Фахівці, що користуються попитом на ринку праці представлені в табл.1
Табл. 1. Процентне співвідношення працевлаштованих осіб по галузям
Працевлаштовано державною службою зайнятості у 2007 р., тис. осіб | |
Всього | 1070,8 |
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство | 188,8 |
Промисловість: | 302,9 |
Добувна промисловість | 30,7 |
Обробна промисловість | 238,7 |
Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води | 33,5 |
Будівництво | 51,8 |
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку | 231,7 |
Діяльність готелів та ресторанів | 21,8 |
Діяльність транспорту та зв’язку | 60,1 |
Фінансова діяльність | 9,0 |
Операції з нерухомим майном, оренда, надання послуг підприємцям | 40,0 |
Державне управління | 44,1 |
Освіта | 36,2 |
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги | 47,0 |
Інші види економічної діяльності | 37,4 |
Впродовж 2007 року пропозиціями скористалися більше 2,4 млн. осіб, з яких працевлаштовано – 1,07 млн осіб [8,16].
Як бачимо, майже 40% осіб працевлаштовано у виробничій сфері, 30% - у торгівлі та сфері послуг, 12% - в бюджетній сфері і лише близько 9% - у сфері фінансової діяльності [1,14].
За даними державного центру зайнятості на одну вакансію економіста у 2007 році претендувало 93 особи, на вакансію юриста – 180 осіб. Найбільшим попитом користувалися інженери виробництва, екологи, хіміки, технологи харчового виробництва, спеціалісти страхування, машинобудування, будівництва, бізнес - аналітики, PR-спеціалісти.
За даними Державного центру зайнятості гостродефіцитними робітничими професіями на сьогодні є: продавець, слюсар-сантехнік, слюсар-ремонтник, слюсар-електрик, токар-фрезерувальник, монтажник сантехнічнічних систем, штукатур, електрогазозварник, верстатник деревообробних верстатів, водій автотранспортних засобів, електромонтер, муляр, касир торгового залу, касир на підприємств, в банку.
2.3 Неефективність інструментів державної політики у сфері зайнятості
На даний момент вектор державної політики щодо зайнятості населення важко визначити. Основним документом, який визначає позицію держави у сфері зайнятості, є Закон України «Про зайнятість населення». Програма зайнятості населення останній раз приймалася постановою уряду в серпні 2005 року. Програма розроблялася на базі іншої урядової програми – «Назустріч людям» та передбачала низку слушних кроків, але не визначила жодних механізмів їх реалізації. Вказані нижче положення так і залишилась на рівні побажань. Відповідної нормативно-правової бази для їх реалізації не розроблено й досі впродовж майже двох років [1,17]. Подаємо перелік цих положень:
- економічне заохочення підприємців до створення нових робочих місць, розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом;
- удосконалення форм соціальної підтримки незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної праці;
- гарантоване надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенів акредитації, підготовленим за державним замовленням;
- розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації.
На затвердженою залишається «Концепція розвитку професійно-технічної освіти», основними завданнями якої є:
- забезпечення економіки країни кваліфікованими кадрами з урахуванням потреб ринку праці та громадян; збалансування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки;
- вдосконалення системи управління професійно-технічною освітою: розвиток соціального партнерства; залучення та участь роботодавців у підготовці та підвищенні кваліфікації робітничих кадрів; вдосконалення системи професійного навчання на виробництві.
Виконання завдання Президента України щодо щорічного створення 1 млн робочих місць жодним чином не позначається на зменшенні рівня безробіття в Україні. За даними Держкомстату протягом 2007 року працевлаштовано 1,07 млн осіб, а звільнилося з роботи – 1,278 млн осіб. Тобто треба вести мову не стільки про створення нових робочих місць, скільки про підвищення якості вже існуючих.
Фактично відсутня система професійної орієнтації в загальноосвітніх школах.
Високим залишається рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості [1,18].
Для покращення ситуації на ринку праці уряду слід вдатися до наступних, вже давно актуальних заходів:
- розробити довгостроковий (щонайменше на 10 років) прогноз потреби економіки країни у робочій силі за професійно-кваліфікаційними групами;
- розробити механізм збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослого населення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили, залучити до цього процесу соціальних партнерів – роботодавців та профспілок;
- прийняти концепцію розвитку професійно-технічної освіти та запровадити відповідно державну цільову програму із відповідним бюджетним фінансуванням;
- запровадити багатоканальне фінансування професійної освіти, залучивши роботодавців до цього процесу;
- забезпечити трансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребам ринку;
- істотно збільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних у відповідності до потреб ринку праці;
- формувати державне замовлення на підготовку кадрів у системі вищої освіти тільки для реальних потреб державного сектору економіки;
- з метою підвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідно створити систему постійного інформування населення про наняв вакансії на загальнонаціональному ринку праці та регіональних та місцевих ринках;
- разом з роботодавцями розробити стандарти соціальних пакетів для заохочення працівників не змінювати робоче місце;
- забезпечити інфраструктуру безбар’єрного доступу інвалідів до місця роботи.
