Арсенал наявних в теорії і в практичних підходах шляхів подолання та виходу з кризових ситуацій, що мали місце в минулому на жаль, враховуючи особливості нинішньої загальносвітової фінансово-економічної кризи, не може бути трафаретно застосованим. Бо, хоча, зокрема, макроекономічні ідеї Кейнса справили глибокий вплив на формування регулятивних важелів економічного розвитку, однак, як виявилося на практиці, кейнсіанські рецепти стимулювання сукупного попиту не завжди дають бажаний результат. І намагання, шляхом збільшення сукупного попиту подолати економічний спад не завжди призводить до зростання обсягів виробництва, а лише посилюють інфляцію та можуть спричиняти так звану стагфляцію – поєднання спаду виробництва та інфляції. Що, до речі, знайшло переконливе підтвердження в певній мірі і при настанні нинішньої кризи в світовій економіці та, зокрема, і в Україні.
Це безперечно похитнуло позиції кейнсіанської теорії та спонукало до розвитку різних напрямів неокласичної теорії – монетаризму, теорії раціональних сподівань, економіки пропозиції, які обґрунтовують переваги ринкового механізму над державним регулюванням економіки.
Зважаючи на особливості нинішньої глобальної, за характером, фінансово-економічної кризи, засадничі принципи й підходи як теорії Кейнсіанства (що базуються на необхідності державного регулювання господарських процесів і сповідуючих фіскалізм), так і теорії М. Фрідмена в класичній формі монетаризму (що базується на кількісній теорії грошей) , з доповнюючою її теорією економіки пропозицій (supply-side economics) чи теорія раціональних очікувань (нова класична макроекономіка), що спадкувала окремі положення монетаризму, нездатні (за загальновизнаною оцінкою зарубіжних і вітчизняних наукових авторитетів) виступити протидіючо-рятівним приписом як протиборства депресивно-руйнівному впливу кризи, так і забезпечення повернення економіки країни в русло ефективної динаміки розвитку.
Висунута одним із представників теорії «економіки пропозиції» Артуром Лаффером, так звана теорія «податкового клину», який держава «вбиває» між економічними суб’єктами і процесом виробництва мала досить реальні і зримі підтвердження на практиці. Суть її полягає в тому, що зниження податкових ставок не викликає скорочення загальної суми бюджетних надходжень, а призводитиме до збільшення виробництва і зростання доходів, суттєво розширюючи загальну базу оподаткування, а відтак, доходи бюджету не скоротяться(граф.3).
В економічній літературі існують відповідні методики обчислення точок Лаффера. Одна з таких методик запропонована російськими вченими, зокрема Е. Балацьким, яка на основі виробничої функції, в якій враховано фактор податкового навантаження на економіку, дозволяє оцінити точки Лаффера 1 та 2 роду. Крім того, ці фіскальні макроекономічні індикатори, якими є точки Лаффера, дозволяють розрахувати також так звані точки переключення. Ці точки за своїм економічним смислом вказують на граничну величину податкового навантаження, за якою відбувається повна деградація економіки, розвал існуючого технологічного укладу та економічних взаємозв’язків.
Слід окремо зазначити, що запропонований Е. Балацьким аналітичний підхід виявився корисним не лише в аналітичному аспекті, а й в методологічному. Ідеї російських учених були розвинені українськими вченими, які, використовуючи методику оцінки точок Лаффера, пропонують у процесі їх розрахунку враховувати також фактор боргової політики держави.
Отже, точка Лаффера 1 роду обчислюється на основі дослідження виробничої функції Y = Y(q) у системі координат „податковий тягар (q) – обсяг виробництва (Y)”. Ця крива досягає максимуму в точці q1, яка називається точкою Лаффера 1 роду. Для цієї точки виконується умова:
dY(q1) / dq = 0; d2Y(q1) / dq2 < 0.
Точка Лаффера 2 роду обчислюється на основі дослідження фіскальної кривої T = T(q), яка знаходиться в системі координат „податковий тягар (q) – обсяг податкових платежів (T)”. Ця крива досягає максимуму в точці q2 , що називається точкою Лаффера 1 роду. Для цієї точки виконується умова:
dT(q2) / dq = 0; d2T(q2) / dq2 < 0.
Хоча, при такому підході для повного збалансування державного бюджету все таки необхідно скорочувати кількість і вартість «неефективних» соціальних програм, що становлять значну частину державних витрат. Однак такі заходи здійснити нині в сутужні часи скрути в будь-якій країні, а тим більше в такій країні як Україна (де соціально-економічна й політична ситуація критично напружена та ще й в період президентських виборів) є надто проблематично. Проте у владних структурах метушня навколо такої ідеї шалено інтенсифікується.
А між тим, як відомо, відповідно до обґрунтованих закономірностей які визначаються так званою «кривою Лаффера», неспростовно постулюється, що неможна стягувати до бюджету понад 30-35% доходів – певний фіскальний оптимум, як було зазначено вище. Оскільки, при перевищенні оптимального рівня оподаткування виникають негативні економічні процеси, які проявляються у вигляді:
– скорочення ділової активності;
– зниження зацікавленості в заощадженнях та інвестуваннях;
– банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності;
– ухилення від сплати податків;
– значна частина суб’єктів господарювання починає функціонувати у «тіньовому» секторі економіки.
Для України, де за всі понад 17 років її суверенності, так і не прийнято Податковий кодекс, а сукупні податки в два , а той й більше разів перевищують номінал, визначений кривою Лаффера, в результаті і маємо відповідний букет зазначених деструктивних ознак у вітчизняному господарюванні. І у нинішній рецесійно-кризовій ситуації, якщо обачливі керівники Заходу не тиснуть, а вдаються до послаблення фіскальних важелів, то в Україні рульові владних виконавчих та й нормотворчих структур, починаючи від Кабінету Міністрів України до місцевих органів влади так і прагнуть посилити фіскальний пресинг чи то шляхом придумування і введенням нових, чи збільшенням існуючих податків і тарифів.
За прикладом і не треба далеко ходити. Адже вже офіційно оголошено, що з червня 2009тарифиза квартплату і комунальні послуги зростають у два-три рази, а за телефоннірозмови вже з першоїдекади травня значно збільшені тарифи.
Не заперечуючи привабливість не тільки з точки зору теоретичної, але й практичної, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму, які в рушійній силі економічного розвитку наряду з матеріальними чинниками включають також духовні, моральні, правові та інші чинники в історичному аспекті (тобто, значно розширюють предмет аналізу, залучаючи до нього як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку), проте в кризових умовах вони стають також нереальними для застосування, в зв’язку з надто поглиблено-ускладненою фінансовою та й політико-правовою нестабільністю як у світі в цілому, так і тим більше, зокрема, в нашій країні(табл.1).
Взагалі то потрібно констатувати, що макроекономічна теорія, як ми переконуємося, ще не досягла своєї цілісності, багато питань є і досі предметом гострих полемік.
Існують різні фінансово-економічні теорії, які в певній мірі формують методологію цієї науки.
До основних з них можна віднести:
-концепцію дефіцитного фінансування;
-теорію вбудованого бюджетного стабілізатора;
-компенсаційну теорію фінансів;
-теорії «спільного товару», «суспільних благ» і «суспільного вибору»;
-теорію зв’язку, фінансового розвитку та економічного зростання
Річарда Голцміта(Голдсміта);
-теорії ефективного ринку Юджина Фами.
Проте, сучасною провідною, а відтак і визначальною, тенденцією розвитку світової фінансово-економічної думки все таки є взаємопроникнення та удосконалення – своєрідна конвергенція теорії кейнсіанства та монетаризму. Нині науковцями і фахівцями фінансистами домінуючою вважається позиція, що фінансово-економічна регуляторна політика має містити в той чи інший спосіб застосування елементів й інструментарію кейнсіанства, особливо в контексті виникнення та поширення глобальної фінансової кризи. Оскільки теорія Кейнса виникла саме як протидія явищам великої депресії в минулому сторіччі. І застосування запропонованих нею комплексу заходів, які в минулому, так і нині, при умілому використанні кейнсіанського інструментарію сприятимуть виходу з кризи й відновленню ефективного функціонування економіки.
У центрі сучасних досліджень проблем оподаткування на макрорівні в період економічної трансформації в Україні, що базуються на кількісному підході, знаходиться проблематика, пов’язана з пошуком оптимальних параметрів податкової системи, прогнозуванням податкових надходжень у бюджет, а також аналізом податкової поведінки платників(табл.5). Основні підходи до моделювання фіскальних відносин розглянуто та систематизовано в роботі, де значну увагу приділено проблемі невизначеності податкових процесів в умовах трансформаційної економіки України.
Пошук оптимальних параметрів податкової системи України є досить актуальною задачею, поєднаною з аналізом взаємозв’язку між рівнем оподаткування й основними макроекономічними показниками, дослідженням залежності показників діяльності підприємств від параметрів податкової системи. Деякі роботи, присвячені моделюванню взаємозв’язку між податковим навантаженням або податковими ставками і макропоказниками, пов’язано з так званими «Лафферовими ефектами». Абстрактна модель залежності між зростанням податкових ставок і податковими надходженнями була розроблена А. Лаффером і дістала назву «крива А. Лаффера» .Питання пошуку параметрів кривої, які враховують особливості чинної системи оподаткування й умов конкретних держав, досліджуються в роботах економістів країн із трансформаційною економікою на базі використання економіко-математичного моделювання. Так, російський учений Є. В. Балацький при аналізі взаємозв’язку податкового навантаження й економічного зростання, пошуку фіскальних точок Лаффера використовує економетричні моделі з залученням виробничо-інституціональних функцій, а також методи диференціального й інтегрального обчислення. А. В. Скрипник в для пошуку оптимальних значень податкового тиску використовує системи диференціальних рівнянь. С. Л. Лондар досліджує взаємозв’язки між сукупною податковою ставкою, оптимальним податковим навантаженням і податковими надходженнями в бюджети України на базі використання економетрічних методів і моделей .