У 2004 році на замовлення Міністерства економіки установами НАН України розроблено проект інноваційної моделі структурної перебудови економіки України та підготовлено її наукове обґрунтування. Торік на замовлення Держагентства з інвестицій та інновацій розроблено проект Концепції розвитку інноваційної системи України. Але в цій діяльності відсутня загальна керованість цим процесом, робота проводилася безсистемно і не знаходить логічного завершення у конкретних діях, особливо на виконавчому рівні.
Інноваційна сфера стала одним із модних напрямів та прикриттям для прийняття рішень різного рівня, отримання бюджетних коштів та міжнародних грантів. Навіть на законодавчому рівні для аргументації важливості того чи іншого закону вживається інноваційна термінологія. Терміни «інновація» та «інноваційна діяльність» застосовують більш як 90 законів та понад тисячу нормативно-правових актів.
Проводиться велика кількість «круглих столів» і конференцій. Деякі з них мають постійний характер. У наукових установах створюються відповідні наукові відділи, формується наукова тематика, захищаються дисертації. Лише за останні роки за тематикою інноваційної діяльності захищено понад 100 кандидатських та понад 10 докторських дисертацій.
Здається, це непогано. Підвищується рівень інноваційної культури, як один із стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначений Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».
Але що більше суспільство переймається важливістю інновацій, то менш інноваційною стає економіка України. В загальному обсязі реалізованої промислової продукції України тільки 6,5 відсотка мають ознаки інноваційної, а частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП за останні десятиріччя скоротилася у шість разів.
Варто зазначити, що в Україні в основному створено нормативно-правову базу регулювання інноваційної діяльності. На законодавчому рівні інноваційна діяльність України визначена «Концепцією науково-технологічного і інноваційного розвитку України» (1999 р.), Законом України «Про інноваційну діяльність», (2002 р.), Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.) та законами «Про спеціальний режим інноваційною діяльності технологічних парків» (1999 р.) «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.) та «Про науковий парк «Київська політехніка» (2007 р.).
Проводиться робота з його вдосконалення. Пройшов перше читання проект закону про наукові парки (реєстр. № 3269), підготовлено проекти законів про іннополіси (реєстр. № 3681), про венчурну діяльність в інноваційній сфері (реєстр. № 3710). Ці законопроекти, як і більшість уже прийнятих законів, розроблені народними депутатами. Законопроекти, що розроблялися Міністерством освіти і науки та представлені урядом, щодо внесення змін до законів України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (реєстр. № 3387) та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (реєстр. № 3388), тільки «шліфують» чинне законодавство і, як свідчать результати їх розгляду на засіданні комітету, не завжди вдало і не на користь справі.
Тому законодавча робота в інноваційній діяльності має бути скоординована і, що важливо, мають бути істотно підвищені контрольні функції щодо реалізації законів. Аналіз виконання законів дозволяє найбільш правильно і глибоко розуміти сутність процесу і відповідним чином реагувати на позитивність результату. Зазначу, що за деякими непорозуміннями за предметами відання інноваційна діяльність у парламенті також розділена між комітетами. І тут питання не зводиться до перегляду повноважень між цими комітетами. Йдеться про єдиний методологічний підхід до вирішення важливих для країни питань, пов’язаних з її інноваційним розвитком та використанням результатів наукових досліджень. Наочним прикладом різних уявлень щодо цього був розгляд законопроекту «Про технополіс «Київська політехніка». Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти підтримує цей законопроект, а Комітет з питань економічної політики категорично проти. У зв’язку з цим доцільно підсилити вплив наукової громадськості щодо розгляду та координації інноваційних процесів у державі і створити у Верховній Раді Координаційну раду з питань національної інноваційної системи.
Виконання законодавства в науково-технічній та інноваційній сфері є вкрай незадовільним, що істотно впливає на падіння інноваційної активності в Україні. Поширилася практика призупинення дії статей законів у частині фінансування та стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності. Про негативність цих процесів наголошувалося на парламентських слуханнях з питання «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації», що відбулися 20 червня цього року.
