Фінансове підприємництво пов’язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця вникає у результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.
Посередницьке підприємництво – це підприємництво, суб’єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця – знайти і звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності – надання послуг кожній із сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [3, с. 369-370].
За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі.
Малі підприємництва законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [10, с. 244]:
- у промисловості та будівництві – 200 чол.;
- в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.;
- у науці та науковому обслуговуванні – 100 чол.;
- у галузях невиробничої сфери – 25 тис. чол..;
- у роздрібній торгівлі – 15 чол.
Переваги малих підприємств [14, с. 127]:
1. Вони гнучкі, ніж великі, легко пристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.
2. Швидко освоюють нову продукцію.
3. Орієнтуються на місцеві ринки, тому краще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.
4. Не потребують великих інвестицій.
Недоліки малих підприємств [14, с. 127]:
- неспроможні здійснювати дорогі науково-дослідні розробки;
- дуже чутливі до змін у цінах і відсоткових ставках;
- схильні до банкрутства.
Функції дрібних підприємств [10, с. 245]:
1. Оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки.
2. Коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань.
3. Розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів.
4. Забезпечують розвиток конкуренції.
5. Сприяють послабленню монополізму.
6. Створюють додаткові робочі місця.
7. Насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів.
8. Швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати.
9. Є основою для формування середнього класу.
10. Активні щодо інноваційної діяльності.
Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [22, с. 188].
Двоїста роль середніх підприємств [10, с. 244]:
- створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;
- є проміжною сходинкою до монополізації;
- максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;
- саме середні підприємства прагнуть займати монопольне становище в певних сегментах ринку.
Великі підприємства часто асоціюються з монополіями, але можуть мати різні масштаби діяльності. Вони постійно перебувають у двоїстому стані: з одного боку монополізувати свою сферу діяльності, а з іншого – зазнають впливу конкуренції, у тому числі з боку малого бізнесу. Конкуренція спонукає великі підприємства до зниження цін і постійної турботи про якість. Вважається навіть, що загроза конкуренції є джерелом прогресу не тільки великих компаній, а й усієї економіки [14, с. 128].
Переваги великого виробництва порівняно з дрібним [10, с. 243 – 244]:
1. Технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП.
2. Економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості.
3. Порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління).
4. Більші можливості використання кредиту.
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
2.1 Законодавча база діяльності підприємств в Україні
Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форм організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” (Додаток 2). Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання [12, с. 376].
Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: “Про господарські товариства”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про нацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi” (Додаток 3) та ін [4, с. 155].
16 січня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Господарський комплекс України, яким відповідно до Конституції України встановлюються правові основи господарської діяльності (господарювання). При цьому господарський комплекс, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами [13, с. 292].
Згідно з Господарським Кодексом під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [1].
Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається на правову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм її власності. За сучасних умов підприємницька діяльність – це засіб не тільки одержання прибутку, заробітку, але й самовиразу. Функціонування сучасного підприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованого зусиль держави. Він характеризується: стабільність державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в підприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогу підприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування позитивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва [2, с. 157-158].
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. При цьому господарська діяльність може здійснюватись без мети одержання прибутку (так звана некомерційна господарська діяльність) [13, с. 292].
Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі закону України “Про власність” регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти [4, с. 155]:
- про управління державною власністю;
- про оренду державного та комунального майна;
- про приватизацію державного майна.
Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах [12, с. 376]:
1. Без використання найманої праці.
2. З використанням найманої праці.
3. Без створення юридично особи.
4. З створенням юридичної особи.
Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства про договірне право ґрунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон “Про підприємства в Україні”, Господарський процесуальний кодекс тощо [4, с. 155].
До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін.