Висновки до другого розділу
Аналіз економічного стану України показав, що динаміка реального валового внутрішнього продукту (ВВП) у 2008 році характеризувалась нерівномірним розвитком. За січень - вересень 2008 року темпи економічного зростання становили 106.3 проти 107.7% за відповідний період 2007 року. Номінальний ВВП за 2008 рік становив 949.9 млрд. грн. і збільшився на 31.8% порівняно з попереднім роком. Індекс-дефпятор зріс до 129.1 порівняно з 122.7% в 2007 році. Різке скорочення внутрішнього та зовнішнього попиту спричинило стагнацію промислового виробництва. "Перегрів" ринку нерухомості у попередніх роках, зменшення темпів фінансування будівництва з боку інвесторів та недостатність оборотних коштів в будівельних компаніях були основними причинами кризових явищ в будівництві. Суттєве зростання сільськогосподарського виробництва забезпечило 1.1 процентного пункту загального приросту ВВП. Однак ускладнений доступ суб'єктів економічної діяльності до фінансових ресурсів та уповільнення зростання реальних наявних доходів населення призвели до уповільнення темпів зростання цього компонента - зміна за рік становила 9.0 проти 13.6% у 2007 році. У структурі ВВП за доходами відбулися зміни в бік зменшення валового прибутку та змішаного доходу (на 0.5 процентного пункту) через скорочення фінансового результату діяльності підприємств України від звичайної діяльності до оподаткування. Таким чином, розвиток економіки України за останні роки відбувався в позитивних тенденціях. Разом з тим варто зазначити, що на кінець 2008 року темпи економічного зростання набагато уповільнилися, що було спричинене різними чинниками негативного впливу на економічні процеси в Україні.
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ЗАХОДІВ ДЕРЖАВИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1 Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації
Для того, щоб запобігти виникненню та розвитку кризових явищ в економці України повинна проводитьсь кон’юнктурна політика. Вона спрямована на коливання економічної активності в економіці країни. Так як сьогодні економіці Україні притаманні певні кризові явища, тоді можна визначити наступні інструменти регулюючої політики держави:
· для грошово-кредитної політики : збільшення облікової ставки; продаж державних цінних паперів на відкритому ринку; підвищення норми обов’язкових банківських резервів;
· фіскальна політика передбачає скорочення витрат Держбюджету (профіцитний бюджет); збільшення податкових ставок
- політика заробітної плати і тарифів передбачає зниження заробітної плати, хоча це є негативним інструментом соціальної політики.
- політика державних інвестицій враховує скорочення за кошти держави будівництва.
Враховуючи, що основні прояви макрофінансової нестабільності спостерігаються в Україні насамперед у грошово-фінансовій сфері, цілком природним є те, що першочергові оперативні заходи антикризової політики мають концентруватися саме в цьому секторі економічної діяльності. Враховуючи об’єктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне від’ємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, що пов’язані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в грошово-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе пом’якшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї .
При цьому ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками; підвищення прозорості діяльності фінансових установ, підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду; використання нових механізмів грошово-кредитного регулювання та діяльності центральних банків. Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому їх має бути конвертовано у розгалужену мережу інструментів та регуляцій, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості.
Досягнення основних цілей в грошово-кредитній політиці потребує реалізації наступних заходів в кон’юнктурній перебудові: форсоване вдосконалення інституційного середовища (механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків); механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків; механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника; механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності;посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками; проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів .
Особливо варто провести вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики; вдосконалення методів оцінки й обліку активів за справедливою вартістю, розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки; напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми: розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції; створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів; розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу .
У сфері валютно-курсової політики варто запровадити наступні зміни:
- перехід до нового сценарію регулювання НБУ валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб’єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;
- вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою; прискорений розвиток строкового сегмента валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків; активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням – як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;
- перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» .
Слід наголосити, що антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних цілей. Слід також підкреслити важливість коректної інформаційної політики, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ.
Отже кон’юнктурна політика держави безпосередньо впливає на необхідність формування основних напрямків перебудови економіки країни.
3.2 Основні напрямки перебудови економіки України для забезпечення подальшого її економічного зростання
Системний характер передумов макроекономічної дестабілізації в Україні диктує потребу системності заходів антикризового спрямування, які мають включати в себе не лише оперативні заходи антикризової тактики, але й реалізацію стратегічних завдань, спрямованих на послаблення негативної дії системних чинників, що становитимуть основні напрямки перебудови економіки України.
Першочергова увага має надаватися
1. антиінфляційним заходам структурного характеру, які концентруються на розбудові внутрішнього ринку, зокрема:пріоритетному розвитку мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві; концентрації цільової державної допомоги сільгосппідприємствам на розвитку мережі закупівлі та зберігання сільгосппродукції; підвищенні ефективності використання ресурсів, насамперед – енергетичних, як у виробничій сфері, так і в комунальному господарстві, а також побуті .
2. Має бути посилено увагу до регулювання доходів населення, зокрема – запроваджено прогресивну шкалу прибуткового оподаткування та запроваджено оподаткування нерухомості.
3. Необхідно удосконалити інструментарій регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення грошової пропозиції, зокрема – через формування сегмента «довгих грошей» шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків та запровадження спеціальних правил інвестиційного кредитування. Слід впровадити заходи щодо стимулювання кредитування інвестиційних планів корпоративного сектору української економіки шляхом компенсації % за середньо- і довгостроковими кредитами, залученими у комерційних банків, зменшення ставки резервування під видачу подібних кредитів, розширення кредитної підтримки інвестиційної діяльності галузей промисловості за рахунок фінансових ресурсів державних банків, створення спеціалізованого банку з метою інвестиційного кредитування наукоємних галузей промисловості.