартості валової продукції на 1 га ріллі й 99,2% окупності витрат середніх по області; значення урожайності: зернові (з кукурудзою), цукрові буряки, картопля - відповідно 94,6, 100,4 і 97,3 % від середньобласних, властиві другій групі районів. Економічні показники валової продукції й окупності витрат 95 та 97,4%; урожайності зернових (з кукурудзою), цукрових буряків, картоплі - відповідно 80,7, 74,7 і 89,3% від середньообласних, визначено у першій групі районів. Отже, вказана економічна ефективність використання земельних ресурсів у сільському господарстві засвідчує: на території земель першої групи, до якої віднесено чотири адміністративні райони, вона найнижча, але при цьому стан земельних ресурсів оцінюється як екологічно стійкий. На території земель другої групи - економічна ефективність визначена як середня, а їх стан оцінюється як екологічно середньостійкий. До цієї групи віднесено п’ять районів. На території земель третьої групи економічна ефективність найвища по області. До цієї групи віднесено сім районів.