• сприяння професійній мобільності;
• розвиток соціально-трудових відносин;
• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.
Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.
У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.
Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.
Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.
Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.
Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.
Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.
На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:
• демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;
• рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;
• чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;
• розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.
В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.
Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.
За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.
3.2 Програми сприяння зайнятості Державної служби зайнятості
Служба зайнятості сприяє працевлаштуванню осіб різного рівня кваліфікації та досвіду роботи, серед яких можуть бути особи з інвалідністю, які бажають реалізувати професійні здібності та готові приступити до праці.
Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на роботодавців покладено обов’язок створювати робочі місця для інвалідів. За цим Законом роботодавець може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів отримати дотацію на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні.
Дотація – це кошти Фонду соціального захисту інвалідів, які спрямовані на покриття видатків на створення спеціального робочого місця для інвалідів, зареєстрованих в міськ(рай) центрах зайнятості. Спеціальне робоче місце для інваліда – окреме робоче місце або дільниця виробничої площі, які потребують здійснення додаткових заходів щодо організації праці інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, шляхом пристосування загального та додаткового обладнання, технічного обладнання тощо.
Дотація надається роботодавцю за місцем його реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Дотація надається за умовою, що трудовий договір з інвалідом, який працевлаштований на спеціальне робоче місце за направленням центру зайнятості, не буде розірваний за ініціативою роботодавця у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня працевлаштування.
Розмір дотації на створення спеціального робочого місця для інваліда не повинен перевищувати 40 мінімальних заробітних плат.
Центр зайнятості щокварталу разом з територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів перевіряють протягом двох років відомості про виконання умов укладеного договору та використання дотації, що подає роботодавець.
У разі потреби в додаткових професійних навичках, відповідно до вимог робочого місця на підприємстві, служба зайнятості організовує професійну підготовку чи перепідготовку осіб з інвалідністю.
Відповідно до норм українського законодавства, державна служба зайнятості має сприяти працевлаштуванню тільки тим особам з обмеженими можливостями, які до неї звертаються, на створені та пристосовані для них робочі місця. Про такі місця підприємства повинні інформувати центри зайнятості.
Послугами державної служби зайнятості користується кожен другий реальний безробітний. У загальній чисельності незайнятих громадян, які звертаються за допомогою в працевлаштуванні до центрів зайнятості, інваліди становлять 0,2%.
З метою сприяння трудовій реабілітації та працевлаштуванню інвалідів державна служба зайнятості веде облік громадян цієї категорії, котрі звернулися за сприянням у працевлаштуванні, веде облік робочих місць, на які, за інформацією підприємств, вони можуть бути працевлаштовані. В разі наявності підходящої роботи таких клієнтів направляють на підприємство для можливого працевлаштування.
Для зручності доступу інвалідів до об’єктів служби зайнятості приміщення базових центрів обладнують пандусами, пристроями для виклику персоналу при вході.
Особи з обмеженими можливостями мають вільний доступ до всіх джерел інформації в центрах зайнятості. Це описи професій, відеофільми та аудіозаписи, буклети, листівки, довідники, списки рекомендованих навчальних закладів та професій з переліками медичних протипоказань до засвоєння окремих професій, паспорти підприємств, організацій тощо.
Центри зайнятості здійснюють поглиблене профдіагностичне обстеження з метою професійного добору, є практика залучення громадян із недоліками здоров’я до семінарів з техніки пошуку роботи.
ВИСНОВКИ
При проведенні у курсовій роботі аналізу і дослідження проблем зайнятості та працевлаштування було визначено декілька аспектів їх вирішення. А саме, щоб розвивати нові напрямки у вирішенні проблем працевлаштування соціального незахищених верств населення, зокрема, за допомогою створення соціально-економічних підприємств, які відкривають нові можливості доступу їх на відкритий ринок праці і виступають ефективним важелем їх занедрення у сферу праці, необхідно:
- розробити концепцію стратегії розвитку працевлаштування соціально незахищених верств населення у ринкових умовах господарювання;
- на основі концепції систематизувати, уніфікувати і вдосконалювати чинні законодавчі акти, що регулюють питання працевлаштування соціально незахищених верств населення, та визначати, які нові законодавчі акти мають прийняти;
- можливість та перспективи створення робочих місць дляпрацевлаштування соціально незахищених верств населення за рахунок коштів адміністративно-господарських санкцій, щонадходять до Фонду соціального захисту за нестворені робочі місця;
- надання роботодавцям цільової позики (на поворотній основі із строком повернення до трьох років) на створення робочих місць для працевлаштування соціально незахищених верств населення);
- на створення робочих місць для працевлаштування соціально незахищених верств населення та резервування робочих місць для молодих спеціалістів які на мають досвід праці та фінансування (надання фінансової допомоги на безповоротній основі), витрат на професійне навчання інвалідів, які зареєстрованів усталеному порядку в державній службі зайнятості як безробітні, професійне навчання молоді з числа інвалідів після закінченняспеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України ст. 46. – 1991 р.
2. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». – 2003 р. - N 1058-IV.
3. ЗУ «Про зайнятість населення». - 1991 року N 803-XII
4. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». - 2000 року N 1533-III
5. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». - 2001 року N 2240-III
6. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». - 1999 № 1105-XIV.
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. N 716 «Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року».