Основи мікроекономіки (стр. 4 из 26)
2. Що з перерахованого нижче вивчає мікроекономіка :
а) виробництво в масштабі всієї економіки;
б) чисельність зайнятих в господарстві;
в) загальний рівень цін;
г) виробництво молока та динаміку цого ціни.
3. Який з етапів побудови моделі є першочерговим:
а) пізнання мотивів поведінки суб’єктів;
б) кількісний виклад взаємозв’язків;
в) збір та обробка фактів;
г) пізнання взаємодії суб’єктів.
4. Основним мотивом поведінки економічних суб’єктів є:
а) максимізація вигоди; б) допомога ближньому;
в) мінімізація ризику; г) виробництво споживчих товарів.
5. Загальний рівень цін та безробіття вивчається у курсі:
а) мікроекономіки; б) макроекономіки;
в) менеджменту; г) міжнародних фінансів.
6. Нормативний аналіз це:
а) пояснення вірності та помилковості економічних дій;
б) пояснення і прогнозування економічних дій;
в) вивчення законодавчих актів;
г) правільна відповідь відсутня.
7. Макроекономіка – це наука, що вивчає:
а) поведінку і взаємодію окремих суб’єктів;
б) економічні відносини між людьми;
в) економіку в цілому;
г) як раціонально управляти домашнім господарством.
8. Структуру сучасної економічної науки формують:
а) мікроекономіка, економічна теорія, макроекономіка;
б) мікроекономіка, політична економія, макроекономіка;
в) політична економія, макроекономіка, економіка;
г) мікроекономіка, макроекономіка, економікс.
9.Суб’єктами макроекономіки не є:
а) домашнє господарство; б) міністерства та відомства;
в) фірми; г) держава.
10.Мікросистема – це:
а) система відносин; б) система поглядів;
в) система економічних питань; г) система законодавчих актів.
11.Мікроекономіка як самостійний розділ економічної науки з’явилася:
а) в кінці ХХ століття; б) в кінці ХІХ століття;
в) в ХVІ столітті; г) в ХVІІ столітті.
12.Представником школи фізіократів є:
а) Антуан де Монкрет’єн; б) Адам Сміт;
в) Франсуа Кене; г) Давид Рікардо.
13.Наука про зростання дохідності домогосподарств – це:
а) ойкономія; б) хрематистика;
в) мікроекономіка; г) макроекономіка.
14.Термін “економікс” одержав загальне визнання після того, як був використаний у назві роботи:
а) Ж .Б. Сея; б) Дж. С. Мілля;
в) А. Маршалла; г) Дж. М. Кейнса.
15.Макроекономіка визначається як наука що вивчає:
а) роль держави в економіці;
б) глобальні тенденції економічного розвитку людства;
в) економічні процеси, що відбуваються в національній економіці;
г) ті ж проблеми, що і політична економія.
16.Якщо вивчається економіка як цілісна система, то це аналіз:
а) макроекономічний; б) мікроекономічний;
в) позитивний; г) нормативний.
17.Що не можна віднести до методів мікроекономіки:
а) рівноважний аналіз; б) граничний аналіз;
в) моделювання; г) контактний аналіз.
18.Мікроекономічний аналіз є характерним для:
а) неокласичної теорії; б) кейнсіанської теорії;
в) інституціалізму; г) марксизму.
Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:
1. Мікроекономіка – галузь економічної науки, яка вивчає поведінку самостійних господарчих одиниць.
2. Політична економія вивчає теоретичні проблеми функціонування ринкової економіки.
3. Нормативний аналіз – це дослідження взаємозв’язків між економічними явищами і поведінкою економічних об’єктів.
4. Економічна модель – це не пов’язані між собою економічні зміни, які впливають на прогноз діяльності.
5. Теоретична економіка є загальною методологічною основою всіх економічних досліджень.
6. Ефект Робін Гуда – це повна взаємодія між проміжними та кінцевими результатами.
7. Фірма – це суб’єкт, що займається виробничим споживанням ресурсів.
8. Відправним моментом в мікроекономіці є теза про раціональність поведінки економічних суб’єктів.
9. Мікроекономіка – це наука, яка вивчає економічну поведінку окремих господарчих суб’єктів.
10. Держава в мікроекономіці розглядається тільки як виробник деяких товарів.
Тема 2. Теорія споживацького вибору
Кожен з нас, як споживач, щодня зіштовхується з проблемою вибору: як укомплектувати свій обід у студентській їдальні, їхати до академії тролейбусом, автобусом та маршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, зовсім не замислюючись, чому він виявився якраз таким. Це відбувається ніби-то підсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить вірогідному моделюванню, і існує цілий розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору ним того чи іншого набору продуктів, який він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми – викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій дохід для максимізації задоволення.
2.1 Споживацькі переваги
Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де йде перелік запропонованих блюд, і зупиняються на якихось з них. Потім співставляють свій попередній вибір з правою частиною, де вказані ціни, та хоча б приблизно визначають, чи дозволяє їм зробити відповідне замовлення та сума грошей, що є в їх розпорядженні. Це маленьке спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальна схема якого зображена на рис.2.1.
Перш за все слід мати на увазі, що споживач буде обирати лише те, у чому в нього є потреба. Можна з повною впевненістю заявити, що в основі споживацького вибору лежать потреби людей. Потреби – це стан задоволення, який споживач хотів би зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.
Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, вгамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. У залежності від смаків споживач віддає свої переваги якомусь з них. Тому потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги – це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, які на думку споживача здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому “табелі про ранги”. Таким чином, з’являючись на ринку, споживач повинен вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.
Зроблені вище зауваження дають достатньо підстав для побудови моделі споживацького вибору. Однак, як і будь-яка інша, ця модель передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дозволяють краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є наступні:
1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А та В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них, або визнати, що вони для нього рівноцінні:
А>B; A<B; A=B.
2. Переваги споживача транзитивні. Це означає, що якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:
якщо А>B, aB>C, тоі А> C.
3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що при побудові моделі поведінки споживача ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється в антиблаго і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.
2.2 Функція корисності та криві байдужості
Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить з свого суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або ж від якої-небудь діяльності. На думку більшості сучасних дослідників корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору). Тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Справедливості ради, слід відзначити, що існує інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Звичайно, таке вимірювання буде досить умовним, оскільки не існує чітко визначеної одиниці виміру. Тому в подальшому ми будемо використовувати для співставлення різних корисностей умовні бали, що їх присвоює благам споживач.
Корисність – поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися взагалі як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.
Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю продуктів, що споживається, існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послугі рівнем корисності, що його досяг споживач:
, де (2.1)
U – корисність; Qx, Qy, Qn – обсяги відповідних спожитих товарів.
Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х та У). Тоді у спрощеному вигляді функція корисності може бути представлена так:
. (2.2)Якщо тижневе споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар у) та котлет (товар х), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача: