Формування витрат виробництва та собівартості продукції (стр. 2 из 9)

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов'язані з основною діяльністю [10 c. 34 – 38].

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні — додається [3 c128].

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції (рис 1.3).

Рис 1.3 Структура загальних витрат, що використовується у світовій практиці бухгалтерського обліку

Структура собівартості — це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції. [8. 90 – 95].

1.2 Методика аналізу собівартості продукції.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природноекономічних умовах господарювання.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших ознакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

У сільськогосподарському виробництві , як зазначає Андрійчук Т.В., розрізняють декілька видів собівартості. Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природний умов [1 c.251].

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортування до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції [11 c. 55 – 60].

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображення витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

На собівартість продукції як економічний показник впливає велика кількість чинників, що враховують специфіку кожної галузі економіки, кожного окремого підприємства. Високий рівень собівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілого технологічного устаткування, про нераціональне використання робочого часу, низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, що випускається, дорогу, сировину або високі транспортні витрати, непродуктивну технологію, високі адміністративні витрати, недосконале дослідження ринку, тощо [9 c. 253].

При проведенні економічного аналізу розрізняють собівартість планову і фактичну. Планова собівартість відображає індивідуальні витрати конкретного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість - це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати кожного підприємства за даних умов.

На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. 3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції.

4. Коефіцієнтний метод.

5. Пропорційний метод

6. Комбінований метод. [1 c.336].

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. При схваленні рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного заходу. Захід вважається економічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукції підприємства знижується.

Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартості продукції.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції [5 c. 245].

Залежно від часу формування витрат розрізняють нормативну, планову, фактичну та кошторисну собівартості продукції. Нормативна собівартість продукції формується з витрат на виробництво та реалізацію продукції, визначених на основі діючих норм витрат ресурсів.

Планова собівартість визначається перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін на ресурси у момент складання плану. Вона приймається нижчою або такою самою, як і нормативна собівартість.

Фактична собівартість відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або перевищувати її. В останньому випадку матимуть місце або здійснення додаткових непередбачуваних витрат внаслідок дії об'єктивних факторів (зростання цін, тарифів тощо), або перевищення запланованих норм витрат через зростання браку, низьку ефективність технології тощо. і [7 c.168].

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво та збут продукції розрізняють цехову, виробничу та повну собівартості продукції. (див. рис. 1.4).

Рис 1.4 Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Підприємство здійснює й інші, які не включають до собівартості виготовленої ним продукції, а відносять на витрати періоду.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

2.1 Загальна економічна оцінка підприємництва

Досліджуване нами господарство СВК Надія знаходиться у Калинівському районі Вінницької області, с.Нова Гребля. Територіальне прозмічення даного господарства є вигідним оскільки в данному районі є достатня кількість пунктів збуту, до них можна віднести Овечацький і Калинівський спиртовий завод, Іллінецький цукровий завод та інші. У сфері матеріального – технічного забезпечення то дане господарство корестується системою оперативного лізингу На території СВК Надія знаходиться головний будинок адміністрації, в якому розміщується бухгалтерія, кабінет голови правління, їдальня з кухнею і інші відділення санітарно-господарського призначення; капітальний зимній склад для зберігання зерна, насіння і мінеральних добрив; будівлі виробничого призначення, автомайстерні; автогаражі; і інші господарські пристройки..