Найбільш чутливим і вразливим для суб’єктів інноваційної діяльності стало скасування у 2005 році преференції у законах України «Про інноваційну діяльність» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». У квітні цього року уряд запропонував проект закону про внесення змін до закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (реєстр. № 3231), у якому є пропозиція ревізувати положення закону щодо фінансування науки на рівні 1,7% ВВП і викласти його у редакції: «Держава здійснює поступове збільшення обсягів бюджетного фінансування науки до рівня 1,7% ВВП». На засіданні Комітету з питань науки і освіти цей законопроект було відхилено. Комітет не погодився з таким визначенням, яке можна вільно трактувати, а по суті, закладає правові основи низького фінансування науково-технічної сфери.
Друге питання, на яке слід звернути увагу, це поширення практики, коли підзаконні акти, що приймаються на виконання законів, містять положення, які обмежують дію цих законів. Тільки один приклад. 29 листопада 2006 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологічних парків», якою затверджено порядок реєстрації технологічних парків, що не лише суперечить закону, а й ставить під ревізію рішення Верховної Ради. Крім того, розроблений та затверджений порядок проходження та реєстрації інноваційних проектів технологічних парків занадто складний і упереджений, потребує багаторівневих узгоджень і експертиз, сплати відповідних коштів. Як наслідок, до цього часу з 15 технопарків зареєстровано лише 8, а реально працює тільки 4 технопарки, які реалізують проекти минулих років. Зазначені проекти завершуються у 2008 році. У результаті фінансовий стан працюючих технопарків дедалі погіршується, існує загроза їх закриття. Повернуті у січні 2006 року преференції технопаркам не покращили ситуації. Починаючи з 2005 року робота з розгляду інноваційних проектів технологічних парків Міністерством освіти і науки України не проводиться, досі не зареєстровано жодного нового проекту.
Усупереч закону Міністерство освіти і науки України починаючи з 2006 року не видає свідоцтва про реєстрацію нових технопарків. Матеріали, які потрібні для реєстрації технопарків, не обґрунтовано направляються на експертизу, за що сплачуються кошти. Як наслідок, із 15 технопарків, включених до закону, сім досі так і не отримали реєстраційних свідоцтв. З січня 2006 року не поновлено свідоцтва про реєстрацію діючих технопарків та вже затверджених проектів.
Усе це становить загрозу діяльності технопарків, гасить ініціативу суб’єктів інноваційної діяльності і може призвести до знищення технологічних парків в Україні. З цього приводу я особисто звернулася до віце-прем’єра України М. Азарова, який дав необхідні доручення для виправлення ситуації.
Тепер щодо реалізації Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Це дуже важливий закон. Ним передбачено створити в Україні систему прогнозних досліджень і розробити на їх основі пріоритети інноваційної діяльності. Визначено механізми реалізації пріоритетів шляхом формування інноваційних програм та державного замовлення. Всі ці питання до цього часу не вирішені. Закон практично не діє.
У період глобалізаційних перетворень та посилення міжнародних вимог до економіки України тільки шляхом розробки прогнозних програм та пріоритетів Україна зможе знайти своє місце у світовому розподілі праці. При цьому прогнозні дослідження повинні мати стратегічний характер і стати складовою національної безпеки України. Ця робота потребує залучення у повному обсязі всього науково-технічного потенціалу держави та можливостей спеціальних органів і дипломатичних місій України за кордоном. Але такого розуміння ще не склалося.
Кабінетом Міністрів у 2004 році була затверджена Державна програма прогнозування науково-технічного розвитку на 2004—2006 роки. ЇЇ фінансування було скорочено майже удвічі, а реалізація у 2006-му призупинена. За результатами досліджень цієї програми Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАН України підготовлено відповідні матеріали.
У квітні 2007 року Кабінет Міністрів затвердив нову Концепцію Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008—2012 рр. Але ця концепція розроблена без узгодження з фахівцями НАН України, вона не враховує накопичених напрацювань за попередньою програмою і не передбачає розробки прогнозів інноваційного розвитку. Концепцію необхідно терміново доопрацювати.
Ще одне. Це проблема реалізації інноваційних пріоритетів. Закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» передбачає спеціальні статті, якими прописуються механізми реалізації і стратегічних, і середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності. Проте ці статті не отримали необхідного розвитку в підзаконних нормативно-правових актах як Кабінету Міністрів, так і центральних органів виконавчої влади. З цього приводу не прийнято жодної постанови Кабміну. Як наслідок, існуючі програми та державне замовлення не скореговані відповідно до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За цей час не було розроблено жодної інноваційної програми як на державному, галузевому, так і на регіональному рівні. Не створено ефективної системи конкурсного формування пропозицій з реалізації пріоритетів та державного замовлення.