спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також митних союзів, до яких входить Україна, та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнародними угодами.
До органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: Верховна Рада (вищий орган), Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, державне управління митного контролю (виконавчі органи).
Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка повинна забезпечити:
захист економічних інтересів держави та законних інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у розвитку всіх видів бізнесу, незалежно від форм власності, а також усі напрями використання доходів і вкладання інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Держава та її органи не мають права втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів бізнесу, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.
Проблема державного регулювання підприємництва досить гостро стоїть на даному етапі економічного розвитку України. Необхідно визначити оптимальний ступінь державного втручання у підприємницьку діяльність з тим, щоб з одного боку забезпечити ефективне функціонування приватного сектора економіки та отримання ним високих прибутків, а з іншого - створити передумови для збалансованого росту економіки країні загалом та підвищення рівня добробуту громадян.
Надмірна лібералізація державного контролю на початку 90-х років призвела до доволі негативних наслідків. Основна частина національного багатства була сконцентрована в руках визначеного кола осіб близьких до державних структур, при цьому доступ до засобів виробництва решти громадян був закритий. Це призвело до надмірного збагачення вузького сегменту населення на фоні стагнації національної економіки та значного погіршення рівня життя населення.
Сучасні економічні реалії, бажання України інтегруватися у світову економічну та політичну спільноту потребують переосмислення основних принципів ведення бізнесу і ролі держави у цьому процесі.
Не зайвим буде і використати досвід різних країн світу, які домоглися певних успіхів у цьому питанні, таких як США, Японія, країни ЄЕС, Китай та ін. До того ж застосовувати його до нашої економічної системи необхідно з врахуванням національних особливостей України.
Регуляторне навантаження на український бізнес залишається величезним. І це особливо небажано у період кризи. Адже малі та середні підприємства разом з приватними підприємцями є найбільш вразливими до впливу економічних негараздів та недосконалого регулювання. Тож якщо країна хоче допомогти бізнесу пережити кризу, спрощення умов для ведення бізнесу має стати пріоритетом у державній політиці.
У дослідженні IFC "Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес" 2009 року підрахована загальна вартість дотримання вимог регуляторних процедур для бізнесу України. Так, проходження перевірок, отримання дозволів та на процедури технічного регулювання (обов’язкова сертифікація та де-факто обов’язкова стандартизація) коштувала українському бізнесу близько 8,2 млрд грн. у 2008 році. Цієї суми достатньо, щоб оплатити роботу 275 тисяч працівників протягом року.
Дані дослідження свідчать, що з 2006 року (часу попереднього дослідження) не відбулося кардинальних зрушень у кожному з розглянутих інструментів державного регулювання - дозвільній системі, системі державного контролю та системі технічного регулювання.
Бізнес в Україні сьогодні потребує допомоги і підтримки, щоб стати провідним сектором економіки.
Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України. Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.
Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва, цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації, рівноправного доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику (включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій); державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні республіканські регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однією з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.
Державне регулювання підприємницької діяльності поділяється на пряме та непряме. Під прямим регулюванням розуміється безпосередній вплив держави на суб'єктів господарювання шляхом дачі розпоряджень, встановлення квот, тарифів, які і необхідними для виконання. Під непрямим регулюванням варто розуміти вплив на об'єкт керування через створення певної ситуації, у результаті чого буде досягнуте таке положення керованого, котре необхідно для держави. Як непряме регулювання можна навести приклад надання дотацій якому-небудь підприємству або галузі.
Основні засоби, які використовує держава для регулювання підприємницької діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація; регулювання цін і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка підприємців: інформаційне, кадрове та науково - методичне забезпечення підприємців.
Базою нормативно-правового забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основним з яких Господарський Кодекс України. Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передовсім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.
Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п.
У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня.
1. Григорук А.А., Палюх М.С.,. Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. "Основи економічної теорії".
2. Дідківська Л.І. Головко Л.С. Опорний конспект лекцій з курсу "Державне регулювання економіки". - К.: КДТЕУ. 2000.
3. Павлішенко І.Б., Босик О.В. - Львівська КА "Державне регулювання підприємства в Україні. Напрямки та результати": Науковий вісник, 2007, вип.17.1
4. Чистов C.M., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. та ін. "Державне регулювання економіки": Навч. посібник / - К.: КНЕУ. 2000. - 316 с.
5. www.vlasnasprava. info