РОЗДІЛ III. ПРАКТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Тенденції в сфері трудової міграції
В Україні відбувається постійний міграційний рух населення, пов'язаний із надлишком робочої сили в західних та південних регіонах та пропозицією вакансій у східних і північних регіонах. Аналіз даних щодо середньомісячної заробітної плати свідчить пор те, що в східних і північних регіонах у 2007 році вона була на 15-20% вищою, ніж у західних та південних регіонах [1,13].
Відповідно внутрішньо українські потоки трудової міграції спрямовані із заходу та півдня на схід та північ. Одночасно з цим процесом відбувається зовнішній міграційний рух населення: із північних та східних регіонів України до країн СНД (найбільша чисельність трудових мігрантів з України працюють в Росії), а із західних та південних регіонів до Європи (найчисельніші громади трудових мігрантів з України в Італії, Португалії, Польщі, Чехії) та меншою мірою до Північної та Південної Америки.
Спробуємо порахувати кількість «зовнішніх» трудових мігрантів. Дані про середньооблікову кількість штатних працівників – 11 428,3 тис. осіб на 01.10.2007 – свідчать про наявність розриву майже у 8 млн осіб від загальної чисельності осіб працездатного віку, які є або самостійними, або безробітними. Які категорії населення створюють цей розрив? Відповісти на це питання важко, оскільки для оцінки можна використовувати лише непрямі дані. Так, кількість фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в Україні близько 4 млн. Відповідно, якщо враховувати офіційно нарахованих майже 1,5 млн безробітних, ми вийдемо на цифру приблизно у 2,5 млн «неврахованих» осіб, які, скоріше за все, є заробітчанами у наших країнах. Ця цифра корелює з даними дослідження, проведеного Державним центром зайнятості у 2006 році щодо оцінки кількості громадян України, які працюють за кордоном, - їх виявилося 2,4 млн осіб.
3.2 Тенденції в сфері забезпечення якості системи освіти
Сьогодні система освіти як вищої, так і професійно-технічної, не відповідає вимогам ринку праці. За останні 17 років спостерігається тенденція зменшення кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів та студентів вищих навчальних закладів I-IIрівнів акредитації та збільшення кількості студентів ВНЗ III-IV рівнів акредитації (Табл.2).
За роки незалежності паралельно з державними виникли та розвиваються недержавні ВНЗ. Основна орієнтація цих закладів – отримання прибутку від комерційної діяльності – бізнесу в галузі освіти. Наскільки система підготовки фахівців в державних та недержавних ВНЗ відповідає вимогам сучасного ринку праці, важко сказати [1,15]
Табл.2. Професійно-технічні навчальні заклади
Кількість закладів | Кількість учнів, тис | Прийнято учнів, тис | Підготовлено (випущено) кваліфікованих робітників, тис. | |
1990 | 1246 | 643,4 | 380,5 | 376,7 |
2007 | 1023 | 495,6 | 314,2 | 286,6 |
Вищі навчальні заклади
Кількість закладів | Кількість студентів у закладах, тис | |||
I-II Рівнів акредитації | III-IV Рівнів акредитації | I-II Рівнів акредитації | III-IV Рівнів акредитації | |
1990/91 | 742 | 149 | 757,0 | 881,3 |
2006 | 606 | 345 | 505,3 | 2203,8 |
Прийнято студентів, тис | Випущено фахівців, тис | |||
I-II Рівнів акредитації | III-IV Рівнів акредитації | I-II Рівнів акредитації | III-IV Рівнів акредитації | |
1990/91 | 241,0 | 174,5 | 228,7 | 136,9 |
2006 | 169,2 | 503,0 | 142,7 | 372,4 |
29 листопада 2007р. відбувався перший в Україні круглий стіл «Якість підготовки професійних кадрів для ринку праці України», присвячений кризовій ситуації у сфері забезпечення України професіоналами необхідних спеціальностей. Уперше до діалогу були запрошені всі 4 ключові сторони системи підготовки кадрів і ринку праці: представники державних інститутів, системи освіти, роботодавців і працівників.