О. Сухарєв вважає, що ідея "творчого руйнування" поступово втрачає минуле "теоретичне" значення, оскільки в нових економічних умовах процеси глобалізації привели до того, що занепад ділової активності може супроводжуватися домінуванням конкретної країни і впровадженням нових технологічних розробок у виробництво при скороченні зайнятих у високотехнологічних галузях. Таке є можливим за умови, що система "новатор - консерватор" зазнає локального розриву, тобто перестає бути залежною від ресурсної бази "консерватор".
Ідеї Й. Шумпетера стали основою аналізу і розкриття особливостей взаємодії зв'язку "новатор - консерватор" в сучасних умовах. У цьому їх неоціненна значимість, бо саме підходи Шумпетера визначили і напрям, і інструментарій реалізації людського фактора. "Нова модель системи "новатор - консерватор", - пише О. Сухарєв, - може бути основою розробки більш гнучкої економічної політики, спрямованої на стимулювання появи у господарській сфері певних стилів поведінки агентів, пов'язаних з низькими витратами трансакцій, а також на забезпечення певного їх поєднання, але найбільш продуктивного для соціального розвитку". Дуже переконливий доказ життєвості та ефективності шумпетерівської методології. Адже саме він знайшов і обґрунтував "новаторів" - когорту людей, яка є генератором науково-технічного прогресу, визначив важливий напрям політики держави і корпорацій - створення сприятливих умов для розгортання руху новаторів і стимулювання їхньої діяльності. Це важлива умова науково-технічного та соціально-економічного прогресу країни.
Важливою складовою еволюційної економічної теорії є вчення про інноваційний тип економічного розвитку. Як відомо, неокласична школа не займалася дослідженням проблем науково-технічного прогресу. Вона зосереджувала свою увагу на аналізі умов довгострокової рівноваги економічної системи, при цьому фактор техніки і технології вважався чимось заданим. Навіть кейнсіанство приділяло головну увагу проблемам макроекономічного регулювання, як правило, короткочасного періоду і належним чином не розглядало проблеми довгострокового економічного розвитку, серед яких техніка і технологія відіграють вирішальну роль. На цьому фоні у всій величі виділяється постать Й. Шумпетера, який своїм розумом осягнув особливості нової епохи, коли науково-технічний прогрес став головним джерелом економічного зростання. Тому він, на відміну від представників класичної і неокласичної шкіл економічної теорії, зробив науково-технічний і техніко-економічний прогрес об'єктом свого дослідження і на цій основі відкрив і обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку - інноваційний, породжений новою епохою, епохою перетворення науково-технічного прогресу на вирішальний фактор економічного зростання.
Запорукою успіху було те, що він відкинув методологію ортодоксії, за якою економічний розвиток трактувався метафізично як щось застигле, однорідне, стійке і незмінне. Як родоначальник еволюціонізму він бачив навколишній світ у процесі розвитку і змін, нестійкості тощо. Він виводив економічну рівновагу з науково-технічних, технологічних змін, що дало змогу розкрити неминучість порушення рівноваги, стабільності, тому що нові технології і створювані на їхній основі нові товари неминуче пов'язані з "творчим руйнуванням", витісняють старі продукти виробництва, зумовлюють структурні зміни в економіці.
Інноваційна політика Шумпетера увібрала в себе напрацювання таких визначних економістів, як М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, які зробили значний внесок у пізнання характеру суспільно-економічного розвитку. М. Туган-Барановський показав, що циклічний характер розвитку економіки визначається закономірностями циклічного відтворення основного капіталу, що це не якісь зовнішні фактори, а внутрішні властивості економічної системи, яка потребує для свого розвитку нових техніки і технології. Ідеї М. Туган-Барановського набули подальшого розвитку в теорії "довгих хвиль" М. Кондратьєва, цикл яких охоплює більш як півстоліття і чинники яких містяться у технічних винаходах, їхньому широкому застосуванні.
Праці зазначених учених показали, що науково-технічний прогрес - це не щось зовнішнє у відношенні до економіки, а її внутрішній "мотор", її "локомотив". Заслуга Шумпетера полягає в тому, що він, спираючись на ці теорії, розкрив внутрішній механізм технологічних змін, створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку. Саме Шумпетер запровадив у науковий оборот категорію "інновація", розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку.
Визначення інновації було дано Шумпетером у його праці "Теорія економічного розвитку" (1912 р.), де він називає її також "нова комбінація", тобто більш високі якість та взаємозв'язки впроваджених засобів виробництва. Надалі термін "нова комбінація" він замінив на "інновацію", що визначило її тривале життя в економічній науці. За Шумпетером, виділяються п'ять типів інновацій:
- виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;
- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов'язково покладено нове наукове відкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;
- освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше чи ні;
- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували ці джерела раніше чи ні;
- введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства.
Якщо узагальнити цю класифікацію, то можна побачити, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті - як процес. Це виявляється у практиці господарювання: "інновація - продукт" та "інновація - процес", між якими існують тісна взаємозалежність та взаємодія.
Й. Шумпетер розрізняв поняття "винахід", "дослідження і розробки" та "інновація". На його думку, винахід - це ідеї, що є корисними для бізнесу, але не обов'язково використовуються; дослідження і розробки - це науково-технічна діяльність, яка проводиться у виробництві і в державних чи громадських установах. І нарешті, інновація - це комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва.
Створення Шумпетером теорії якісно нового інноваційного типу розвитку є визначним внеском в економічну теорію, що докорінно змінив традиційні уявлення про економічний розвиток, економічне зростання. Він став одним з вирішальних джерел подальшого поглибленого вивчення науково-технічного прогресу, навіть привернув увагу неокласичної теорії до цих проблем. її представники М. Абрамовиць, Є. Дені-сон, Д. Кендрік показали: саме науково-технічне вдосконалення виробництва зумовило те, що валовий національний продукт США зростає темпами, вищими від сумарних темпів збільшення обсягів використаних ресурсів праці і капіталу. Р. Солоу у своїй праці "Технічні зміни та функція сукупного виробництва" (1957 р.), яка у 1987 р. була відзначена Нобелівською премією, підрахував, що в США збільшення удвічі валової продукції на одну витрачену людино-годину за період 1909-1949 рр. досягнуто на 12,5% за рахунок зростання капіталоозброєності праці і на 87,5% - за рахунок технологічних змін. Усе це визначило, що в останні десятиліття XXст. сформувалась як особлива наука "економічна теорія технологічних змін". Отже, ідеї Шумпетера дали змогу значно поглибити дослідження науково-технічного прогресу, виявити в його системі особливу роль технології і на цій основі значно збагатити вчення про закономірності соціально-економічного прогресу. Лауреат Нобелівської премії С. Кузнець вважав, що науково-технічна революція відкрила нову економічну епоху, для якої є характерними прискорення зростання виробництва на душу населення і продуктивності праці, швидкі структурні зрушення, перерозподіл діяльності від промисловості до сфери послуг, швидкий темп модернізації життя, посилення процесів міжнародної інтеграції національних економік тощо. Цей висновок дістав підтвердження у процесі статистичного аналізу економічного зростання 16 розвинутих країн за 120 років, який показав, що період 1951-1990 рр. істотно відрізняється за характером і пропорціями розвитку від періоду 1870-1950 рр. Можна тільки дивуватися, що Й. Шумпетер, завдяки прозорливості свого розуму, глибокій обізнаності в розвитку економіки і суспільства, зумів передбачити необхідність, роль і значення нового інноваційного типу, який фактично був породжений науково-технічною революцією, становленням нового інформаційного (постіндустріального) способу виробництва.